Хочу всиновити дитину, але боюся не впоратися. Як бути? Відповідає сімейна пара, яка усиновила 10 дітей

Перегляди:
3136
Автор:
Тома Балаєва
Дата:

Як усиновити дитину в Україні

Артем Марков / Дар'я Светлова / theБабель

Десятого липня в Україні набули чинності нові правила усиновлення дітей. Тепер, щоб усиновити дитину, потрібно пройти спеціальну підготовку, а ще створять комісію з питань міжнародного усиновлення. Раніше така підготовка не була потрібна. У підприємця Сергія Гедза і його дружини Наталії 12 дітей, десять з них вони усиновили. Кілька місяців тому Наталя та Сергій створили клуб усиновителів «Народжені в серці». Він існує як група в Viber, учасники клубу періодично зустрічаються наживо. Крім цього, Наталя веде блог про сімʼю і дітей в Instagram — пише про труднощі, через які вони з Сергієм пройшли, і знімає сториз про будні багатодітної сімʼї. Спільно з Сергієм та Наталею theБабель відповідає на питання про психологічні аспекти усиновлення — як зважитися на це, допомогти дитині адаптуватися, і чи варто їй говорити, що вона нерідна.

Як зрозуміти, що я готовий усиновити дитину?

Якщо ви хочете допомогти дитині, яка потрапила в біду, — отже, ви готові. Усиновлення має вирішувати проблему, яка виникла в дитини, а не в дорослих. Люди часто діють по-іншому — розуміють, що їм чогось не вистачає в житті і хочуть вирішити своє питання усиновленням. Намагаються підібрати дитину під себе — «потрібного» віку, статі, кольору очей. З таким підходом батьки рідко отримують те, чого хотіли. Практично всі діти з дитячих будинків пройшли через травматичні обставини в житті, і в новій сімʼї така дитина рідко буває спокійною і слухняною. Батьки повинні бути готові допомогти дитині пережити травми. В іншому разі вони швидко розчаруються: «Ми для неї все, а вона поводиться погано». Іноді через таке розчарування усиновлювачі повертають дітей в інтернат.

Я поки не впевнений, що хочу всиновити дитину. Може, просто їздити в дитячий будинок і привозити дітям фрукти та іграшки?

Дітям це не дуже допоможе. Уявіть, що людина впала у котлован. Люди підходять до неї, співчувають: «Бідолаха, ми привеземо тобі фруктів, купимо одяг — і кинемо вниз. На Різдво спектакль на краю котлована поставимо». Але людина продовжує сидіти внизу, її проблему ніхто не вирішує. Так і з дітьми з інтернатів.

Ті, хто не готовий усиновити дитину, але хоче допомогти, можуть звернутися до Служби у справах дітей і приходити в інтернат до однієї конкретної дитини — спілкуватися, постійно підтримувати з нею стосунки.

Я зважився. Як зробити перші кроки?

Перевірте на сайті Служби у справах дітей та сімʼї, чи ви маєте право бути усиновлювачем. Підіть туди і станьте в чергу. Краще відразу в кілька — на усиновлення, як прийомна сімʼя, патронатна сімʼя. Кінцеву форму опіки можна вибрати пізніше. Річ у тім, що на усиновлення діти йдуть із повним пакетом документів. Поки їх збирають (це може зайняти пів року—рік), дитина може перебувати, наприклад, у патронатній або прийомній сімʼї, і потім у неї буде пріоритет в усиновленні. Документи для всіх форм опіки потрібні майже одні й ті самі — медичні довідки, папери про матеріальне становище, житлові умови.

Дуже хочеться усиновити здорову дитину. Як про це дізнатися?

Будьте готові до того, що цілком здорових дітей в інтернатах майже не буває. Служба у справах дітей відповідно до закону повинна повідомити батькам усі подробиці про здоровʼя дитини. Але на практиці так буває не завжди. Наприклад, у медичній карті одного з дітей сімʼї Гедзів було написано, що з обома нирками все гаразд. Уже після всиновлення зʼясувалося, що є вроджена аномалія — у дівчинки лише одна нирка, та ще й потребує лікування.

У деяких дітей з інтернатів є органічні ураження головного мозку, але до пʼяти років вони не діагностуються. Треба бути готовими допомогти такій дитині.

Чи можна десь подивитися на дітей, готових до усиновлення?

Так. Є база «Сирітству — ні». Там можна побачити дітей з різних областей України, поставити фільтр за статтю, віком і наявністю братів або сестер. У цій базі близько пʼяти тисяч дітей, але люди не завжди готові усиновити когось із них — через вік, проблеми зі здоровʼям або те, що у дитини є брати і сестри та їх небажано розлучати.

Як підготуватися до першої зустрічі з дитиною?

Готуватися не потрібно. Швидше за все, дитина буде до вас прихильна. Але глибокого сліду зустріч у ній не залишить. За рік в інтернаті дитина перетинається із сотнями людей — вихователі, няні, вчителі, лікарі, сантехніки. Серед них немає значущої постійної людини, і дитина спочатку сприйме вас як чергового відвідувача. При цьому діти часто відразу починають називати потенційних батьків «тато» і «мама». Але це нічого не значить. Дитина справді хоче, щоб ви стали її батьками, але, якщо цього не станеться, через тиждень вона буде називати «татом» і «мамою» інших людей. Тільки через кілька років життя в сімʼї дитина стане говорити ці слова усвідомлено.

У мене вже є біологічна дитина. Як поговорити з нею про усиновлення?

Однією розмовою тут не відбудешся. Якщо у вас гармонійні стосунки з дітьми, ви спілкуєтеся на різні теми, то діти навряд чи сприймуть ідею усиновлення погано чи будуть ставитися до нового брата або сестри як до конкурента. Перед кожним новим усиновленням це варто обговорювати з дітьми на сімейній раді. Сказати, що якийсь час новій людині потрібно буде приділяти більше уваги, але це тимчасово та ніяк не вплине на стосунки. Якщо діти проти — прислухатися до їхньої думки.

Як зробити так, щоб усиновленій дитині було комфортно вдома?

З цим найменше проблем. Після інтернату в новому будинку дитині все подобається, і вона починає підлаштовуватися під сімʼю. Це так званий «цукерковий період» — коли дитина застеляє ліжко, акуратно складає речі, намагається допомогти з господарством. Цукерковий період закінчується, коли дитина розуміє, що точно залишиться тут. Зазвичай через кілька місяців, а інколи навіть років, вона починає ставати розкутішою та менш слухняною.

Конкретних рецептів, як завоювати довіру дитини, немає. Увагою, добрим ставленням, щирістю. Якщо щось пообіцяли дітям — потрібно робити, чого б це не вимагало. Бажано розподілити час між дітьми в сімʼї усвідомлено і, якщо їх багато, періодично гуляти з кожною окремо.

Іноді в дитини можуть бути психіатричні проблеми, які позначаються на її характері та стосунках у родині. У цьому разі допоможуть лікар та лікування. А іноді бувають травмовані діти з розладом привʼязаності, і тоді теж треба звернутися до спеціалістів. Наприклад, до ГО «Інститут травми розвитку дитини».

Чи потрібно розповідати дитині, що вона усиновлена? Якщо так, то як?

Так, краще розповісти. Якщо дитина дізнається про це в підлітковому віці від сторонніх людей (а так буває), це може стати для неї трагедією.

Краще говорити дітям, що вони усиновлені, років у три-чотири — у процесі спілкування, а не у форматі «серйозної розмови». Наприклад, можна сказати: «Зазвичай діти народжуються з маминого живота, а ти — із серця», і дитина сприйме це як перевагу.

Що робити, якщо однолітки починають обзивати дитину через те, що вона всиновлена?

Якщо батьки правильно підготували дитину, і вона не вважає своє усиновлення недоліком, проблем не буде. Дитина просто не сприйме всерйоз такі образи.

Хочу усиновити дитину, але боюся, що у нас із чоловіком (дружиною) не залишиться часу на себе. Як бути?

Кілька разів на рік їздити відпочивати удвох хоча б на кілька днів. Дітей на цей час бажано залишати у друзів або родичів. Один зі способів долати кризи у стосунках — ходити на побачення один з одним. У сімʼї Гедзів це допомагає зберігати взаємини, і дітям стало навіть цікавіше з батьками.