Вистава коштує 150 тисяч гривень, а збирає вона 60 тисяч. Як в Україні виживають незалежні театри, на прикладі «Дикого» — репортаж theБабеля

Перегляди:
4178
Автор:
Тома Балаєва
Дата:
Вистава коштує 150 тисяч гривень, а збирає вона 60 тисяч. Як в Україні виживають незалежні театри, на прикладі «Дикого» — репортаж theБабеля

Фото надані Диким театром.

«Дикий театр» — незалежний приватний київський театр, який працює без спонсорів і бюджетних грошей. Він не має свого приміщення, тому вистави проходять на різних сценах Києва, найчастіше не театральних, і майже завжди з аншлагами. «Дикий» ставить п’єси про ґендерну нерівність, насильство в сім'ї, стереотипи в суспільстві. Три роки тому театр заснувала Ярослава Кравченко, вклавши в нього триста доларів. Зараз у його репертуарі — десять вистав. На нові постановки театр заробляє, продаючи квитки на вже наявні. Він економить на всьому: майданчиках для показу, репетиційній базі, костюмах і декораціях. Разом із «Диким» кореспондент theБабеля Тома Балаєва розбиралася в бухгалтерії маленького незалежного театру.

Як створити театр з нуля

10 лютого 2016 року в київському клубі Sentrum вперше показали виставу «Вій 2.0». За сюжетом двоє французів приїжджають у полтавське село на запрошення фейсбучної знайомої Оксани. Виявляється, що у дівчини наступного дня весілля. Поїздка перетворюється на пригоду — з убивством, самогоном, ворожінням та іншими весільними традиціями.

Цю дату в «Дикому» нині вважають днем народження театру, а «Вій 2.0» — першою своєю виставою. Засновниця «Дикого театру» Ярослава Кравченко тоді була головою прес-служби Національного академічного театру імені Івана Франка. У жовтні 2015-го вона пішла на «Палац насолоди» режисера Максима Голенка в Києво-Могилянський театральний центр «Пасіка». Це вистава про насильство, гроші та владу. Ярославу вразили її радикальність і відвертість. Вона написала Голенку листа з подякою за виставу, той відповів, що шукає продюсера. Так виникла ідея створити новий театр на основі однієї з уже наявних постановок режисера.

«Ви будете дивитися, і не вірити очам, і ви будете слухати, і не вірити вухам, і вам захочеться піти, і ви не зможете відірватися від сюжету»

Не було ані майданчика, ані вміння продавати вистави. Ярослава та її колега з театру Франка Олена Нікуліна просто запустили новину про те, що в Києві з'явиться новий театр, і назвали його «Диким». «Вій 2.0» був вже цілком готовий і відрепетируваний командою Голенка. Кравченко та Нікуліній залишалося лише зробити афіші та рекламу — на це витратили близько трьохсот доларів. Квитки розпродали повністю, і пізніше цю виставу показували на інших майданчиках.

У будівлі Sentrum не було підйомників, тому декорації, які важили близько тонни, довелося носити на четвертий поверх вантажникам. «Близько половини грошей, які ми заробили з продажу квитків, пішли на оплату їхньої роботи. З цих же грошей ми оплатили оренду залу і гонорари. Я отримала за перший показ вистави, здається, тисячу гривень», — каже Ярослава.

Другим «Дикий театр» випустив той самий «Палац насолоди», перейменувавши його на «Попи, менти, бабло, баби». «Вам страшно, і ви будете дивитися, і не вірити очам, і ви будете слухати, і не вірити вухам, і вам захочеться піти, і ви не зможете відірватися від сюжету, і складно буде повірити, що все це можливо в театрі», — обіцяли афіші. Дещо пізніше повернулась в репертуар постановка Joy Division про однойменну культову групу та її соліста Яна Кертіса, вперше зіграна на «Арт-заводі Платформа».

Скільки коштує вистава

Три вистави — мало для повноцінного театру. Потрібно було запускати своє виробництво постановок. Першою стала «Бути знизу» — вистава про агентство, яке обіцяє жінкам навчити їх бути щасливими. Вона дотепер у репертуарі.

Статистика «Дикого»:

  • за три роки театр зробив 20 вистав у 30 локаціях;

  • вистави театру подивилися 60 000 осіб;

  • театр отримав премію «Київська пектораль-2017»;

  • вистава «Віталік» у 2018 році отримала премію «ГРА» в номінації «Краща вистава на камерній сцені».

Виробництво вистави «Дикого театру» коштує 50—150 тисяч гривень. Основна частина грошей іде на гонорари, авторські відрахування, створення декорацій, оренду майданчика та рекламу. Є дві системи розрахунку з авторами п'єс. «Ми працюємо тільки з живими авторами. І, з одного боку, це плюс, бо ти в будь-який момент можеш поспілкуватися з автором, з іншого — мінус, адже багато театрів ставлять п'єси мертвих письменників, щоб не платити авторські», — каже Ярослава Кравченко.

«Багато театрів ставлять п'єси мертвих письменників, щоб не платити авторські»

Можна купити право на постановку вистави на рік і заплатити автору, наприклад, 250—500 євро. «Суму винагороди розраховуємо так: середню ціну квитка множимо на кількість місць, а потім — на кількість вистав, які плануємо зіграти за 60-відсоткової наповнюваності залу», — пояснює Кравченко. Другий варіант — домовитися з автором про відсоток від прибутку, зазвичай від двох до п’яти. Ярослава каже, що в державних театрах авторам вигідніше отримувати відсотки, адже там великі зали. У «Дикому» драматурги ризикують отримати менше грошей, тому зазвичай вибирають перший варіант розрахунку.

Фото надані Диким театром.

У «Дикому театрі» є постановка «Кицюня» за п'єсою «Лейтенант з острова Інішмор» Мартіна Макдони. З нею театру пощастило — «Дикий» виграв конкурс Британської ради, і вона заплатила за право поставити її в Україні.

Гонорари акторів залежать від кількості людей, зайнятих у виставі, успішності постановки та, іноді, від величини ролі. У «Дикому театрі» грають і зірки, й аматори, які пройшли кастинг. «У нас немає поділу за гонорарами на зірок і не зірок. Але якщо, наприклад, у постановці грають 10—13 акторів, кожен з них отримає менше грошей, ніж за виставу, у якій зайняті двоє-четверо», — пояснює Ярослава. Вона не хоче називати суми. Каже, що гонорари в українському театрі дуже неоднорідні, і її можуть звинуватити в демпінгу або, навпаки, у «фінансовому розбещенні» акторів.

Репетиції акторам не оплачують, але існує система бонусів. Спочатку всім встановлюють мінімальний гонорар, але якщо проект стає популярним, і театр має можливість його збільшити — так і відбувається. Тому актори теж активно беруть участь у промоції проектів.

Створити один спектакль коштує близько 100 тисяч гривень. Ці кошти йдуть на:

  • 40 тисяч — декорації, костюми;

  • 20 тисяч — реклама;

  • 10 тисяч — репетиційний процес;

  • 30 тисяч — аванси акторам та автору.

З художниками й адміністраторами театр теж співпрацює на проектній основі. Останні займаються всіма справами «Дикого»: працюють помічниками режисера, зустрічають глядачів і допомагають їм у залі. Дехто пробує себе у SMM або навіть перекладає п'єси.

На декораціях і костюмах «Дикий театр» намагається економити. «Головний партнер театру — секонд-хенд», — жартує Ярослава і пояснює, що там купують більшість костюмів, а декорації часто шукають у Facebook. «Наприклад, у виставі« Ла-ла-лай-но» на сцені мали бути унітази. При транспортуванні один розбився. Ми написали пост про це, і відгукнулася глядачка — мовляв, давно хотіла поміняти вдома унітаз, але тепер зробить це швидше і віддасть нам свій старий», — розповідає Кравченко.

Декорації, які потрібно виготовляти спеціально з металу, дерева або пластику, «Дикий театр» замовляє у державних, бо вони мають виробничі цехи.

Фото надані Диким театром.

Вистави «Дикого театру» проходять на різних майданчиках: на «Сцені 6», у «Центрі Курбаса», Малій опері, клубі Freedom та інших. Ярослава каже, що оренда залу в державних театрах може коштувати 60—80 тисяч гривень за один вечір. «Дикий театр» працює з майданчиками, оренда яких обходиться від трьох до двадцяти тисяч. Часом вдається домовитися про безкоштовну оренду, і тоді прибуток ділять з власниками майданчика 50 на 50.

«У середньому з продажу всіх квитків на одну виставу в залі на 300 місць вдається отримати 60—65 тисяч гривень. Після кількох показів театр залишається в мінусі»

Репетиції вистав проходять у двох місцях. На старті — в орендованій кімнатці в «Довженко-центрі». «Перший місяць можна обійтися трьома стільцями. Коли цієї бази не було, репетирували вдома в акторів і знайомих», — пояснює Ярослава. На фінальному етапі доводиться орендувати сцену для репетицій. «Це коштує дешевше, ніж сцена в день показу, бо не використовується весь комплект світла і звуку. В ідеалі на сцені потрібно репетирувати днів 15. Але ми цього собі дозволити не можемо, тому — близько п'яти днів», — каже Кравченко.

Як окупається вистава

На виробництво нових вистав «Дикий театр» заробляє з продажу квитків на вже наявні. Квитки на постановки «Дикого» коштують 150—500 гривень. У середньому з продажу всіх квитків на одну виставу в залі на 300 місць вдається отримати 60—65 тисяч гривень. З урахуванням вартості оренди (3—20 тисяч), декорацій і костюмів (40 тисяч), авансів гонорарів акторам та автору п'єси (30 тисяч), після декількох показів театр залишається в мінусі.

Зазвичай вистава окупається за десять показів або за рік. Виняток у «Дикому театрі» — «Гей-парад», який окупився за вісім показів. Найбільше в театрі заробили «Кицюня» і «Бути знизу» — обидві постановки принесли по 120 тисяч гривень.

Фото надані Диким театром.

«Є вистави, які залишаються в мінусі. Ми наперед розуміємо, що вони не є комерційними, але нам важливо порушити теми, про які в них ідеться. Я розумію, що, наприклад, вистава [про домашнє насильство] «Жінко, сядь» не буде комерційно привабливою. Люди не хочуть дивитися на насильство в чужій сім'ї, це неприємна тема. Вона закриється з мінусом у десять, двадцять чи тридцять тисяч, але ця вистава є принциповою для нас як для театру, який говорить про важливе», — пояснює Ярослава.

Як знайти формулу ідеальної роботи

Зараз Ярослава Кравченко хоче зробити імерсійний проект — коли глядачі цілком занурюються в умови, створені виставою. Але на цей проект «Дикий театр» поки акумулює гроші. «Хочеться, наприклад, зняти і повністю переробити під постановку будинок. Щоб це була вистава-блукалка, де люди самі виконують певні завдання, потрапляють в іншу реальність, де все по-справжньому», — розповідає Ярослава.

Сама вона зараз живе на гроші, які заробляє за допомогою «Дикого театру» і «Телебачення Торонто». Кравченко — співведуча Майкла Щура у передачі «# @) ₴? $ 0». «Коли пробуєш робити те, що подобається, вже не можеш відмовитися. Тому довелося зробити театр роботою, яка дозволяє жити, знімати квартиру і подорожувати. Сезон на «Телебаченні Торонто» триває вісім місяців, і коли він закінчується, я живу за рахунок роботи в «Дикому», — каже Ярослава.

За три роки існування «Дикого театру» вона зробила кілька відкриттів. Одне з них: якщо дозволити собі робити те, що подобається — без грошей, але й без сумнівів — усе вийде. «Не знаю, як і чому, але сліпа віра — це працює».


Помітили помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter — ми виправимо

У ПАР пастор «воскресив» людину. Він спровокував новий флешмоб у соцмережах та отримав позов від ритуального агентства

Перегляди:
1745
Автор:
Костя Андрейковець
Дата: