«Мій робочий день складається з **б твою мать». Як заробляє і з ким ворогує директор Одеського художнього музею Олександр Ройтбурд. Великий репортаж

Перегляди:
4687
Автор:
Катерина Тейлор
Дата:
«Мій робочий день складається з **б твою мать». Як заробляє і з ким ворогує директор Одеського художнього музею Олександр Ройтбурд. Великий репортаж

Євген Карєв / theБабель

У лютому 2018 року директором Одеського художнього музею обрали художника Олександра Ройтбурда. Його одразу ж звинуватили в тому, що він порнограф, малює картини фекаліями і ненавидить Одесу. Депутати обласної ради відмовилися затверджувати Ройтбурда на посаді, і тільки після втручання губернатора області він усе-таки зайняв директорський кабінет. Ройтбурд змінює експозицію, влаштовує в музеї виставку Влади Ралко та концерт групи «Хамерман знищує віруси», чим викликає ще більше невдоволення. Спеціально для «Бабеля» експерт із сучасного мистецтва Катерина Тейлор поговорила з друзями та ворогами Ройтбурда, розібралася в фінансах музею і зрозуміла, чим усіх не влаштовує новий директор, — тим, що він новий.

1

У холі Одеського художнього музею все пофарбовано в темно-бордовий колір, просторо та багато світла. Тут нещодавно зробили косметичний ремонт. Я чекаю на нового директора Олександра Ройтбурда.

Він пролітає через хол повз мене, з одного залу в інший. Вбраний неформально: смугаста футболка, джинси і шльопанці. Поруч з ним — художник Анатолій Ганкевич. Вони піднімаються на другий поверх, я біжу слідом. Ройтбурд хвалиться товаришу новинками в експозиції. На стінах поруч з новими картинами висять стікери «NEW». Ганкевич встигає тільки кивати. Вони рухаються стрімко.

— [Олександр] Дейнека, ні фіга собі, — Ганкевич зупиняється біля чорно-білої графіки, яку нещодавно дістали із запасників. — Справжній?
— Ага.

Ройтбурд підводить нас з Ганкевичем до каси на вході в музей — потрібно обовʼязково купити магніт. Розраховуюся карткою, вона не спрацьовує. Ройтбурд купує кілька магнітів з картинами. Чекає, поки обовʼязковий внесок у касу музею зробить Ганкевич. Потім відправляє Ганкевича до бухгалтерії. Художник прийшов подарувати музею свою роботу і має підписати акт дарування.

Ми прямуємо до кабінету директора. Це невеличка кімната, пофарбована в темно-сірий колір. На стіні висить робота сучасного українського художника APL315, який нещодавно виставлявся в музеї. В глибині кабінету — старовинний комод. Ближче до вікна — антикварний масивний стіл. На ньому — ноутбук. Два стільці — для директора та одного гостя. Це все. Я питаю Ройтбурда, з чого складається його робочий день.

Кабінет Олександра Ройтбурда.

Євген Карєв / theБабель

— Мій робочий день складається з «**б твою мать», — відповідає він.

У грудні 2017 року Олександр Ройтбурд брав участь у конкурсі на посаду директора, який судила професійна комісія, і обійшов колишнього керівника музею Віталія Абрамова. І негайно увійшов у клінч з місцевою владою і діячами одеської культури. Ройтбурду пригадали все: і картини зі статевими органами; і роботу в галереї Марата Гельмана, який консультував Віктора Пінчука перед «Помаранчевою революцією»; і пости у Facebook, де він називає Одесу «смт Одесочка».

Переконав Ройтбурда подати свою кандидатуру благодійний фонд «Друзі музею», який очолює Олександра Ковальчук. Коли оголосили конкурс, Ковальчук шукала відповідну людину. Зараз вона обіймає посаду заступника директора з розвитку. Під час розмови вона зазирає в кабінет.

— Яка галерея подарувала [картину Соломона] Кишинівського? — запитує вона.
— Костянтин Клімашенко та аукціонний дім «Дукат» — відповідає Ройтбурд. Він починає розповідати про колекцію, і його неможливо зупинити.
— Був одеський міський голова Брайкевич, колекціонер з просунутим смаком. Він збирав картини художників «Світу мистецтва». Дружив з живописцем Костянтином Сомовим. Був його головним меценатом, оплатив його поховання на кладовищі Пер-Лашез. Сомов заповів йому все. Були у Брайкевича й інші «світ-мистецники». Його дореволюційну колекцію віджали більшовики, коли він виїжджав в еміграцію. Так у нас з’явилася одна з найбільших у світі колекцій Сомова. У нас монстри радянського післявоєнного мистецтва. Є учнівська робота Яблонської. У нас найбільша, після віджиму Криму, колекція Айвазовського. У нас блискучий Сєров. Приголомшливі Бенуа, Лансере, Борисов-Мусатов, Врубель, Коровін. Нещодавно витягли з запасників раннього Рєпіна…

Власне, за надмірну увагу до колекції Ройтбурду теж дорікають, зокрема співробітники ОХМ зі старої команди. Вони вважають, що передусім музей має вирішити інші проблеми.

Внутрішній двір Одеського Художнього музею.

Євген Карєв / theБабель

2

Центральні фігури старої команди ОХМ — це головний (і єдиний) хоронитель Людмила Анатоліївна Єрьоміна та заступник директора з наукової роботи Сергій Сєдих. Вони розповідають, що у старої і нової команд немає єдиного бачення, спільних планів і загальних нарад. По-різному вони трактують і першочергові завдання музею. Ройтбурд звертається до Єрьоміної здебільшого з проханнями допомогти з експонатами.

Девʼяносто відсотків експонатів ОХМ містяться у сховищі. Близько тисячі предметів — в музеї, девʼять тисяч — у запасниках. Людмила Єрьоміна працює в музеї з 1967 року. У 1974-му, коли Людмила Анатоліївна стала головним хоронителем, вона прийняла 3 500 одиниць. Відтоді колекція музею збільшилась на 6 000 експонатів. А територія музею і його площа не змінилися.

— Ройтбурд поривається оновити колекцію, — каже Єрьоміна. — Але це треба робити не аврально, а системно. Він і гроші намагається залучити, і показати діяльність. Я його розумію і підтримую. Але немає ніякої системи зберігання. Потрібне [нове] сховище.

У 1937 році в музеї багато робіт потрапили «на катки»: їх підшивали одну за одною, без підрамника, на спеціальний пристрій-качалку. Єрьоміна каже, що «на катки» доведеться відправити і роботи, які Ройтбурд знімає з експозиції. Зберігати їх нема де. Наступного разу їх дістануть років через пʼятдесят.

За словами Єрьоміної, з приходом нового директора в музеї глобально нічого не змінилося, крім експозиції. А проблеми залишилися ті самі: дах тече, опалення зʼявиться тільки ближче до Нового року. І незрозуміло, коли вирішиться питання зі сховищем.

Виставка «Спецфонд: репресоване мистецтво» з колекції НХМУ.

Євген Карєв / theБабель

Сергій Сєдих бачить пріоритети музею в іншому. Він вважає, що насамперед ОХМ потрібна система наукової роботи. Зараз вона залежить від прогресивності директора, якого призначають кожні пʼять років.

— На жаль, для попереднього директора слово «компʼютер» було лайливим. Коли я прийшов, у музеї був один компʼютер, у секретаря.

До 2017 року музеєм керував Віталій Абрамов. При ньому не відбувалося радикальних змін, але й конфліктів теж не було. За час його керівництва з музею нічого не зникло. Співробітники ОХМ кажуть, що Абрамов займався переважно наукою. Більшість відгукується про нього як про доброго, вдумливого вченого, але не як про лідера. Він не вирішував побутові проблеми музею, не оббивав пороги в облраді, не нарощував соціальний капітал.

Взагалі, долі директорів музею складалися важко. Хтось наклав на себе руки, когось розстріляли, хтось загинув на війні. І кожен вважав своїм обовʼязком змінити експозицію.

3

Музей веде свою історію від Одеського товариства красних мистецтв, яке з’явилося 1865 року. Члени товариства заснували художнє училище. На початку 80-х позаминулого століття меценат і міський голова Одеси Григорій Маразлі передав училищу будівлю. А 1899 року в цій будівлі відкрили музей. Перша колекція — близько 75 малюнків — складалася з дипломних робіт випускників училища. Ще триста олійних робіт музею передала Петербурзька академія мистецтв.

Спочатку в музеї не було директора, тільки хоронитель. Першим хоронителем пʼятнадцять років пропрацював Володимир Куровський — він пустив собі кулю в лоба в одеському барі після початку Першої світової війни. Після нього посаду обійняв художник Киріак Костанді. У родині Костанді було восьмеро дітей, він дуже бідував і жив просто в будівлі музею: зліва від входу, де зараз туалет, було його мешкання.

Наступного директора, художника Цвіля Емського-Могилевського розстріляли в 1937 році. Його наступника мобілізували в перші дні Другої світової, і він загинув на Курській дузі. Під час війни колекцію евакуювали до Уфи і Ташкента. Музей стояв напівпорожній, в 40-х туди заселили кілька сімей, чиї будинки були зруйновані, — там вони й жили майже тридцять років.

Період модернізації музею припав вже на сімдесяті роки, коли директором ОХМ став Іван Семенюк. Семенюк вибив у міста одинадцять квартир і відселив людей з музею. Відремонтував зали і сховище. Провів каналізацію — до середини сімдесятих туалет музею знаходився у дворі.

Крім того, Семенюк облаштував експозицію, яка й представлена в музеї донині. Саме її змінює Олександр Ройтбурд.

Євген Карєв / theБабель

4

Один з головних опонентів нового директора — старший науковий співробітник (в минулому директор) Одеського музею західного і східного мистецтва Володимир Островський. Наприкінці червня його разом з працівницею ОМЗСМ Ольгою Куцан виключили з Міжнародного об’єднання музеїв (ICOM) через порушення професійної етики.

У своєму Facebook Островський заявив, що вісім років тому Олександр Ройтбурд надіслав на виставку сучасного мистецтва полотна, в яких для лесировочного (верхнього) шару використав фекалії. Як доказ навів експертний висновок Ольги Куцан. Досить швидко зʼясувалося, що він підроблений.

Я зустрічаюся з Володимиром Островським в античному залі Музею західного і східного мистецтва. Сідаємо в кутку, за спиною маскулінної мармурової скульптури. Островський каже, що губернатор не мав права затверджувати директора на посаді, це могла зробити тільки облрада. Крім того, Ройтбурд заявив, що хотів би продавати малозначущі роботи з колекції. Островського це непокоїть, тому що ICOM засудив цю практику двадцять років тому.

Євген Карєв / theБабель

— Так, може, щось продати, аби купити щось краще? — запитую я.
— Яке єзуїтське ставлення. Ви мене просто приголомшили. ICOM таке цілковито засудив.
— Але ж вас звідти виключили?
— Я буду це опротестовувати в суді. У Ройтбурда в ICOM добрі друзі. Він небезпечний стократ, тому що приємний у розмові. Він іронічний, він розумний. Тому не видно, наскільки він деструктивний. Це ж розкрадання фондів музею.

Продаж музейних експонатів справді не вітається, а в Україні заборонений законом. Європейські музеї не дійшли одностайної думки щодо цього. У 2007 році агенція культурної спадщини Нідерландів почала продавати деякі роботи урядової колекції через еBay. Робить це й тепер. Деякі експерти вважають, що якщо твори не становлять цінності для музею, їх потрібно продавати.

За словами Островського, багато людей сприймають музей як певний еталон, і міняти там експозицію — це шлях дешевого і швидкого успіху.

— [Молоді люди] приходять в музей і бачать виставку, яку Ройтбурд недавно організував [для] знайомої пані.
— Ви, певно, Владу Ралко маєте на увазі? — уточнюю я.

У квітні ОХМ зробив виставку Влади Ралко, яка працює в стилі неоекспресіонізму. На її картинах тіла зображені фрагментовано, не цілісно, і взагалі «не так як треба» — деякі глядачі вважають це жорстоким або неприємним.

— [Картини] з обрізаними грудьми, і з грудей фонтани крові. Це мерзенно. Це не мистецтво, — каже Островський.
— А Френсіс Бекон — мистецтво?
— Не треба пересмикувати. Чи ви нічого не тямите в мистецтві?
— Я ставлю запитання.
— Якщо ви ставите запитання, тоді мовчіть і слухайте відповідь. Великий Карл Брюллов сказав, що мистецтво починається там, де починається «ледь-ледь». Штука в тому, що «ледь-ледь» розуміють люди, які знаються на мистецтві. Бекон — це, звичайно, мистецтво. За всієї його антигуманності. А ось Деміен Херст — це не мистецтво. Це блювотні маси. Які полонять уяву ройтбурдів. Тому що Херст — один з найбагатших людей нині.

Головна проблема, вважає Островський, в тому, що Ройтбурд не є «морально високою людиною». За його словами, якщо Олександра Ковальчук звалить на себе всі організаційно-правові питання, а Ройтбурд буде обличчям музею, то у них є шанс. Команду ОХМ він вважає гідною.

— Він має повне право займатися маляканням. Ройтбурд — приколіст і епатажник. Він ніколи не буде тягнути важке ярмо щоденного директорського служіння. Це служіння. Я був директором.

Поки ми розмовляємо, в залі раз у раз спалахує і гасне світло: доглядачка вмикає його, щойно до залу античної скульптури заходять відвідувачі, і вимикає, коли вони виходять.

Євген Карєв / theБабель

5

Друга людина, яка відкрито бореться з новим директором, — це депутат обласної ради Віталій Саутенков, член фракції «Опозиційний блок».

У статуті ОХМ записано, що музей належить обласній раді. Згідно зі статутом, директор музею призначається так: голова обласної адміністрації (губернатор) укладає з майбутнім директором контракт, а призначають його за результатом голосування в обласній раді.

Віталій Саутенков голосував проти призначення Ройтбурда. Я зв’язалася з ним електронною поштою і запитала, в чому суть його претензій. Саутенков запропонував забити в Google імʼя нового директора і подивитися на його роботи.

«Абсолютна порнографія. Не еротика, а саме порнографія. Ви скажете, яка різниця, що пише, головне — який директор. А я вам відповім, що ці речі повʼязані одна з одною, про що свідчить виставка [Влади Ралко]: відірвані голови, статеві органи, кров, мʼясо, потворність — і всі ці, пробачте, «картини» писані наче курячою лапою. На виставку прийшло багато сімей з дітьми, а також пенсіонерів. Думаю, ці люди більше ніколи не повернуться в музей».

Саутенков стверджує, що Ройтбурда ловили на розкраданні бюджетних грошей. За його словами, в 2016 році Ройтбурд прикрив від кримінального переслідування письменника Володимира «Адольфича» Нестеренка, який поранив ножем охоронця під час публічної лекції.

Саутенков вважає, що конкурс на посаду директора музею був нечесний, а губернатор не мав права затверджувати його на посаді. Він каже, що робив запит до Міністерства юстиції і отримав дві офіційні відповіді: одну від Інституту права при Мінʼюсті, другу — від заступника міністра. В обох сказано, що губернатор області не мав права особисто призначати Ройтбурда директором. Я попросила Саутенкова надіслати ці документи. Моє прохання він проігнорував.

Зрозуміти, що до чого, мені допоміг юрист Олег Кучер — він прислав аналіз законодавства на півтори сторінки. З’ясувалося, що процедура призначення директора описана відразу в чотирьох документах: статуті музею, законі «Про культуру», законі «Про музеї та музейну справу», рішенні Одеської облради від 22.09.2006 «Про власність ...» — і всі вони не надто узгоджуються, а місцями просто суперечать один одному. Але якщо врахувати, що закони «Про культуру» та «Про музеї ...» мають вищу юридичну силу, виходить, що очільник обласної ради був зобовʼязаний призначити Олександра Ройтбурда директором за результатами конкурсу. Губернатор і депутати облради жодним чином не можуть впливати на цю процедуру.

Євген Карєв / theБабель

6

Музей залежить від облради, яка щороку має переказувати Одеському художньому 2,6 мільйона гривень. З них 1,2 мільйона — це зарплати працівників. Зарплати в музеї скромні: директор отримує 4 600, його заступник — 4 400; наукові співробітники — 3 300—3 700 гривень.

Крім того, облрада виділяє гроші на оплату комунальних послуг. На все решту — обслуговування експозиції, реставрацію, виставки, події — музей має знаходити кошти сам, продаючи квитки й сувеніри, збираючи пожертви. За словами Ройтбурда, 2,6 мільйона гривень — це бюджет виживання.

— А скільки ви витрачаєте? — запитую у Ройтбурда.
— Багато. Але ми й заробляємо багато. Дещо на сувенірній продукції. [Меценати] нам допомагають з реставрацією і рамами. Переказують гроші у фонд [«Друзі музею»]. На дечому заощаджуємо. А як обраховувати те, що не найдешевші українські художники — Ігор Гусєв і Анатолій Ганкевич — дарують нам картини?

Роботи Ганкевича, Гусєва, Влади Ралко й інших авторів, подаровані музею, можна сміливо оцінити в 30 тисяч доларів. Але це віртуальні гроші. Адже в Україні немає закону, який би дозволяв дати картину в банк під заставу, твір мистецтва не є предметом ринкового обігу, крім ринку самого мистецтва, а він досить малий.

Про те, як виглядає бюджет музею, я розпитую Олександру Ковальчук. Заробляти музею непросто, тому що, як і інші комунальні підприємства, ОХМ обплутаний бюрократичними процедурами. Наприклад, цього року музею так і не дозволили відкрити літнє кафе. У травні музей попросив про це управління облради з майнових відносин, а в кінці липня отримав відповідь, що треба оголошувати тендер, — тож кафе вдалося би відкрити, в найліпшому випадку, в листопаді.

Виставка «Спецфонд: репресоване мистецтво» з колекції НХМУ.

Євген Карєв / theБабель

Проблеми музею посилюються тим, що будівля ОХМ — це памʼятка архітектури національного значення. Навіть протиаварійний ремонт потрібно узгодити з Міністерством культури. Щовесни в ОХМ тече дах, а щоб його полагодити, музей має зібрати кілька десятків підписів на кількох десятках папірців. Один з них — акт обстеження технічного стану перекриттів, стін, несучих конструкцій та покрівлі — команда Ройтбурда недавно отримала. Тепер музей має офіційний висновок, що з дахом біда. Далі необхідно отримати дозвіл на ремонт.

Також ОХМ доведеться знайти близько двох мільйонів гривень на проектно-кошторисну документацію. Проектувальник розроблятиме її від півроку до року. Якщо все піде за планом, до весни 2021 року ОХМ почнуть реставрувати, один зал за одним, щоб не зачиняти весь музей, — він надто сильно залежить від грошей, які приносять відвідувачі.

ОХМ не може самостійно розпоряджатися грошима, заробленими на квитках і сувенірах. За законом вони йдуть на спеціальний рахунок у державному казначействі. Як розповідає Олександра Ковальчук, казначейство вирішує, на які потреби музею їх спрямувати. Усі пожертви нова команда хотіла проводити через цей же рахунок. Але зіштовхнулася з бюрократією і вирішила використовувати рахунки «Друзів музею» — єдиного благодійного фонду, який системно допомагає ОХМ.

Олександра Ковальчук створила фонд разом з партнерами майже два з половиною роки тому. За перші два роки фонд зібрав 2 мільйони гривень. У штат музею Ковальчук прийшла разом з Ройтбурдом: її призначили заступником директора з розвитку. Вона відповідає за фандрайзинг, піар і сервіс.

У першій половині 2018 року фонд зібрав для музею мільйон гривень. Трохи більше 900 тисяч гривень ОХМ з початку року заробив на продажу квитків, сувенірів та інших послугах. Це гарний результат. Київський Національний художній музей минулого року заробив і залучив зіставні суми: 1,5 і 1,1 мільйона гривень відповідно.

Зарплату Олександрі Ковальчук виплачують не з бюджетних грошей обласної ради, а із заробітку на квитках. З нього ж виплачують співробітникам надбавки, тому що деякі ставки в музеї нижчі від встановленої державою мінімальної зарплати. Тим, хто відзначився, дають ще й квартальні премії.

Виставка «Спецфонд: репресоване мистецтво» з колекції НХМУ.

Євген Карєв / theБабель

7

За півроку, що Ройтбурд служить директором ОХМ, музей, що був місцем консервування картин, став частиною міського простору. До нього стало модно ходити. Квиткова каса тепер приносить в чотири рази більше грошей: якщо в червні минулого року на квитках заробили 53 тисячі гривень, то в червні нинішнього — 215 тисяч.

— Важливо, щоб музей функціонував на різних рівнях, — каже Ройтбурд. — Щоб проводилися лекції, приходили модні люди. Борис Бурда у нас водив екскурсію. Ми проводимо «музейники», виступав Сергій Жадан, поет Орлуша. Ресторатор Сікорський читає лекції про порцеляну. Борис Херсонський читає лекції про ікону. Почала переосмислюватися експозиція. Нехай хаотично, нехай місцями на рівні провокації, але експозиція оживає, приходять люди, які давно перестали ходити, тому що не було нічого нового. Пʼятнадцять років у експозиції не було найкращої роботи Олексія Єгорова. Ми її повернули із запасників.

Євген Карєв / theБабель

Попередній директор, Віталій Абрамов, оцінював зібрання музею в 60 мільйонів доларів. Ройтбурд каже, що ця цифра сильно занижена.

— Дивіться, он три етюди Кандинського. Кілька місяців тому подібний етюд продали на «Сотбіс» за сім з половиною мільйонів фунтів. Мільйонів на двадцять, мінімум, я оцінюю «Жнива» Зінаїди Серебрякової, що висять у тому ж залі.

Мені не вдається знайти в каталогах аукціонного дому етюд Кандинського, про який говорить Ройтбурд, але зазвичай мільйонами оцінюють його живопис. Утім, бувають винятки. Найдорожча робота авангардистки Серебрякової, яку продавали з відкритого аукціону, оцінюється в 3,8 мільйона фунтів — це «Етюд дівчинки, що спить». Утім, рік у рік вартість авангардистів зростає, і за кілька років картину з ОХМ справді можуть оцінити в таку суму.

— На мільйони йде рахунок на великі полотна Реріха, Айвазовського. Врубель унікальний, — продовжує Ройтбурд. — Навіть не дуже дорогі роботи коштують десятки тисяч. У запасниках у нас десять тисяч експонатів. Так, там не все музейного рівня. Частину я би просто списав, офіційно, з правом продажу. Але у нас немає такої можливості.
— Саш, нам час їхати, — гукає Ковальчук з коридору. За двадцять хвилин у них зустріч з губернатором області.
— Яким голосом нас кликали до губернатора, погрозливим? — запитує Ройтбурд.
— Ні, — каже Ковальчук, — жодних погроз. Мене б тоді не кликали.

Євген Карєв / theБабель

Ковальчук і Ройтбурд виходять з музею. Дорогою я розпитую про призначення і про опонентів, але він уже не готовий відповідати і пропонує зустрітися завтра.

Наступного дня Олександр Ройтбурд отримує повістку з Головного управління Нацполіції в Одеській області. Йде досудове розслідування щодо перешкоджання діяльності народного депутата України та депутата місцевої ради. І всім вже не до інтервʼю.

У Києві на Рейтарській 8-Б сквотували будівлю, яка частково належить сестрі колишнього секретаря Київської міської ради. Поясніть, що відбувається.

Автор:
Олександра Власюк
Дата: