Юваль Ной Харарі
«21 урок для 21-го століття» (21 Lessons for the 21st Century, 2018)
Пауло Коельо від науки, ізраїльський історик Юваль Ной Харарі продовжує перевидавати свою резонансну книгу «Людина розумна. Історія людства від минулого до майбутнього» під новими назвами.
Харарі систематизує вже наявні знання, від нього не слід чекати глибоких наукових відкриттів. Добре освічений читач знайде в його книжках багато неточностей, його ідеї можуть видатися банальними, а стиль — дещо вульгарним для наукової книжки («Щоб бігти швидко, не беріть із собою зайвого. Залиште всі ілюзії — вони дуже важкі». «Мовчання — це не нейтралітет, мовчання — це згода»).
Але слід віддати автору належне: йому вдалося зацікавити історією та проблемами людської цивілізації, як Е. Л. Джеймсу — BDSM. Крім того, що він перераховує глобальні проблеми XXI століття, що вже набили оскому, — штучний інтелект, зайнятість та освіта, Харарі заходить на територію економіки. Повторюючи ідеї Тома Пікетті та Джозефа Стігліця, він застерігає про небезпеку розриву між багатими й бідними та пропонує кілька рішень для боротьби з економічною і соціальною нерівністю.
Найпопулярніші книжки нон-фікшн за версією інтернет-магазину Yakaboo
Ольга Фреймут. «Етикет. Школа пані Фреймут».
Михаил Лабковский. «Хочу и буду. Принять себя, полюбить жизнь и стать счастливым».
Наталія Самойленко. «Їж, пий, худни. Здоров'я без дієт».
Ювал Ной Харарі. «Людина розумна. Історія людства від минулого до майбутнього».
Стівен Кові. «7 звичок надзвичайно ефективних людей».
Ключова ідея Sapiens і Homo Deus — міф та його роль у розбудові цивілізації — червоною ниткою проходить і тут. Як прокоментували книжку критики The Guardian: «22-й урок очевидний — жоден член племені Homo Sapiens не в змозі знати все. І якщо нове століття потребує нових історій, то ми повинні дозволити новим оповідачам створювати нові історії».
Яніс Варуфакіс
«Дорослі в кімнаті» (Adults in the Room, 2017)
Міністр фінансів грецького уряду в період кризи, Яніс Варуфакіс написав мемуари про те, як у першій половині 2015 року проводив переговори з Єврокомісією та МВФ. Це перша інсайдерська розповідь про те, як працює міжнародна економічна бюрократія, з якою Україна теж повʼязана довгостроковими відносинами. Газета The Guardian назвала цю книжку однією з найкращих політичних біографій, а журнал Time заявив, що такі люди, як Яніс, повертають віру в політиків.
Це історія інтелектуала-бунтаря, який хотів усе зробити правильно. Професор економіки Афінського університету і радник премʼєр-міністра, Яніс Варуфакіс погодився обійняти посаду міністра фінансів і потрапив у самісіньке пекло переговорів щодо викупу грецького боргу після кризи. За таких обставин МВФ традиційно вимагає від держави скорочувати видаткову частину бюджету, що, на думку Варуфакіса, закриває можливості для зростання економіки. Варуфакіс гірко іронізує над зустрічами і переговорами з європейськими чиновниками, які він записував під час своєї недовгої, але яскравої карʼєри.
У результаті вийшла драма шекспірівського масштабу, в якій могутні володарі плетуть інтриги, щоб наприкінці пʼєси стати їхніми ж жертвами.
Аня Юрчишин
«Мої покійні батьки» (My Dead Parents: A Memoir, 2018)
Етнічна українка Аня Юрчишин — представниця тієї частини інтелектуальної еліти США, яка нам здається більш далекою, ніж вона є насправді. Аня втратила батька в ранньому дитинстві — Юрій Юрчишин, успішний фінансист і американський радник українського уряду, розбився в автокатастрофі в Україні у 1996 році. Мати Ані пережила його на шістнадцять років, але смерть чоловіка підкосила її та перетворила на алкоголічку.
Уже після смерті матері Аня знайшла сімейні альбоми та листи. В них вона побачила світлий бік життя своїх батьків. Авторитарний батько, що віддалився від сімʼї, і замкнута в собі мати-п’яниця — виявляється, це були не справжні її батьки. Вони багато посміхалися, сміялися та щиро любили один одного. Листи та фотографії наштовхнули Аню на головне дослідження в її житті — пізнати своїх мертвих батьків.
Частина книжки описує подорож до України. Загибель батька здалася Ані невипадковою, вона намагається розслідувати її самостійно. Але ця книжка не детективний трилер, вона про пошук себе і недоотриманої любові.
Пол Шарр
«Нічия армія: автономне озброєння і майбутнє війни» (Army of None: Autonomous Weapons and the Future of War, 2018)
Ветеран і військовий експерт Пол Шарр написав одну з головних, на думку Білла Гейтса, книжок року. У «Нічиїй армії» він розмірковує про бойові дії майбутнього і детально викладає результати своїх спостережень за сучасними бойовими інструментами: дронами, системами ведення вогню і штучним інтелектом, який використовують для оцінки воєнних конфліктів.
Війну складно вивчати й описувати. Найважче — зробити крок назад та оцінити масштаби конфлікту, його розмах, інтенсивність і тривалість. Давати тверезу оцінку насильству — для людини неприродно. Шарр починає з того, що описує історію насильства. Він зупиняється на тому, як винаходили нові способи вбивати. І переходить від технічних аспектів до питань моралі. Він згадує винахідника кулемета Річарда Гетлінга, який виправдовував своє дітище гуманною метою — скоротити кількість комбатантів на полі. Нова військова технологія здатна знизити кількість смертей, якщо вона стримує противника. Але перейти від стримування до кровопролиття — занадто легко, тому майбутні війни вимагатимуть по-новому використовувати озброєння. Шарр описує, як це може відбуватися: зміниться архітектура систем оборони, реформується розвідка, розвиватиметься кібербезпека.
Брайан Крістіан і Том Гріффітс
«Алгоритми для життя. Прості способи ухвалювати правильні рішення» (Algorithms to Live By: The Computer Science of Human Decisions, 2017)
Брайан Крістіан — популяризатор науки, він публікується в The New Yorker, The Guardian і The Wall Street Journal. Том Гріффітс — професор психології з університету Берклі. Разом вони написали книжку про те, як принципи компʼютерних алгоритмів можна застосовувати для вирішення повсякденних проблем.
Щодня люди змушені приймати тисячі рішень. Частину складних завдань мозок відкладає «на потім» — вони ніколи не будуть вирішені. Автори пропонують використовувати досягнення теорії ймовірності, статистики та компʼютерної науки, щоб розсортувати, проаналізувати та вирішити побутові проблеми математичним шляхом.
Статистика гарантовано зіпсує читачеві настрій: ймовірність зустріти ідеального супутника життя у нас нижча за 40 відсотків, а більшість проблем, з якими ми стикаємося, не мають рішення в принципі, і ми їх долаємо винятково випадково.
Тім Гарфорд
«50 речей, які створили сучасну економіку» (Fifty Things that Made the Modern Economy, 2017)
Тім Гарфорд — оглядач The Financial Times, популяризатор економічної науки, британська відповідь Малкольму Гладуеллу. Він описує економічну історію через найважливіші винаходи.
Книжка народилася з популярного радіошоу, яке Тім веде на BBC з 2016 року: перший епізод був присвячений винаходу дизельного двигуна, пʼятий — iPhone, тридцять четвертий — колючому дротові. Книжку він видав минулого року, її одразу внесли до списків кращих Bloomberg, The Financial Times і Amazon, а цього року вона дісталася й до українського читача.
Автор розповідає про винаходи, чиї творці навіть не замислювалися про те, як вони позначаться на людській цивілізації. Він розповідає, як електрична лампочка мала стати вишуканим аксесуаром для будинків багатих людей, а перетворилася на ширвжиток, який ми навіть не помічаємо. Як хрестоносці створили банківську систему. І як грамофон знищив музикантів-середняків, але подарував нам перших суперзірок.
Саймон Шама
«Громадяни: хроніка Великої французької революції» (Citizens: A Chronicle of the French Revolution, 1989)
Найповнішу хроніку французької революції Саймон Шама, один із провідних академічних британських істориків, написав майже тридцять років тому. Її привітали критики, а рецензенти назвали найкращим історичним романом усіх часів. У наукових колах книжку відверто критикували. Лунали звинувачення в дилетантстві. Головні претензії висували навіть не до змісту, а до форми — замість того, щоб викладати сухі факти, Шама поетизував історію.
Головним персонажем книги стали громадяни — новий суспільний клас, який Шама вивчив досконало. Історія революції передана в біографіях понад сотні персонажів. Починається вона з передчуття катастрофи. Економіка котиться в прірву, двір роздирають підступи аристократів і духовенства — двох егоїстичних, короткозорих станів, які не помічають голодуючих селян. Окремі мислячі люди, на кшталт міністра фінансів Жака Неккера, виступають за реформи і скасування привілеїв для духовенства, але королівська сімʼя дивиться на «швейцарського вискочку» з презирством.
Шама ґрунтовно показує нерішучість Людовіка XVI. Де потрібно виявити здоровий глузд — він зволікає; де потрібно показати силу — він видає диктаторські укази, а потім задкує. Слабкий монарх, що очолив Францію за правом народження, Людовік XVI не любить політику і сподівається сховатися від світу в мисливських угіддях, чекаючи, що проблеми зникнуть самі собою. Це перша й далеко не остання паралель між французькою історією кінця XVIII століття і нинішньою українською історією.
Французька революція змела аристократичну владу, принесла нові гасла. Але пʼять років правління Першої республіки не дали країні миру та багатства. Поки лідери революції ворогували, старі чиновники зберегли владу і продовжили ту саму користолюбну політику. Народний бунт шукав винних, на гільйотину пішли вчорашні герої, країна занурилася в терор і занепад, з якого вийшла лише за десятиліття.
І все ж учасники подій вперше усвідомлюють себе — не безвільними наймитами, а громадянами Республіки. Сила громадянина, його гідність — ось що змінило Францію, а згодом і Європу. Через смерть, розруху та голодні бунти вони піднімаються на новий щабель, нехай ніхто з них і не може усвідомити масштабу змін.