Хто і як посварив двох головних борців із корупцією — Артема Ситника і Назара Холодницького

Перегляди:
4670
Автор:
Оксана Коваленко
Дата:
Хто і як посварив двох головних борців із корупцією — Артема Ситника і Назара Холодницького

Дар'я Светлова / Артем Марков / theБабель

Увесь 2018 рік головні антикорупційні відомства країни воювали — не лише з корупцією, а й між собою. Національне антикорупційне бюро Артема Ситника і Спеціалізована антикорупційна прокуратура Назара Холодницького звинувачували одне одного в незаконному прослуховуванні, «зливі» важливих справ і стеженні. Західні союзники, які допомагали запускати обидва відомства, намагалися їх помирити, але після чергового скандалу натякнули, що голові САП пора у відставку. Наприкінці минулого року Ситник і Холодницький зовсім перестали спілкуватися. Кореспондент theБабеля Оксана Коваленко поговорила з тими, хто створював обидві структури, керує ними, намагається реформувати і вважає марними. Виявилося, що шансів не посваритися у Ситника і Холодницького було мало. 

Хто придумав назву «Національне антикорупційне бюро», зараз ніхто не пам'ятає. Уперше вона з'явилася у проекті закону депутата Віктора Чумака в лютому 2013-го, який внесли лідери тодішньої опозиції. За три місяці правляча «Партія регіонів» та її союзники в Раді провалили документ. Після Євромайдану до ідеї повернулися. Над законопроектом працювали Чумак, голова правління Центру протидії корупції (ЦПК) Віталій Шабунін, керівник департаменту аналізу антикорупційної політики Transparency International Руслан Рябошапка та кілька депутатів.

Влітку 2014 року представники Єврокомісії попросили заступника голови Адміністрації президента Олександра Данилюка допомогти створити концепцію. Він погодився. Без погоджень з Петром Порошенком. Данилюк і група тих самих експертів почали працювати разом. «Ми моделювали ситуації, у яких НАБУ можна було вбити, і шукали механізми захисту», — згадує він. У законі Данилюк вирішив позбавити антикорупційних повноважень департамент «К» СБУ (Головне управління з боротьби з корупцією і оргзлочинністю) і Генпрокуратуру, які перебувають у сфері впливу президента. Порошенку це не сподобалося, і він, за словами Данилюка, «агресивно запропонував» йому подумати двічі.

«Наступного дня [після внесення президентського проекту до ВР] президент дізнався, що я все ж таки прибрав повноваження СБУ і ГПУ. Він викликав мене і каже: «Я ж сказав прибрати [цей пункт]». Я відповідаю: «Ви сказали подумати двічі, ось я і подумав». Після цього він викликав на Банкову заступників голів СБУ і Генпрокуратури. Вони мене протягом години розмазували, але я відмовився міняти закон», — згадує Данилюк. Перед другим читанням документ змінили і повноваження СБУ та департаменту «К» повернули без участі Данилюка. У жовтні 2014-го парламент остаточно ухвалив закон у цій редакції. Ми звернулися до АП із питанням, чи справді між Порошенком і Данилюком відбулася така розмова, і якщо так, то чому перед фінальним голосуванням до документу внесли правки. На момент публікації відповіді ми не отримали.

Перед НАБУ, створення якого лобіював і підтримував Захід, поставили два головні завдання: розслідувати корупцію чиновників і політиків та залишатися незалежним від усіх політичних сил.

НАБУ

Після того як закон про НАБУ ухвалили, тодішній заступник голови АП Юрій Косюк зібрав команду, яка мала запустити агентство та доопрацювати документ. До групи увійшли колишній міністр юстиції і генпрокурор Грузії Зураб Адеішвілі, екс-заступник міністра юстиції Георгій Вашадзе, помічник Косюка Ірина Данько і ще кілька людей. Вони збиралися в невеликій кімнаті у правому крилі на четвертому поверсі АП. «Ми попросили британське посольство і [аудиторську компанію] PriceWaterhouseCoopers нас підтримати», — згадує Вашадзе. До роботи долучилися співробітники посольств США та місії ЄС. До групи запросили трьох кадровиків із досвідом роботи у великих компаніях — вони відповідали за створення структури нової організації. На наради приходив Чумак, який претендував на посаду директора НАБУ, і громадські активісти. «Документи, які напрацювали в тій кімнаті, лягли в основу проекту змін до закону про НАБУ», — згадує Вашадзе.

Конкурс на голову НАБУ намагалися зробити максимально прозорим. До комісії з відбору кандидатів запросили шанованих людей: голову Меджлісу кримськотатарського народу Рефата Чубарова, правозахисника Євгена Захарова, історика Ярослава Грицака, директора Європейського бюро з боротьби з шахрайством Джованні Кесслера та інших. Сам конкурс проходив під контролем активістів і журналістів, практично у прямому ефірі. У фінал вийшли відомий адвокат Микола Сірий і молодий юрист Артем Ситник. «Коли ми побачили, хто пройшов, ми за голову схопилися. З одного боку — адвокат до мозку кісток, з іншого — слідак. Але Ситник показав себе дуже професійно на конкурсі», — згадує голова ЦПК Шабунін.

16 квітня 2015 року Порошенко своїм указом створив НАБУ і з двох фіналістів обрав Ситника, призначивши його директором. Після цього колишній слідчий одразу потрапив до кімнати на четвертому поверсі АП. А вже за кілька днів у Кабінеті міністрів підбирав будівлю для НАБУ — з цим поспішали, щоб не тулитися в АП. «Ми дивилися кілька приміщень — це був жах», — згадує Ситник. Ситуацію врятувала ліквідація Мінпромполітики. Стару будівлю з цвіллю на стінах, розташовану неподалік від Центрального залізничного вокзалу, віддали НАБУ. Сьомого травня 2014 року Ситник в'їхав до нового офісу, який ремонтує донині. «Ми сиділи в єдиній готовій кімнаті. Ситник як єдиний співробітник НАБУ відповідав на телефонні дзвінки кандидатів на конкурс», — згадує один із членів команди, що запускала бюро.

Гроші на ремонт давали закордонні посольства. Німці зробили класи для навчання. Канадське посольство надало меблі. Один з американських сенаторів пропонував гроші на розвиток структури, але, щоб уникнути спекуляцій, від грошей відмовилися, а попросили допомогти з меблями і програмним забезпеченням. Британське посольство забезпечило найкращу в Україні кримінальну лабораторію: закупило обладнання та навчило співробітників. Іноземці допомагали й самому Ситнику. У перші місяці він їздив до різних країн переймати досвід роботи антикорупційних органів — до Великої Британії, Румунії, Бельгії.

У червні при НАБУ з'явилася Рада громадського контролю. Її майбутніх членів обирали за допомогою інтернет-голосування. «Перший конфлікт із Ситником у нас був, коли формували раду. Ми прописали двофакторний захист для сайту, де проходив відбір. Але в день голосування побачили, як усе ламається. Ми записали відео, як тричі з одного комп'ютера можна проголосувати, і вийшли на прес-конференцію. На неї приїхав Ситник і пообіцяв розібратися. Зрештою він оголосив новий конкурс. Цей вчинок дав надію, що у бюро щось вийде», — розповідає Шабунін.

Детективів та інших співробітників теж обирали за конкурсом. Коли Ситнику телефонували колишні колеги, йому не треба було казати їм «ні», він пропонував усім іти на відбір. Для нових працівників проводили тренінги. Детективів навчали люди із ФБР.

САП

Комісія вже місяць відбирала кандидатів на посаду директора НАБУ, але відкритим залишалося одне з ключових питань — хто представлятиме антикорупційні справи в суді та стежитиме, щоб слідчі й оперативники діяли в межах закону. Від самого початку в проекті Данилюка й остаточному варіанті закону було прописано, що прокурорів відряджатимуть до НАБУ зі звичайної прокуратури. Але авторитет ГПУ був невисоким, а створення ще однієї прокуратури суперечило б Конституції. У підсумку вирішили заснувати Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру (САП) — із ширшими повноваженнями, але під «шапкою» ГПУ. 22 вересня 2015-го генпрокурор Віктор Шокін створив САП, а 30 листопада того самого року за результатами конкурсу призначив її керівником Назара Холодницького. Його конкурентами були тодішній заступник генпрокурора Роман Говда та прокурор Максим Грищук. Останній став заступником голови САП. З дев'яти членів комісії, яка обирала кандидатів, четверо представляли Генпрокуратуру. «Це були люди з системи, з інсайдерською інформацією і технічним завданням когось завалити. Вони просували Говду. Вже після конкурсу ми домоглися, щоб співробітники прокуратури не могли потрапити до комісії», — згадує Шабунін. 

САП дісталося одне з приміщень ліквідованої транспортної прокуратури. Проблем із новим офісом, як у НАБУ, не було — в'їжджай і живи.

З Холодницьким працювала приблизно та сама група західної підтримки, що і з Ситником. «Ми познайомилися, підписали меморандум, і почалася співпраця з американцями та європейцями», — каже Холодницький. Він вважає, що більше сил ті віддавали НАБУ, але каже, що не ображений — так було правильно.

У спецпрокуратурі немає громадського контролю, як у відомства Ситника, і своєї канцелярії. Усі матеріали проходять через канцелярію ГПУ — це не подобається багатьом експертам і активістам, оскільки ставить незалежність САП під сумнів. Усі запити журналістів до САП проходили через Генпрокуратуру донедавна. Деякий час США оплачували роботу піар-консультанта, але у 2018 році відкликали і його. За інформацією theБабеля, американці шукали, але так і не змогли знайти радника для Холодницького. Прес-секретар в антикорупційної прокуратури зʼявився тільки 18 січня 2019 року.

Ситник/Холодницький

Артему Ситнику 39 років. Він народився у Кіровоградській області. У 2001-му з червоним дипломом закінчив один із найпрестижніших юридичних вишів країни — Національну юридичну академію ім. Ярослава Мудрого в Харкові. Працював слідчим прокуратури в Кіровограді. У 29 років очолив слідчий відділ прокуратури Київської області, а в 32 пішов до адвокатського об'єднання «Юридичні гарантії». «Після революції, коли багато що залишилося незмінним, у мене була апатія. А коли почалася дискусія про НАБУ, прочитав проект закону, і мені здалося, що це може змінити ситуацію», — згадує він.

Колишній шеф Ситника, екс-депутат і екс-заступник генпрокурора Юрій Гайсинський каже, що відпускати його з юридичної контори не хотів. Він добре справлявся і зарекомендував себе як «чесна й порядна людина». Головою НАБУ задоволений і Вашадзе, який після першого публічного інтерв'ю Ситника сумнівався, що в того вийде створити незалежну структуру. 

Холодницький, як і Ситник, — юрист за освітою. У рідному місті він закінчив Львівський національний університет ім. Івана Франка. Після випуску влаштувався помічником до Києво-Святошинської прокуратури, де дослужився до старшого прокурора. Після Євромайдану, з березня до грудня 2014-го, працював старшим помічником заступника генерального прокурора Миколи Голомші, якому Холодницького рекомендували активісти Майдану. «Я провів із ним співбесіду, взяв до уваги, що він писав кандидатську дисертацію. Він показав, що знається на законодавстві. Працював у моїй команді з сьомої ранку до другої-третьої ночі, — згадує Голомша. — Після створення прокуратури республіки Крим у Києві став першим заступником її прокурора». Голомша впевнений, що до тиску, з яким Холодницький зіткнувся на новій посаді, він був не готовий. Багато в чому через вік. У 30 років Холодницький отримав чин держрадника третього рангу — в армії це звання генерал-майора.

Ситник і Холодницький особисто познайомилися на представленні останнього. Там перекинулися кількома словами, і Холодницький одразу вирушив на перший брифінг. «А потім почалася робота. Часу на розкачку не було», — згадує голова САП.

Перші півроку вони трималися один одного, разом ходили на засідання комітетів до парламенту. «Як можна розділити мене і Ситника? Результат має бути один», — говорив Холодницький в інтерв'ю за три тижні після призначення. На зустрічі з генпрокурором Юрієм Луценком вони теж приходили разом і частіше опинялися по один бік барикад.

Спочатку в успіх обох органів мало хто вірив, а їх керівників не сприймали всерйоз. «Ситуація змінилася, коли ми почали розкручувати газову схему і з'явилася «справа Онищенка». За моїми відчуттями, тоді до нашої діяльності почали ставитися серйозно. А на війну проти нас усе перетворилося, коли почалися справи екс-голови Державної фіскальної служби [Романа] Насірова та екс-депутата [Миколи] Мартиненка», — каже Ситник.

Перший серйозний конфлікт у НАБУ стався не з САП, а з Генпрокуратурою — у серпні 2016 року. Агенти Ситника стежили за підлеглими Луценка, які приїхали з обшуком на конспіративну квартиру НАБУ, — усе закінчилося бійкою. Ситуацію ледь владнали — Ситник і Луценко публічно потиснули один одному руки.

У грудні 2016-го про конфлікт між САП і НАБУ повідомив теж Луценко. Холодницький відмовився підписувати підозру у справі про компанію «Міжнародні авіалінії України», яку вже півроку розслідувало НАБУ. Детективи Ситника, ґрунтуючись на висновках аудиторів, стверджували, що перевізник не доплатив до спецфонду держбюджету 147 мільйонів гривень. Холодницький посилався на рішення судів про те, що ніякого збитку немає. Він і зараз наполягає, що підозра була складена погано. «Ми ж розуміємо, що якщо ми йдемо на топ-менеджмент [Ігоря] Коломойського [одного з акціонерів МАУ], у нас має бути все вилизано. Я віддав редактору, попросив філологічний висновок: на 11 аркушах 196 помилок», — обурюється Холодницький.

У Ситника інша версія: він підозрює, що голова САП допомагав МАУ уникнути відповідальності й тому навесні 2016 року зустрічався з Коломойським. «Коли прокурори відмовляли детективам, вони показували вгору», — каже він. Холодницький запевняє, що Коломойський приїжджав до нього з охороною, без попередження, і сорок хвилин вони «говорили ні про що». Саме до цього — взаємних звинувачень у поганій роботі та «зливі» справ — у майбутньому зводитиметься більшість конфліктів між антикорупціонерами. 

Влітку 2017-го західні партнери антикорупціонерів порадили їм підписати меморандум про співпрацю. Фактично це були правила спільної роботи відомств. Із кінця літа меморандум запрацював, і публічних конфліктів вдавалося уникати. Тоді ж САП і НАБУ разом боролися з СБУ. Спецслужба і генпрокуратура зірвали операцію НАБУ, яке розслідувало нелегальну торгівлю українськими паспортами. СБУ розсекретила агентів Ситника, а Генпрокуратура, на думку НАБУ, злила інформацію про них в інтернет.

У березні 2018 року стосунки Ситника і Холодницького розладналися остаточно. Голова САП виявив у акваріумі в робочому кабінеті прослушку. Генпрокуратура розслідувала справу про шахрайство, в якому, за словами Луценка, фігурувало «оточення САП». Хто конкретно — генпрокурор не уточнював. Жучки встановлювали працівники НАБУ.

Холодницького писали кілька тижнів. Плівки переконали Ситника в тому, що голова САП «зливав» інформацію фігурантам справ. Ситник і Луценко подали скарги на Холодницького до Дисциплінарної комісії прокурорів і зажадали його звільнити.

Комісія визнала, що Холодницький скоїв дисциплінарний проступок, але все закінчилося доганою. За цим епізодом завели кримінальну справу про розголошення даних оперативно-розшукової діяльності. Зараз справу розслідує СБУ, але підозру поки нікому не вручили.

Після цього скандалу американці припинили спілкування з Холодницьким. А в липні 2018 року, після рішення Дисциплінарної комісії, посольство США опублікувало твіт із натяком, що йому пора у відставку. «У сучасній демократії прокурори, які маніпулюють свідками і перешкоджають правосуддю, подають у відставку заради збереження репутації своєї установи та верховенства права», — йшлося в пості. Також голові САП анулювали американську візу.

Ситник і Холодницький припинили спілкуватися у вересні 2018 року. Тоді в САП заявили, що НАБУ прокладало кабель для прослуховування антикорупційної прокуратури. Співробітники двох відомств побилися та потрощили машини, а відео бійки потрапило в інтернет.

ГПУ, СБУ, Порошенко

Конфлікти між слідчими і прокурорами, зокрема в антикорупційних органах, — звичайна практика. Перші ведуть оперативну роботу і збирають докази, другі стежать, щоб справи не розсипалися в судах. На що розраховували західні донори — це на те, що конфлікти між САП і НАБУ вирішуватимуться за «зачиненими дверима».

Восени 2018-го, коли ця ідея остаточно провалилася, прокурори, детективи та юристи великих громадських організацій провели кілька зустрічей і розібрали десять проблемних справ. Сенсацій не було. У багатьох справах конфлікти спричинило професійне непорозуміння між прокурорами і детективами. «Де два юристи, там три думки. І це нормально», — каже учасник тих зустрічей, головний експерт антикорупційної групи «Реанімаційний пакет реформ» (РПР) Олександр Лємєнов. Зараз РПР готує концепцію реформування САП. У планах — створення окремої від ГПУ канцелярії відомства і новий підхід до обрання керівництва САП.

НАБУ теж хоче змін. Уже півтора року відомство просить парламент дозволити здійснювати прослуховування телефонів самостійно, без СБУ. Так сподіваються зменшити ризики «зливів» інформації. Правляча коаліція проти.

Частково зняти напругу між двома структурами може Антикорупційний суд, створити який Порошенко обіцяє вже цього року. Якщо гучна корупційна справа розвалиться там, стане ясніше, хто винен — слідчі чи прокурори. Але остаточно вирішити цю суперечку не вийде. «У прокурорській справі, якщо немає конкретних даних, що прокурор взяв гроші або когось покриває, дуже складно довести, де він діє об'єктивно, а де суб'єктивно і справді зливає справу», — каже колишній прокурор і член РПР Володимир Петраковський.

Будь-які реформи вже навряд чи допоможуть розв’язати особистий конфлікт між Ситником і Холодницьким. У цьому переконані більшість експертів, які мали стосунок до створення відомств.

«Між ними зараз занадто велика прірва. Не думаю, що вони зможуть плідно працювати. І вже байдуже, чи є вплив політиків. Я вважаю, що на Назара чинять політичний тиск, але він розумний і хитрий. Він вистояв і зараз почувається досить впевнено», — вважає Лємєнов.

Данилюк переконаний, що Ситник і Холодницький припустилися ключової помилки — замість того щоб разом воювати з корупціонерами, вони дозволили їм себе посварити: «Ще з часів Римської імперії працював принцип «розділяй і володарюй». У Ситника і Холодницького знайшли слабке місце і цим скористалися».

Хто скористався — ані Данилюк, ані Ситник з Холодницьким прямо не говорять. Але експерти й активісти, які запускали САП і НАБУ, вважають, що стосунки між ними зіпсувалися, зокрема, завдяки втручанню Генпрокуратури та СБУ. Обидва відомства в різні часи воювали з антикорупціонерами, допомагали їм у боротьбі одне проти одного і є частиною владної вертикалі президента.

«Дії Порошенка і Луценка — проблема для антикорупційних органів. Але якби Холодницький захотів, він міг би діяти, як Ситник, в умовах облоги. Удвох вони давали б результат, і більше справ було б у суді. Але Холодницький обрав не чинити опір, а піддатися впливу», — вважає Шабунін.


Помітили помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter — ми виправимо

Трамп побажав США «трохи глобального потепління»

Автор:
Олег Панфілович
Дата: