«Я не спілкувався з Курченком». Екс-заступник голови НТКУ Харебін розповів про свою роль у команді Зеленського. Головні тези з інтерв’ю для «Радіо Свобода»

Перегляди:
1327
Автор:
Олена Мельник
Дата:

Медіа-експерт Олександр Харебін, колишній перший заступник гендиректора Національної телерадіокомпанії України (НТКУ) і колишній керівник медіа-холдингу Сергія Тарути, дав розлоге інтерв’ю «Радіо Свобода» — вперше після інциденту в ефірі телеканалу «1+1» 18 квітня, коли тоді ще кандидат у президенти Володимир Зеленський заперечив його участь у своїй команді. У розмові з журналістом Харебін розповів про свою роль у «ЗеКоманді», заперечив свій зв’язок із олігархом Сергієм Курченком, а також порушив мовне питання і згадав «руську» мову, яка є «частиною нашої ідентичності». theБабель наводить головні тези з матеріалу.

Чому Зеленський відхрестився від співпраці з Харебіним

Його реакція була зрозумілою, хоч і несподіваною для всіх членів команди. Той бруд, та кількість фейків, негативу, психологічного тиску, який був вилитий на Володимира Зеленського з боку чинної влади, не давав шансів людині (й немає значення, яке в неї прізвище) втриматись від емоційних висновків. Крім того, прізвище «Курченко» [бізнесмен-утікач Сергій Курченко, пов’язаний з екс-президентом України Віктором Януковичем] є чинником стовідсоткового негативу. Так уже сталося, що це прізвище в деяких ЗМІ та журналістських колах пов’язують зі мною.

Про «Український медіа холдинг» (УМХ) і Курченка

З 2 квітня 2007 до 1 лютого 2014 року я працював у холдингу Сергія Тарути на посаді генерального директора журналу «Експерт Україна». Ніяких інших працевлаштувань у мене не було. [На підтвердження своїх слів Олександр Харебін відкрив свою трудову книжку з двома відповідними записами.] Чи перебував я біля Курченка? Не перебував. Чи знайомий я з Сергієм Курченком? Не знайомий. Чи перебував я біля «Українського медіа холдингу»? Перебував.

На той час до мене звернулися люди, які проводили аудит УМХ, як до людини, яка довго працювала у схожому медіа-бізнесі і має досвід M&A [англ. mergers and acquisitions — злиття і поглинання]. Пропозиція була подивитися на цифри та висновки щодо бухгалтерської звітності, які відома міжнародна аудиторська компанія з «великої четвірки» надала після власного аудиту УМХ. Я погодився і подивився. Це були цікаві цифри стосовно загального стану справ у холдингу. Жодного разу я не спілкувався з Сергієм Курченком, не тиснув йому руку і не дивився йому в очі. Так, я особисто знав, що Курченко купує УМХ. Про це знала вся країна. [Аудитом в УМХ займався] фактично 3—4 місяці. Чи впливав я на редакційну політику? Не впливав. Жодної відповідальності за редакційну політику, жодних вказівок, жодного інформаційного впливу на будь-кого я не мав. І немає жодної людини, яка б отримала від мене вказівку щодо контенту, тексту чи цензури. Це неможливо.

Після Революції Гідності, коли бізнес-імперія [«сім’ї» Януковича] почала руйнуватись, люди поїхали з України. І ті, хто залишились, отримали найцікавіші пропозиції. І я теж отримав. І відмовився.

Про «ЗеКоманду» і свою роль

Чи бачив я Зеленського? Бачив. Чи тиснув я йому руку? Тиснув. Чи спілкувався він зі мною? Спілкувався. Чи знайомий він зі мною? В його розумінні — не знайомий. Кількість людей, які проходили через експертні групи, які бажали допомогти чи вкладали свої знання в суспільне надбання команди, була величезною. Хтось залишався на тиждень, хтось — на місяці, хтось — на кілька годин. «Команда Зеленського» — на той час це була виключно команда «Кварталу 95» і дуже маленьке коло нових людей.

Щодо моєї особистої ролі: як експерт з інформаційної політики і загальнополітичних питань я брав участь у роботі груп із зовнішньої і внутрішньої політики, а також з обороноздатності та протидії військовій агресії, включаючи питання окупованих територій. Щодо гуманітарного блоку… Майже ніхто не звернув увагу на те, що в команді, яку представили на каналі «1+1», не було людини, яка б відповідала за гуманітарну політику. […] Я не мав виходити на сцену, тому що не існувало єдиної позиції. Давайте відділяти позиції експертів від особистої позиції Зеленського. Інколи ці позиції не збігаються.

[…] Я не є зараз членом його команди, але в мене і раніше не було жодних амбіцій обіймати там якусь посаду. Ключовою вимогою, умовою присутності будь-якої людини в команді Зеленського була відсутність жодних обіцянок від Володимира щодо майбутнього працевлаштування людей, які приходили до штабу. […] Жодних грошей і посад у цій команді нікому не пропонували. [Покликав Харебіна у команду Зеленського] не сам Зеленський, це були люди з його команди.

Про українську та «руську» мову

Вона [позиція] дуже проста: єдина державна мова в Україні — українська. Це жодним чином ніколи не заперечувалося ані мною особисто, ані Володимиром Зеленським. Це аксіома для мене. Є держава Україна, і є українська мова. Все. Крапка. Стосовно російської мови, стосовно електорату, який перебуває по різні боки Дніпра — це дуже важливе питання. […] Якщо ми дійсно хочемо повернути окуповані території та своїх громадян, ми повинні розуміти їх, їхні прагнення та бажання, включно з чутливим питанням мови. Коли ми чуємо фразу «російська мова — це мова агресора», це так, це правильно по суті, але в частині суспільства це вже сприймається як пропагандистський мем.

В Україні кажуть «російська» мова, але насправді це «руська» мова, від слова «Русь». І коли Україна нарешті скаже, що руська мова є частиною нашої ідентичності, зі своїм синтаксисом, з багатьма українізмами, які були залучені з української мови в руську, з власною одеською або слобожанською руською, з суржиком і політичною лінгвістикою, зі своїм «в Україні», з власним розумінням слів «Гідність» або «Майдан», тоді в нас відпаде це питання. Ми отримаємо руську мову як частину української ідентичності, яка є набагато більшою, ніж територія декількох областей на заході України.

Про групи впливу в команді Зеленського

Я особисто не є і не був представником жодної групи впливу. Так само я не бачив [у «ЗеКоманді»] жодної стійкої групи впливу. Хоча деякі обізнані люди впевнено кажуть мені, що той самий ефір, на якому Зеленський декілька разів згадував моє прізвище, був таким собі «привітом» від однієї з груп впливу, яка намагається оточити Володимира власними людьми. Хто такий Зеленський — це знає тільки Зеленський. І всі групи впливу чи ті персони, хто має бажання на когось там впливати, я сподіваюся, дуже здивуються, коли дізнаються, з ким вони стикнуться по факту. […] Якби дійсно всі побоювання стосовно груп впливу, стосовно того, що він маріонетка, справдилися, то вже зараз Зеленський мав би, щонайменше, власну депутатську групу або навіть працездатну коаліцію у Верховній Раді, бо всі групи впливу пред’явили б свої права та почали б призначати своїх людей. Але ми цього не побачили. […] Я жодного домінуючого впливу там не бачив. Але я точно бачив людей, які спілкувалися стосовно майбутнього України, — вони повністю, на 100% проукраїнські.

Про «скелети в шафі» у штабі Петра Порошенка

Наймерзотніша річ — це те, як застосовується державна пропагандистська машина, які так звані «незалежні» або навіть «опозиційні» медійні канали залучені до потоків солодкого сиропу щодо влади і державного лайна щодо опонентів. […] Це, зокрема, і про той перепост його дружини. Вибачте, але сім’ю ніколи не чіпали. Так само стосовно наркоманії. Я не хочу зараз обговорювати аналізи та події у Львові щодо претензій до Зеленського, це окрема тема. Коли суспільству місяць розповідали про наркомана, а потім ще й про ванну, навіть якщо це алегорія, — вибачте, це вже повний треш.

Про відносини України та Росії

Я точно не є русофобом. Я точно не є українофобом. Я людина, яка хоче, щоб моя Україна була неподільною країною і мала майбутнє в дуже динамічному сучасному світі. Я впевнений, що навіть якщо ми будемо говорити в країні виключно про майбутнє, але не закривши гештальт стосовно минулого, то нам буде дуже складно порозумітися щодо відбудови спільного бачення цього майбутнього. […] Питання інформаційної безпеки, інформаційної війни нікуди не зникло. Російська влада це добре розуміє і чітко б’є й орієнтує власну пропаганду на комплекси, страхи та «недочутість» українців.

[…] Чому ми так необачливо і безжалісно викреслили з пам’яті наших батьків і пам’яті країни інших героїв — російськомовних, радянських? Бо саме ці люди створили науковий та індустріальний потенціал сучасної України. […] Так, був і Чорнобиль, трагедія й біль мільйонів… Це і є спадок, саме ці люди, українські громадяни, робітники, службовці, пенсіонери й учасники всіх воєн колишніх імперій — саме вони в 1991 році віддали свої голоси за Незалежність нашої України.

[…] Вибачте, але Україна Львова не знає, що таке Голодомор, бо так звана Галицька Україна була в той час під Польщею. А Східна і Центральна Україна 1932—1933 років була майже знищена голодом. Так яка Україна — справжня? Україна сходу чи Україна заходу? Чому про це не йдеться у відкритому суспільному дискурсі? Страшна ціна радянського спадку, за який сплачено життями і поламаними долями десятків мільйонів людей. Але це точно не був привід відмовлятися від перемоги у Другій світовій війні. Страшної за жертвами, але перемоги…

[…] Наше післямайданне мовчання щодо цієї перемоги дає Путіну можливість казати, що Росія могла виграти війну без України. У всьому суспільному патріотичному дискурсі впродовж багатьох років ми — країна-жертва. Ми завжди плачемо. Нас били та перемагали. Нас ділили та знищували. Але я хочу, щоб нарешті ми нашою країною пишалися. Пишалися власними перемогами. Різними перемогами. І це теж питання гуманітарної стратегії. У нас є чим пишатися.

  • 18 квітня Володимир Зеленський заявив, що екс-заступник Національної телерадіокомпанії України (НТКУ) Олександр Харебін не є членом його команди. Про це заявив Зеленський, відповідаючи на питання журналістки theБабеля Марії Жартовської в ефірі програми «Право на владу» на телеканалі «1+1». Раніше Харебін був заявлений штабом Зеленського як один з експертів команди. «Я жодної хвилини не працював із паном Харебіним. За цей час у нас побувала величезна кількість експертів. Деякі експерти до нас просто заходили», — пояснив Зеленський.