Режисер з України знімав кліпи для «Ленінграда», а тепер випускає трилер у США. theБабель записав його історію

Перегляди:
8588
Автор:
Тома Балаєва
Дата:

Фото надане Дженсеном Ноеном

Дженсен Ноен — режисер голлівудського трилера «Сприйняття», який вийде в український прокат 24 січня 2019 року. У головній ролі — Ерік Робертс, номінант на «Оскар» за роль у фільмі «Потяг-утікач» Андрія Кончаловського. Пʼять років тому Ноена звали Євген Ножечкін, він жив у Києві, грав у рок-гурті та знімав кліпи. У 2013 році його кліп за два дні набрав понад мільйон переглядів на YouTube, і режисера почали запрошувати на зйомки в Україні, Росії та США. Ноен обрав американський ринок, а його останньою роботою для гуртів із СНД став кліп «Ебубаб» групи «Ленінград». theБабелю Ноен розповів про те, як і чому переїхав у США, чого не вистачає українському кіно та як зняти трилер майже без грошей.

Я народився в Полтаві, деякий час навчався в Харківському політеху, потім кинув його. Ніколи не вчився на режисера, але з дитинства любив усе, що повʼязано з музикою і візуальними образами. Ще у шостому класі почав писати книгу і тоді не розумів, що насправді це сценарій. Щойно у знайомого зʼявилася маленька камера, зйомка всього підряд стала моєю навʼязливою ідеєю. Я знімав те, що тепер називають вайнами, а тоді не називали ніяк.

У 2009 році я переїхав у Київ і грав у кількох групах. Найвідоміша з них — Down & Dirty. Я знімав кліпи для цих груп і робив короткометражки. У мене не було сценаріїв, я до пуття не розумів, що ми знімаємо. Просто тоді почався бум із дзеркалками, і в мого друга зʼявився Canon. Як можна було втратити таку можливість і не зняти щось? Не знаю, як так вийшло, але моя короткометражка Ocean Within Us виграла гран-прі Kyiv International Short Film Festival у 2009 році. Вона була про людину, яка загубилася в житті. Зараз я розумію, що це дуже банально. Та й не можу назвати це короткометражкою — просто візуальні образи без сюжету.

Фото надане Дженсеном Ноеном

У 2013 році я зняв для Down & Dirty кліп на пісню “Move It”. Він за два дні набрав більш ніж мільйон переглядів на YouTube — усі були в захваті. З нами звʼязався американський лейбл і покликав у США записувати альбом, а мене як режисера ще й зробити кілька зйомок. Я нещодавно переглядав цей кліп і не зрозумів, чому він так усім сподобався.

Ми полетіли до США. Я став знімати кліпи, але альбом ми так і не дописали, тому що група розпалася. На мене посипалися пропозиції про зйомки з України та Росії, я зрозумів, що потрібно зробити вибір — наш ринок чи Америка. Нерозумно жити у США та літати на зйомки до Києва і Москви. Останній кліп в СНД я зняв у 2014 році — «Ебубаб» групи «Ленінград».

«Лос-Анджелес — місто, де всі займаються кіно»

У 2014 році я остаточно переїхав у Лос-Анджелес. Летів у нікуди — ні роботи, ні домовленостей. Були контакти з лейблами, з якими раніше працював, і я став знімати кліпи. За рік чи два я зрозумів, що найкраще реалізувати те, що є у мене в голові, можна за допомогою кіно.

Фото надане Дженсеном Ноеном

Лос-Анджелес — місто, де всі займаються кіно. Я рік готував себе до зйомок. Десь із 14—15 років я почав дивитися фільми запоєм. Інтуїтивне розуміння, як їх знімати, у мене було. Я читав профільні книги, дивився й аналізував фільми, спілкувався з людьми, повʼязаними з кіно, читав багато сценаріїв. Це, до речі, чудова школа — байдуже, хороші чи погані сценарії ти читаєш.

Я шукав сценарій для свого фільму. Було два критерії: щоб історія була мені цікава і щоб я міг зняти її з маленьким бюджетом. Більшість сценаріїв не подобалися навіть на рівні теми. А потім я прочитав «Сприйняття». Мені завжди подобалися трилери: дивишся історію і хочеш зрозуміти, хто ж у ній насправді поганий, а хто хороший, і все побудовано на обʼємних і непередбачуваних персонажах. У «Сприйнятті» вони саме такі.

Крім сценарію, я шукав інвестора для картини. Знайшов часткове фінансування, але майже все довелося робити за свої гроші. Ми оголосимо бюджет фільму після його виходу. Він крихітний, у тисячу разів менший за бюджети моїх знайомих режисерів у США.

Фото надане Дженсеном Ноеном

Акторів я шукав сам, разом із продюсером. Тут є кілька шляхів. Або ти звертаєшся до кастинг-менеджера, якого дозволяє бюджет, або ти знайомий з кимось, хто має особисті стосунки з агентом певного актора — так вийшло у нас із Еріком Робертсом і Ніком Бейтманом, який був моїм сусідом. Іноді допомагає випадковість.

Звичайно, мені б хотілося отримати на головну роль Аль Пачіно, і були сумніви щодо певних акторів. Але недавно я подивився інтервʼю одного режисера, і він сказав: «Кастинг акторів — сіра зона. Беручи когось на роль, ти ніколи не знаєш, що вийде в підсумку і як могло б бути з кимось іншим». Я поклався на інтуїцію, і мені подобається результат.

«Фільм робиться тричі»

Основні зйомки тривали три тижні, значна частина — в будинку, за годину їзди від місця, де я живу. Перші чотири дні я їздив туди-сюди, а потім так втомився, що залишався там спати. Три тижні пролетіли як один день. Коли ми закінчили, я ніби вийшов із трансу.

Фото надане Дженсеном Ноеном

Я багато разів чув, що будь-який фільм робиться три рази. Перший раз — коли ти пишеш сценарій, другий — коли знімаєш, третій — коли монтуєш. Я не розумів це правило, але воно виявилося правдивим. Спочатку був сценарій — він давав мені чітку картину. Потім я почав знімати, побачив, як грають актори, деякі сцени у фільмі змінилися. У першій версії монтажу сюжет розвивався лінійно. Чогось не вистачало, і я спробував поміняти частини місцями. Зараз історія починається з середини, потім ми йдемо в початок, далі — знову в майбутнє, і тільки у другій частині картини починається лінійна структура.

Ми закінчили фільм на початку літа. Під час зйомок я думав віддати його на відеоплатформи і не припускав, що його захочуть показувати в кінотеатрах і на фестивалях. Але фільм вже відібрали для 20 фестивалів, і його покажуть в кінотеатрах пʼяти країн: України, США, Індії та ще двох у Південній Америці.

У США індустрія кіно працює як бізнес. Перш ніж тобі довірять роботу, потрібно показати, що ти вже зробив. Мені потрібно було показати, на що я здатний з невеликим бюджетом. І це спрацювало. У мене вже є фінансування на наступний фільм. Влітку я почав писати до нього сценарій, зйомки почнуться у квітні-травні.

За останній рік я подивився лише один український фільм — «Кіборги». Його оператор — мій друг. Я був налаштований скептично, але моє єдине «але» до цієї картини — це сценарій. Кінцівка в «Кіборгах» наче обрізана, чогось не вистачає. У фільмі показано багато деталей, значення яких у кінці не пояснюється. Залишається незрозумілим, навіщо їх показували. Українські фільми стають набагато якіснішими, актори грають краще, ніж раніше, але такі сценарні огріхи я бачу чітко.