«Гірше вже не буде: це революція за хліб і за свободу». Чому в Судані місяць тривають протести та вбивають мітингувальників — монолог суданця, чия родина бере участь у протестах

Перегляди:
2156
Автор:
Євген Спірін
Дата:
«Гірше вже не буде: це революція за хліб і за свободу». Чому в Судані місяць тривають протести та вбивають мітингувальників — монолог суданця, чия родина бере участь у протестах

Stringer / Anadolu Agency / Getty Images

У Судані з кожним днем посилюються протести проти режиму дикатора Омара Башира, який керує країною майже 30 років. Ще в 2008 році Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт Башира через конфлікт у Дарфурі. Тоді під час етнічних чисток вбили майже 300 тисяч людей. Башир встановив на території Судану шаріат, а держава стала ізгоєм на міжнародній арені. Після 2011 року, коли відʼєднався Південний Судан, миттєво зросла інфляція, яка зараз складає 70%. Тепер у країні неможливо купити хліб, пальне та вільно зняти гроші з картки. Через це майже місяць тому почалися акції протесту. З 28 грудня, за різними даними, поліція та армія вбили більше 40 людей. Вчора, 9 січня, у другому за розміром місті Судану Омдурмані пройшла масштабна акція протесту. У ній взяли участь більше 20 тисяч людей. Поліцейські снайпери вбили трьох протестувальників: 16-річний хлопець загинув на місці, двоє інших померли від поранень у лікарні. Пізніше поліція атакувала лікарню, застосувавши сльозогінний газ. Військові вчинили спротив та не дозволили заарештувати поранених протестувальників. Державні ЗМІ Судану замість новин транслюють виступи народних артистів, уся інформація цензурується, а єдиним місцем, де протестувальники обмінюються даними, став Twitter. Новини революції отримали у цій мережі хештег #SudanUprising. Наразі протести тривають, люди вимагають відставки й арешту Башира та сподіваються на повернення країни до демократичного розвитку. Кореспондент theБабеля Євген Спірін поговорив із мігрантом з Тунісу Могамедом Ельгінді, родичі якого беруть участь у протестах, про ситуацію в Судані, причини революції та можливі наслідки.

Нова хвиля протестів почалася 8 грудня, понад місяць тому. Чому? Бо ця влада керує країною майже 30 років. Наш президент — диктатор. Його гаслом у 1989 році була боротьба з демократією: «Демократія, яка не може нагодувати свій народ, не варта того, щоб продовжувати своє існування». Так у нашій країні запанував шаріат. Зараз люди хочуть змінити систему. Не тільки президента, але його правлячу партію теж. Взагалі, ситуація в Судані — катастрофічна. Ти повинен стояти в черзі за хлібом, за бензином, у банкомат. До речі, не можна просто зняти всі гроші з картки, бо ввели обмеження.

У країні дуже велика інфляція — понад 70%. Навіть якщо в тебе є гроші, нічого не можна купити. Протести почалися, коли зникли необхідні для життя речі: хліб, вода, пальне. Саме це й стало поштовхом для початку революції. Люди перейшли від парадигми «нам усі винні» до того, що режим має бути повалений, якщо він не працює. До того, що ми самі повинні будувати свою країну.

Зараз протести тривають, але в медіа — повний блекаут. Ці події не висвітлюються. Навіть «Аль-Джазірі» не дуже можна довіряти, тому що вчора там сказали про нечисленні протестні акції, а насправді це були наймасштабніші протести в Омдурмані, і сьогодні демонстрації тривають.

Президент зібрав проурядову акцію в столиці. На неї людей привозили автобусами, а тим, хто відмовлявся брати в цьому участь, погрожували звільненням. У Судані середня заробітна плата — 50 доларів, тому всі дуже бояться втратити робоче місце.

Провладні медіа хочуть пояснити наш протест інтересами США чи ще чимось. Але насправді протестувальники прагнуть, щоб режим був повалений, щоб змінилася система, щоб були розслідування за фактами корупції у владі за останні 30 років.

Впродовж цього часу зруйнували державне виробництво і промисловість. Влада знищила систему освіти. Країна функціонує тільки завдяки заробітчанам. Десять мільйонів людей виїхали за кордон і надсилають гроші своїм родинам. Середньої зарплати вистачає лише на пʼять днів для сімї та лише на харчування. Держава не надає соціальну та медичну допомогу, і в разі якогось лиха можна розраховувати тільки на себе.

Якщо говорити про освіту, медицину, ситуація катастрофічна. Окрім того, що медицина не підтримується на місцевому рівні, ліки неможливо ввезти навіть з-за кордону. Люди просто вмирають. Щодо освіти, у нас багато університетів, але їх якість жахлива.

Для всього світу ми — вигнанці. Міжнародний суд видав ордер на арешт нашого президента — це одна з причин, чому наша країна в чорному списку. Бо ми — та країна, яка підтримує тероризм. Ми — країна під санкціями, у нас немає в обігу доларів та валюти, окрім місцевої. Якщо дивитись глобально, то навіть пересічних громадян країни у світі сприймають як злочинців та терористів. Це наслідки державної політики. У 90-х роках влада переховувала терориста Осаму бен Ладена протягом 7 років. Це теж одна з причин, чому ми в чорному списку. У 1997 році наша влада намагалася вбити президента Єгипту Хосні Мубарака. США наклали на нас санкції. Світ нас не сприймає, люди гинуть, а всередині країні медіа нічого не помічають.

Наш протест — це мирний протест, але державні війська поводяться жорстоко, вони стріляють в мітингувальників. Багато людей були вбиті.

Вся моя родина там, у Судані. Вони беруть участь у цих протестах. Деякі мої друзі повернулися з-за кордону і долучилися до протестів. Вони стали заручниками режиму — їх оголосили зрадниками.

Все, що відбувається в Судані зараз, — це Арабська весна. В нас не тільки немає демократії, в нас немає речей першої необхідності для повсякденного життя. Ось до чого призвів ісламській режим правління «Братів-мусульман» [ісламська фундаменталістська політична асоціація, яка в деяких країнах легальна та представлена в уряді, а в інших заборонена як терористична організація].

Це не ісламська революція, але й не революція тільки за права та свободу слова. Це не революція за базові речі, такі як хліб, пальне та інші речі, потрібні для виживання. Це революція за все: за хліб і за свободу слова. Але уряд, який складає невелику частину населення, розглядає нас, народ, як чернь. Нам можна кинути все що завгодно, і ми це їстимемо. Катар обіцяв нашому уряду мільярд доларів, але нам не потрібен мільярд. Нам потрібно, щоб режим був повалений. І не просто повалений, а щоб винуватці були покарані. Лікарі, інженери, бізнесмени, міграти — ми всі хочемо повернутися назад до своєї країни, яку ми покинули через цей режим.

Усі нам кажуть: «Не робіть революцію, бо у вас буде як в Сирії та Лівії». Але гірше вже не буде. Це не питання моральних цінностей. Це питання виживання, їжі та ліків. Саме для цього потрібна революція.

Серіали січня: повернення «Справжнього детектива», комедія Netflix про сексуальне виховання і другий сезон «Карателя» за мотивами коміксів Marvel

Перегляди:
12372
Автор:
Лєна Ковальчук
Дата: