Один день з очільницею ЛГБТ-організації «Інсайт» Оленою Шевченко. Підготовка до маршу на 8 березня, зустріч з ОБСЄ, рейдерське захоплення друкарні

Перегляди:
18036
Автор:
Тереза Лащук
Дата:
Один день з очільницею ЛГБТ-організації «Інсайт» Оленою Шевченко. Підготовка до маршу на 8 березня, зустріч з ОБСЄ, рейдерське захоплення друкарні

Володимир Шуваєв \ theБабель

Олена Шевченко, мабуть, найвідоміша лесбійка України. Організація «Інсайт», співзасновницею якої вона є, опікується правами лесбійок, геїв, бісексуалів, трансгендерів, квір- та інтерсекс-людей. «Інсайт» — одні з організаторів Фестивалю рівності та сьогоднішньої феміністичної акції «Марш жінок». Тому їх не люблять праворадикали. На них та інших учасників акцій влаштовують «сафарі», забризкують перцевими балончиками та обливають зеленкою. Олена Шевченко навіть побувала в суді — праві стверджували, що вона «глумилася» з державних символів України. theБабель провів один день з Оленою Шевченко напередодні 8 березня. За цей день ми стали свідками рейдерського захоплення друкарні, поспілкувалися з представниками ОБСЄ та пограли в боулінг у компанії її дівчини.

10:00. Сніданок

Зазвичай Олена Шевченко виходить з під’їзду свого будинку о 9 ранку. Вона живе сама в однокімнатній квартирі на правому березі. Нас додому не запрошує з міркувань безпеки. Олена стверджує, що через організацію ЛГБТ-акцій їй часто погрожують. «Пишуть у приватні повідомлення та в коментарях на Facebook, що “станцюють на моїх кістках”, — каже вона. Олена переконана, що до цього мають стосунок праворадикали з «Правого сектору», «Національних дружин», «Карпатської січі», «С14», «Традиції та Порядку», «Катехону» та «Немезіди».

Олена — майстер спорту з вільної боротьби, вона тричі на тиждень тренується у спортзалі. На неї вже не раз виливали зеленку, пирскали перцевим балончиком та закидали петардами автобус, у якому вона їхала (це під час Фестивалю рівності у Львові в 2016 році).

Володимир Шуваєв / theБабель

Ми зустрічаємось о десятій, у кафе «MOMO» на Подолі. Шевченко замовляє сік та салат з консервованим тунцем і квасолею. Вона не їсть м’яса та молочних продуктів. Два роки тому, коли Олена була на конференції в Казахстані, учасникам на вечерю, разом із м’ясом, подали відрубану голову коня. Пізніше в Киргизстані запропонували м’ясо собаки. Їсти собаку вона не змогла, а потім замислилася, що інші тварини нічим не відрізняються.

Олена доїдає свою квасолю, а розмова перетікає з вегетаріанства на «традиційні цінності». «Традиційні цінності — це майже завжди про насильство: готування собак, жіноче обрізання, — каже Олена. — Мої батьки, наприклад, погано ставляться до того, що я не їм м’ясо. Наче це божевілля якесь. До гомосексуальності десь таке ж ставлення. Кажеш батькам, що ти лесбійка, а вони махають рукою: “Та це пройде”. У Киргизстані чоловіки досі викрадають дівчат, з якими планують одружитися. Я дивилася відеоісторії про жінок-жертв. Деякі з них захищали цю “традицію”».

— А в Україні ти часто стикаєшся з тим, що речі, які ти вважаєш насильством над жінками, самих жінок не засмучують? — запитую я.
— Дуже часто. Восьмого березня ми будемо проводити Марш жінок. Опублікували повістку. Там є вимога відмінити заборону жінкам займати кілька десятків професій. Жінки почали писати, що ми йдемо проти природи. Але ми боремося не за те, щоб усі працювали в шахтах. Важливо, щоб у тебе був вибір.

Володимир Шуваєв / theБабель

Шевченко позирає на годинник. Ми запізнюємося на планірку в «Інсайт». Олена згрібає одноразовий посуд зі столу та викидає його у смітник. Скручує самокрутку, закладає її за вухо й одягає куртку.

11:00. Планірка

Розташування свого офісу «Інсайт» не афішує. Це велике двоповерхове приміщення. Його вони орендують уже рік. Незабаром організація планує шукати нове приміщення: заради власної безпеки вони переїжджають раз на рік-два.

На першому поверсі кухня, туалет і кілька кімнат. Усюди наліплені стікери з символікою ЛГБТ. Підіймаємось дерев’яними сходами на другий поверх. У холі два великі прапори: веселковий (символ ЛГБТ-спільноти) та рожево-біло-блакитний (символ трансгендерних людей).

На цьому поверсі редакція розважального сайту Update, який є проектом «Інсайту», переговорна, кабінет, де сидять бухгалтер і Шевченко, та дві кімнати для консультацій. Троє психологів та двоє юристів «Інсайту» безкоштовно допомагають жінкам, які стали жертвами насильства, та ЛГБТ-людям; минулого року вони прийняли 400 осіб. Щомісячну зарплату отримують тільки троє: Шевченко (15 тисяч гривень), друга юристка та менеджерка регіонального розвитку. Бухгалтерка працює на гонорарній основі. Фінансування організація отримує від міжнародних фондів: Global Fund for Women, Mama Cash, благодійного фонду «Астрея», Норвезького гельсинського комітету. Два рази надавав допомогу фонд «Відродження». Тому Шевченко гордо підверджує, що «Інсайт» — ґрантожери. «Коли мене питають про ґрантожерство, я кажу: “Серйозно? Україна — дотаційна країна, вона живе на гранти Євросоюзу та Америки. Так само і громадські організації. Проте ми ніколи не змінювали свій порядок денний під якогось донора”».

Допомогу «Інсайту» видають на окремі проекти, але оскільки деякі з них тривають 2—3 роки, то є можливість виділити 15—20 відсотків ґрантових грошей на оренду офісу, зарплати та комунальні послуги. Проте з грошима буває скрутно. У 2012 році «Інсайт» жив без фінансування. Працівники складались на потреби організації із власних заощаджень.

Володимир Шуваєв / theБабель

Помічаю на стіні дошку з розкладом. Щовівторка тут проходить англійський розмовний клуб. Щочетверга — кіноклуб. Один раз на місяць — підлітковий та батьківський клуби для гомосексуальних сімей. Тричі на тиждень від «Інсайту» проводять курси самооборони для жінок (ЛГБТ та гетеро, які постраждали від насильства).

Шевченко проводить нас у переговорну кімнату. Тут білі стіни та декоративний камін, на каміні — коробка з написом «Освячені церковні свічки» та пластиліновий єдиноріг з веселковим прапором. На різнокольорових кріслах-мішках уже порозсідались члени ГО. Сьогодні вони обговорюють Марш жінок. Юристка «Інсайту» Ганна Литвинова скаржиться, що в КМДА просять скоротити та змінити маршрут.

— На наклейках уже написано місце зустрічі. Це Михайлівська площа. Ми не можемо його змінювати, — каже PR-менеджерка Уляна.

— Точно починаємо на Михайлівській [площі], біля пам’ятника княгині Ольги, це принципово. А над маршрутом ще подумаємо, — коментує Олена Шевченко.

Володимир Шуваєв / theБабель

Минулорічний марш жінок закінчився для Шевченко судовим процесом. На захід прийшла художниця Дана Рвана з плакатом, де вона намалювала жінку зі встромленим у стегно символом, схожим на український тризуб. Праворадикали, які прийшли страйкувати проти феміністичної акції, побачили в плакаті наругу над державними символами України, на Олену поскаржились, і поліція склала на неї протокол про порушення порядку мітингу. На судових засіданнях складу злочину у діях активістки не знайшли. Шевченко і Дана Рвана наполягають, що на картині зображений не тризуб, а символ «Національних дружин».

Окрім Маршу жінок, «Інсайт» готується проводити міжнародну лесбійську конференцію. Такий захід у Києві відбудеться вперше. З 11 до 14 квітня у готель «Турист» мають з’їхатись близько 300 жінок із країн Європи. Учасниці наполягають на тому, щоб провести в межах конференції марш. Адвокатка Оксана — проти. Каже, що це надто ризиковано.

— Просто так вони від маршу не відмовляться. Можемо шукати компроміси. Вони вже згодні йти не центром Києва, а районом, — каже PR-менеджерка Уляна.

— Ви собі це уявляєте? Я вже бачу цих 300 людей, які кущами підбігають до місця збору, розкривають атрибутику, [після завершення] ховають її та втікають до готелю, — приклавши руку до серця, стурбовано каже Оксана, — У готелі [«Турист»] дах плаский? Вони вийшли, гарно стали, їх зняли дронами, та й усе.

— Ага, я вже бачу праворадикалів, які на дельтапланах туди піднімаються, — сміється Ганна, «літаючи» руками.

Зрештою домовляються, що спробують схилити учасниць проводити хоча б не марш, а флешмоб.

Володимир Шуваєв / theБабель

12:00. Зустріч з ОБСЄ

О 12.00 дзеленчить дверний дзвінок. Це прийшли троє представників моніторингової місії ОБСЄ в Україні. Вони тут, аби обговорити підготовку до Маршу жінок та лесбійської конференції.

Ганна одразу доповідає, що в КМДА гальмують процес, а от поліцію навпаки хвалить за співпрацю. Каже, що з кожним роком комунікація з правоооронцями покращується. Представники ОБСЄ усе занотовують. Через годину розмови вони чемно дякують і прощаються. Шевченко каже, що починаючи з 2014 року ОБСЄ приїжджали до їхньої організації двічі. Вони моніторять стан ЛГБТ-спільноти в Україні для звітів.

Після зустрічі з ОБСЄ ми знову йдемо перекусити. Цього разу в «Пузату хату». Олена замовляє буряковий салат і рибний крем-суп. Розповідає історію свого життя.

Вона народилась у Дарницькому районі Києва на ДВРЗ. Батьки Шевченко не були багатими людьми: мати не має вищої освіти, тому все життя була секретаркою, батько шив взуття, а згодом пішов працювати на будівництво. Сім’я часто змінювала квартири. Коли Олена вчилась у першому класі, вони перебрались у 13-метрову «гостинку». У кімнаті жили Олена, її мама й тато, доберман, кіт і папуга. «Я робила уроки на дверцятах від серванту, замість столу», — згадує Олена.

Олена завжди цікавилася спортом. У 9 років вона мріяла піти на карате, але дівчат на цю секцію тоді не брали, тому вона почала займатися дзюдо.

Володимир Шуваєв / theБабель

«По закінченню тренування тренер відпускав хлопців додому, а дівчат залишав мити мати. Я не розуміла, чому я повинна це робити. Пізніше я пішла на вільну боротьбу, і там теж був “чоловічий світ”. Навіть не було жіночої роздягальні. Була чоловіча, але хлопці нею не користувались. Переодягалися просто на матах. Кепкували з нас, чіплялися. Могли помацати за сідниці. Мені було бридко».

Олена закінчила школу з золотою медаллю. Тому вступила до Національного педагогічного університету імені Драгоманова на біофак. Після випуску залишилась викладати біологію і фізкультуру.

На той момент Олена вже усвідомлювала себе лесбійкою. Каже, що дівчата подобались їй ще з дитячого садка, а в школі — вчительки, але як це називається, вона зрозуміла тільки в 14. «У 14 років я побачила в газеті «Встреча» оголошення: чоловік хотів познайомитися з чоловіком. Ого, подумала я. А таке є? Дізналася про гомосексуальність, а в 20 років потрапила до ініціативної групи «Жіноча мережа». Після перших появ на телебаченні [де розповідала про права ЛГБТ] “почалось”, це був жах. Заходиш в університет, а всі шепочуться. Потім я почула, що викладачі дискутують про те, що потрібно мене звільнити».

У 2007 році разом зі ще двома однодумцями вона заснувала «Інсайт», а в 2009-му кинула роботу в університеті.

Володимир Шуваєв / theБабель

Батькам про свою гомосексуальність Олена сказала у 25 років, після того, як вони почали розпитувати, чи є в неї хлопець. «Реакція була дуже негативною. Мама говорила якісь брудні штуки: “Ти що, рожева?”, запитувала, що я роблю в ліжку з цими людьми. Мама в мене може й про євреїв щось не толерантно сказати, хоча мій тато єврей. Батько відреагував м’якше, він у мене більш толерантний. Після мого зізнання ми цю тему оминали. Іноді мама запитувала мене, чи я не передумала. Зараз таких проблем немає. Проте ми й досі не розмовляємо на серйозні теми. У моїй сім’ї ніколи не було прийнято говорити про стосунки, секс і любов».

15:00. Рейдерське захоплення друкарні

Повертаємося в офіс та дізнаємось, що друкарня VRM, у якій «Інсайт» замовив наклейки-афіші до Маршу жінок, повідомила про рейдерське захоплення. Не зрозуміло, чи вдасться забрати продукцію, за яку вже сплачено: 1 тисячу наклейок за 1,3 тисячі гривень. Ми вирішуємо трохи почекати, і якщо ситуація не зміниться — йти в друкарню. «Головне, «С14» там не зустріти. Вони ж люблять такі тусовки», — сміється Шевченко. З лідером «С14» Євгеном Карасем Олена знається ще з 2012 року. Вони познайомилися на лекції з освітньої програми «Розуміємо права людини», і відтоді стали запеклими опонентами.

«У нас були цікаві дискусії про гетеронормативність, — каже Шевченко. — Ще тоді я подумала: “Боже, яка [Євген Карась] нестримана людина”. Як тільки з ним не погоджуються, починає дратуватись, слиною бризкати. Було страшно, що він нападе».

Володимир Шуваєв / theБабель

Євген Карась стверджує, що під час того заходу Олена Шевченко заявила: її мета — «зруйнувати гетеронормативний дискурс у школах». Карась переконаний: це означає, що Шевченко хоче «насадити дітям гомосексуальність». Уже 7 років Карась із Оленою ведуть словесні перепалки в соціальних мережах з цього приводу.

— Карась просто не розуміє, що таке гетеронормативність. Це про жіночі та чоловічі ролі, про те, що жінка повинна народжувати дітей і сидіти вдома. Щодо сексуальних орієнтацій, то діти повинні знати, що існує гетеросексуальність, гомосексуальність і бісексуальність, і все це нормально.

— Ваші опоненти вважають, що якщо дитина не знає про гомосексуальність, то не стане геєм чи лесбійкою, — кажу я.

— Це нісенітниці. У мій час у школі не було такої інформації, але я чомусь не гетеросексуальна. Діти повинні знати, що в людей може бути інша сексуальна орієнтація. Це також і питання булінгу, — відповідає Шевченко.

О 16.00 ми таки йдемо в друкарню. Коли приходимо, рейдерів уже немає. На стіні тільки залишили записку, де вказано, що власником приміщення є ТОВ «СЛ ДЕВЕЛОПМЕНТ», і це товариство просить негайно звільнити «самовільно зайняті приміщення». Розгублена та засмучена працівниця VRM зустрічає нас і віддає наклейки. Олена Шевченко радісно бере одну з них та прикладає до грудей. На наклейці — три жіночі кулаки, які тягнуться угору, напис «Марш жінок» та місце збору.

Володимир Шуваєв / theБабель

Цього року лого дещо відрзняється від минулорічного. У 2018 «Інсайт» спровокував скандал у лівих колах. Кілька лівих ініціатив, зокрема «Квир анархо-феминизм» і Rhythms of Resistance звинуватили організацію в тому, що вона «поправішала» — через шрифт «Нарбут», використаний у логотипі, бо цей шрифт часто обирають праворадикали.

«У мене було таке відчуття, ніби я перебуваю між двома вогнями. З одного боку, агресія і насильство від правих, з іншого — прилітають незрозумілі мені меседжі про те, що “«Інсайт» поправішав“», — дивується Шевченко.

19:00. Гра в боулінг

В “Інсайту” скорочений робочий день: до 17 або 18 вечора. Олена Шевченко закінчує роботу, і ми рушаємо на зустріч з її дівчиною та друзями. Зазвичай Олена проводить вільний час, граючи в боулінг, або ходить у клуб Closer чи гей-клуб LIFT. Олена скаржиться, що в Києві немає лесбійських клубів, а за вхід у LIFT жінкам доводиться платити вдвічі дорожче, ніж чоловікам.

Володимир Шуваєв / theБабель

«В ЛГБТ-середовищі теж є дискримінація. Не дуже ставляться до бісексуалів. Вважається, що вони “не можуть визначитись” та “влаштовують оргії”. Зазвичай людина бачить дискримінацію щодо себе, а щодо інших не завжди хоче помічати те саме».

Сьогодні гратимемо в боулінг. Машини в Олени немає, тому їдемо в метро на Шулявку, тут є торгово-розважальний центр «Космополіт». Біля гардеробу нас уже чекають дівчина Олени Настя та подруга Тіна. Олена швидко цілує Настю в губи й вітається з Тіною. Залишаємо свої куртки та йдемо на доріжку.

Володимир Шуваєв / theБабель

За кілька хвилин до нас підходить ще одна подруга Олени — Марина. Дівчині 31, хоча у вузьких джинсах і світшоті Hipster вона виглядає максимум на 25. Марина — переселенка з Донбасу, до червня 2014 року вона жила в Донецьку, а згодом переїхала разом зі своєю партнеркою до Києва.

Дівчата не знали, де жити, тому подали заявку в «Шелтер» — це проект «Інсайту», який допомагає ЛГБТ-людям переселитися з окупованих територій Донбасу та Криму в Київ. Їм надають безкоштовне місце в трикімнатній квартирі, оплачують продукти, лікування, витрати на транспорт. У квартирі одночасно можуть жити до 8 людей. Перебувати в «Шелтері» можна до трьох місяців. Марина мешкала трохи більше. Потім знайшла роботу, через «Інсайт» познайомилася з Оленою і Тіною.

Володимир Шуваєв / theБабель

Марина грає в боулінг досить не сміливо, чого не скажеш про Олену. Вона поки виграє. Настя після кожного страйку Олени піджартовує над нею, що це випадковість. Дівчата часто обіймаються, але не більше того — свої почуття демонструють стримано. Вони зустрічаються вже півроку, а знаються ще довше, їх познайомила Тіна.

Олена думає над тим, щоб у майбутньому створити сім’ю і завести дітей, але в Україні для одностатевих пар з цим складно. «Коли жінка народжує дитину без батька, в пологовому кажуть: придумайте по батькові. Ну окей. Вигадуєш ім’я неіснуючої людини. Потім потрібно підтвердити, що цієї людини немає і вона не претендує на батьківські права. А твоя партнерка не має жодних прав на цю дитину», — каже вона.

Володимир Шуваєв / theБабель

Про шлюб навіть пояснювати не потрібно: одностатевий шлюб в Україні заборонено. Змінити це є місією організації. Так само «Інсайт» намагається добитись того, щоб до деяких статей Кримінального кодексу додали ознаки сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності.

Дівчата грають уже понад годину. За кілька хвилин до кінця Тіна відривається і перемагає Олену. Жартуючи і сміючись, дівчата виходять з боулінг-клубу на темні вулиці Шулявки. Зараз вони ще вип’ють трохи вина, і Олена поїде додому — завтра о четвертій ранку їй потрібно вилітати в Осло, на фестиваль документальних фільмів HUMAN International Documentary Film Festival. Її запросили розповісти про поширення праворадикальних рухів в Україні.

Китаянка побила і кинула на вулиці свого 12-річного сина через погану оцінку

Перегляди:
1704
Автор:
Олена Козаченко
Дата: