48 років тому зʼявилися перші компʼютерні дискети, зараз про них майже забули. Як змінювалися носії інформації — від перфокарт до хмарних сховищ

Автор:
Сергій Пивоваров
Дата:

Florian Pérennès / Unsplash

Сорок вісім років тому, 15 лютого 1971 року, компанія IBM випустила перші компʼютерні дискети. Цей формат широко використовували близько 30 років, і досі дискети остаточно не вийшли з ужитку. Як змінювалися носії інформації для компʼютера, які з них уже стали історією, а які продовжують розвиватися? theБабель згадує еволюцію технологій — від перфокарт і магнітних стрічок до флешок і хмарних сховищ даних.

Перфокарта

Цей носій інформації спочатку використовували для управління візерунком на ткацьких верстатах ще з початку ХІХ століття. Потім їх використовували в обчислювальних машинах, а в 1920-ті роки — у перших механічних аналогових компʼютерах. Робили їх із картону у вигляді прямокутника 187,325 на 82,55 міліметра. Інформація на них вміщувалася в 12 рядків і 80 колонок — це близько 100 байт даних. А компʼютер її зчитував за наявністю або відсутністю отворів у певних позиціях. Перфокарти використовували для введення та зберігання даних аж до 80-х років минулого століття. Для зберігання одного мегабайта інформації зараз знадобилося б понад 10 тисяч перфокарт.

Перфострічка

Спочатку також використовувалася в ткацьких верстатах, потім — для кодування повідомлень у телеграфії. Цей носій мав вигляд тонкої стрічки з паперу, пізніше з пластмаси, намотаної на бобіну. Інформацію на неї записували за принципом розбивки отворів, як і на перфокарту. Перші компʼютери на перфострічці зʼявилися в 1940-х. Поряд з перфокартами перфострічки широко застосовували до 1980-х.

Магнітна стрічка

Зʼявилася в Німеччині ще в 1930-х і використовувалася для запису звуку. Першим компʼютером, який використовував магнітну стрічку для запису даних, став UNIVAC-I, випущений у 1951 році. Широко застосовувалася аж до 1980-х. Магнітну стрічку досі використовують для резервного зберігання даних у великих корпораціях і наукових організаціях. Її головна перевага — довговічність, така стрічка зберігається понад 30 років. Деякі компанії, наприклад IBM, досі працюють над поліпшенням форматів магнітних стрічок і розробляють зразки, здатні зберігати до 35 терабайт даних.

Жорсткий диск

Жорсткі диски, заховані в корпус, зʼявилися ще в середині 1950-х. Тоді вони важили близько тонни і вміщували приблизно три з половиною мегабайти інформації. Відтоді ця технологія постійно розвивається, актуальною вона є і сьогодні. А сучасні жорсткі диски вже вміщують понад десять терабайт.

Дискета

Черговим етапом розвитку магнітних носіїв інформації стала 8-дюймова дискета з обсягом 80 кілобайт, представлена компанією IBM у 1971 році. У 1976-му зʼявився новий формат — 5,25-дюймовий, ємністю 1,2 мегабайт. А в 1981-му Sony випустила 3,5-дюймову дискету, на яку вміщалось до 2,88 мегабайт. Ці дискети широко використовували аж до початку 2000-х. Ще в 2002-му Sony продала 47 мільйонів дискет, але вже в 2011-му припинила їх виробляти і продавати. Ці носії досі використовують у застарілому промисловому, інженерному і медичному обладнанні різних країн. Наприклад, Пентагон вирішив відмовитися від керування ядерним арсеналом за допомогою дискет тільки в 2017—2018 роках.

Оптичний диск

Технологія оптичного (лазерного) запису інформації на диски спочатку розроблялася для музичних і відеопрогравачів. Перші диски формату CD спільного виробництва Sony та Philips зʼявилися в 1982 році. А вже в середині 1980-х CD-приводами для зчитування дисків стали обладнувати компʼютери. Ця технологія розвивається і сьогодні: зʼявилися формати DVD, HD-DVD, Blu-ray Disc. Перший оптичний диск вміщував близько 600 мегабайт інформації, а сучасний Blu-ray такого ж розміру — вже понад 100 гігабайт даних.

Флеш

Цю технологію у компанії Toshiba винайшли ще в 1984 році. Але популярною вона стала через приблизно десятиліття з появою цифрових фотоапаратів та інтерфейсу USB. Перші флеш-карти вміщували близько двох мегабайт. Відтоді постійно зменшується їх розмір і збільшується обсяг памʼяті. Зараз їхня місткість сягає понад 200 гігабайт.

Хмара

Наступний етап — це онлайн-сховища, де інформація зберігається на віддалених серверах у різних точках світу. Доступ до них можливий із будь-якого компʼютера, підʼєднаного до інтернету. Ця технологія розвивається з середини 2000-х зусиллями таких корпорацій як Amazon, Google, Apple.