«Усе життя я росла при Путіні та зрозуміла: так більше не можна». Втікачка з Росії Мотузна дала інтервʼю theБабелю

Автор:
Євген Спірін
Дата:
«Усе життя я росла при Путіні та зрозуміла: так більше не можна». Втікачка з Росії Мотузна дала інтервʼю theБабелю

Instagram / mari_frlv

Росіянка Марія Мотузна у 2015 році запостила в соціальній мережі «ВКонтакте» 4 картинки, що здалися їй смішними. У липні 2018 проти неї порушили кримінальну справу за «приниження представників негроїдної раси» та «вираження неповаги до суспільства з метою образи релігійних почуттів віруючих». У справі Мотузної було кілька судових засідань, спочатку їй загрожувало до 5 років вʼязниці, але потім матеріали повернули до прокуратури на доопрацювання, а з Марії зняли підписку про невиїзд. 17 жовтня вона покинула Росію і через Мінськ прилетіла до Києва. Росіянка вважає, що справу могли завести через те, що вона була волонтером у штабі опозиціонера Олексія Навального. Тепер у Росії її називають терористкою та зрадницею. Сама вона не вважає себе затятим борцем проти режиму Володимира Путіна і не розуміє, як перетворилася зі студентки на экстремистку. Журналіст theБабеля поговорив з Мотузною про втечу в Україну, владу в Росії та про те, що вона планує робити далі.

Чому я обрала Україну? Я довго обмірковувала план, як мені виїхати, куди поїхати. Консультувалася з людьми з України, і вони сказали, що вона безпечна для біженців. І ще: звідси можна поїхати до будь-якої країни без погрози, що мене повернуть на кордоні. Летіла через Мінськ на свій страх і ризик — пропустять чи не пропустять? Я не знала. У мене була пересадка 16 годин, і я дуже боялася, зупинилася в готелі в самому аеропорту. Я з нього не виходила, переночувала та сіла на літак.

Я не спілкувалася з правозахисними групами, їхала навмання. Мені писали дуже багато людей. Вони пропонували допомогу, говорили, що краще виїхати з Росії до Європи. Але я тоді не могла їм відповісти. Тому що в Росії відповідати на повідомлення в мережі «ВКонтакте» — все одно що безпосередньо у ФСБ. Коли їхала, взяла найнеобхідніше. Напихала у валізу теплих речей. З важливого взяла мою акулу з IKEA. Його звуть Джонні, я шалено його люблю. А ще пару фоток дитячих, де я з мамою, і книгу «Майстер і Маргарита». Тепер у мене є 90 днів, щоб щось вирішилось.

Особливо не спілкуюся з рідними — у нас прохолодні стосунки. Лише з мамою. Вона залишилася в Барнаулі. Мама мене підтримує, вона розуміє, що краще я буду далеко від неї, але в безпеці, ніж вона буде носити мені передачи у в'язницю. Ми зідзвонюємося. У Києві живе мій друг. Точніше він вже став другом. Ми познайомилися ще на початку цієї історії. Він допоміг мені знайти квартиру, спілкується з хазяйкою. У цій квартирі я поки що й живу.

У Києві нічого особливо не роблю — сиджу у квартирі і все. За цей тиждень я лише тричі вибиралася десь погуляти ввечері. Всі, кого я знаю у Києві, вдень працюють — мені елементарно нема з ким вийти. Тому я волію сидіти вдома. Я з Барнаула. І в Москві дивувалася через кожні 10 кроків. Тут, у Києві, я дивуюся на кожному кроці. Я була в центрі, і в мене таке відчуття, що я гуляю у Празі. А ще в барах і кав'ярнях є такі фішки, яких взагалі немає в Росії. Дуже сильно дивуюся. І поза Інтернетом тут чудові люди, які мене підтримують. І взагалі, люди добріші. Тут до тебе можуть підійти та сказати: «Гарно виглядаєш».

У Росії так не буде. Люди там більш злі, це правда

Я дуже помислива і, коли мені стали у твіттері писати образи, засмутилася. Мені пропонували «звалити у свою Росію», погрожували. Пригадали мій твіт 2014 року. Я його написала, коли в Києві був Майдан. [У 2014 році Мотузна написала в твіттері: «Головне, щоб цей жах не вийшов за межі України»]. Мені було 19 років. Я тоді ще не була опозиціонеркою. Я чула тільки те, що мені переказувала мама — вона дивилася федеральні канали. Ще я була у студентських загонах, а це все пропутінська організація. Я зрозуміла, що може бути війна між Росією і Україною. Війни боїться кожна людина. А твіттер я взагалі у школі завела. Писала туди всілякі нісенітниці: думки свої, все, що в голову прийде. Зараз я розумію, що той твіт — дурість. Але я змінююся — і як людина, і як особистість. Я була дурною тоді. Тому цей твіт я не видаляю і видаляти не буду. Це буде виглядати як замітання слідів. Хай буде мені нагадуванням.

Те, що відбувається зі мною, — це навіть не Кафка [письменник Франц Кафка, оповідання якого наповнені абсурдом]. Я могла б зрозуміти, якби люди з органів сказали: «Так, ми все розуміємо, але це наша робота. Ми знаємо, що ти невинна, але, на жаль, так треба». У моїй справі такого не було. Усі ці слідчі були щиро впевнені, що я злочинниця, терористка-экстремистка, що мене треба посадити до в'язниці. Але ж це просто 4 картинки. Коли читали звинувачення, усі з серйозними обличчями говорили, що я навмисно розмістила картинки, щоб вони стали доступні для копіювання. Я подумала: «Що?» Звичайні люди навколо мене, які ходять у ті ж магазини, живуть у таких самих «хрущовках», вважають мене злочинницею і терористкою за 4 картинки «ВКонтакте». Я навіть уявити не могла, що опинюся в Україні. Це для мене і зараз шок. Мені довелося бігти з країни, начебто я політична активістка, якою я насправді ніколи не була. Я ходила на мітинги, але не була в перших рядах із плакатами.

Гірше вже не буде, адже я не в Росії

Мені 24, практично все життя я росла при Путіні. В якийсь момент я зрозуміла: так більше не можна. Є людина, яка хоча б щось говорить проти уряду. Це і був Олексій Навальний. Решта опозиції в Росії, всі ці «ЛДПР», «КПРФ» та інші — це все маріонетки. А Навального вічно садять, тягають по судах. Усе по-справжньому. І я не те, щоб прямо була за нього, але хоча б за якусь зміну влади. Мені було важливо, щоб припинився весь цей п*здець, що коїться в Росії. І я пішла в штаб до Навального. Я загорілася ідеєю зміни влади. Потім я розчарувалася у Навальному. Зараз я вже б не пішла на вулицю за нього. Але я вийшла би на вулицю за свободу слова, за зміну влади, проти корупції.

Якби я могла повернутися у минуле, то порадила б собі моніторити ситуацію у країні. Тоді я взагалі нічого не розуміла та нічим не цікавилася. Я б дуже хотіла раніше почати читати новини ліберальних і незалежних ЗМІ.

Можна було б раніше зрозуміти, що Путін — мудак

Я думала: так, він довго при владі, так, це не дуже добре, ну то й що? Якби почала цікавитися політикою раніше, швидко б зрозуміла, що не так з Путіним. Усі говорять про молодь на мітингах опозиції. У нас в Барнаулі всім начхати. Це люди, яких не цікавить політика. Абсолютно. Доходить до абсурду. Наприклад, на вечірці до мене могли підійти та почати розповідати, що Навальний поганий. Але насправді вони навіть не розуміють, про що говорять, це був просто тролінг: «Подивіться, вона ходить на мітинги, ха-ха-ха». Але своєї позиції ні в кого немає. У всіх одна проблема — як вижити у грьобаній глибинці Росії на 15 тисяч рублів.

В Україні я не залишуся. Я збираюся їхати до Європи та просити політичного притулку. У мене підготовлений кейс для цього. Я дуже хочу в Іспанію, але там немає людей, які мені б допомогли з соціалізацією. А ще у мене велика пристрасть до Мексики. Поки що пропозиції — лише від людей зі Швеції та Фінляндії. Що там робити, я не думала. Так далеко плани не будувала. Головним для мене було виїхати з Росії. А далі — все що завгодно: можливо, блог заведу, можливо, просто вивчу мову та знайду роботу. Упевнена, що впораюся, адже я стільки всього пережила.


Помітили помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter — ми виправимо

Британка шукає модельєра, який пошиє сукню з волоссям її мертвої матері

Автор:
Олег Панфілович
Дата: