«Путіна турбує, як Зеленський розмовлятиме про Донбас». Російський журналіст Петро Верзілов — про українські вибори та своє отруєння

Автори:
Юліана Скібіцька, Тетяна Безрук
Дата:
«Путіна турбує, як Зеленський розмовлятиме про Донбас». Російський журналіст Петро Верзілов — про українські вибори та своє отруєння

Андрій Горб / «Бабель»

За останній рік про російського журналіста, правозахисника й акціоніста Петра Верзілова двічі писали світові ЗМІ. Перший раз, коли в липні 2018-го він і троє учасниць панк-рок колективу Pussy Riot вибігли на поле московського стадіону «Лужники» під час фіналу Чемпіонату світу з футболу. Усі четверо були вдягнені в міліцейську форму. Так вони вимагали звільнити політвʼязнів, припинити арешти на мітингах і зняти заборону на політичну конкуренцію в Росії. У вересні 2018 року Верзілов із сильним отруєнням опинився в реанімації. Напередодні він отримав звіт про розслідування вбивства групи російських журналістів у Центральноафриканській республіці, яким займався у попередні місяці. В Африці журналісти шукали сліди «Приватної військової компанії Вагнера», яку повʼязують із соратником Володимира Путіна Євгеном Пригожиним. Верзілов 12 днів пробув без тями. В Україну він приїхав подивитися дебати на стадіоні та поспостерігати за останніми днями президентської кампанії. Із двох кандидатів Верзілову подобається Володимир Зеленський. Журналісти theБабеля Юліана Скібіцька і Тетяна Безрук поговорили з Верзіловим про нового президента, незалежні медіа в Росії та акціонізм.

Про Зеленского і вибори

Чому ти приїхав в Україну?

Я щиро симпатизую Зеленському, і мені хотілося подивитися, як проходитимуть дебати на стадіоні, що буде у штабах.

І як тобі дебати?

Дебати завжди проводяться за таким американським варіантом — у маленьких телестудіях або як невелика вулична тусовка. А ось дебати, які переходять у мітинг, — такого ще не було ніде, і було цікаво подивитися на такий формат. Їх [за беззмістовність] критикували люди, які не бачили, як дебати відбуваються в Америці. Там це така ж сама суміш ораторства, образ і докорів.

Чому ти симпатизуєш Володимиру Зеленському?

Зеленський — перша людина нового покоління, яка прийшла до влади в колишніх країнах Радянського Союзу. Справа не тільки у віці. Взяти, наприклад, [премʼєр-міністра України Володимира] Гройсмана. Він ровесник Зеленського, але вже людина іншого покоління. До цього покоління політичного істеблішменту входять [президент Петро] Порошенко, [екс-президент Віктор] Ющенко, [колишній премʼєр-міністр Юлія] Тимошенко, [президент Росії Володимир] Путін, [премʼєр РФ Дмитро] Медведєв. Це люди з 90-х, які звикли певним чином проводити свій час, спілкуватися, жити. Вони дуже відрізняються від нас — такого собі покоління Олексія Навального, який старший за мене на 10 років, але ми приблизно однакові. Зеленський такого ж плану. Я не уявляю, щоб якомусь політику старої формації дружина вранці ставила Eminem [Зеленський говорив, що в день виборів дружина поставила йому Eminem для настрою]. Такі маркери мають велике значення.

Андрій Горб / «Бабель»

Зеленський знайомий з олігархом Ігорем Коломойським, вони бізнес-партнери, і багато хто побоюється, що він впливатиме на президента. Коломойський — це старе покоління.

Так, але це мене не лякає. Усі побоюються, що ці люди матимуть якісь преференції. Треба дивитися, як він поводитиметься надалі, і судити за цим.

Зеленського критикують за відсутність досвіду.

Я вважаю, що досвід у політиці часто шкодить. І саме людина, яка не має такого політичного чи професійного досвіду, найчастіше і стає успішнішою в політиці.

Чого ти чекаєш від Зеленського?

Насамперед — боротьби з корупцією в Україні. Російські медіа тривалий час зловтішалися: де ж ваша хвалена боротьба з корупцією? Успішний кейс президента Зеленського дуже сильно вплине на російську політику.

Але корупція — суто внутрішня українська проблема. А що стосовно взаємин України та Росії?

Дуже сильно бісить те, що є рішення, які бʼють по звичайних людях, але жодним чином не впливають на головних лиходіїв. Наприклад, скасування прямих рейсів Москва — Київ. Я сумніваюся, що людям, які хотіли потрапити в Україну з поганими намірами, це ускладнило життя.

Скасування прямих рейсів повʼязано не з цим, а з польотами російських авіакомпаній в анексований Крим.

Можна було залучити компанії, які не порушують режим санкцій і так само літають за цим маршрутом [Москва — Київ]. Або, наприклад, заборона фільмів, вироблених у Росії після 2014 року. Смішно, що у Вікіпедії першим у списку [заборонених фільмів] йде фільм «8 кращих побачень» Володимира Зеленського.

Дуже часто доводиться дискутувати на Заході про різні санкції щодо Росії. Набагато ефективніше зачіпати персональні інтереси окремих громадян. Я сподіваюся, що новий президент зможе щось зробити в цьому напрямку.

Андрій Горб / «Бабель»

У західних і деяких російських ЗМІ поширюється думка, що Зеленський може стати внутрішньою проблемою для Путіна. Мовляв, росіяни побачать, що хто завгодно може спробувати себе в політиці й у нього все вийде.

Путін про це навіть не замислюється. Він не думає, що Зеленський, який успішно бореться з корупцією в Україні, може якось вплинути на уми росіян. Путіна турбує те, як Зеленський буде розмовляти з ним про Донбас та інші речі. Але це [боротьба з корупцією] могло б надихнути російську опозицію.

На що?

Приклад Зеленського може показати, що демократичні способи протесту можливі. До того ж у Росії можна займатися політичною діяльністю.

Про отруєння та розслідування вбивства російських журналістів у ЦАР

Що ти думаєш про своє отруєння восени минулого року?

Мене отруїли, найімовірніше, у будівлі Басманного районного суду Москви. Після суду я прийшов додому і почав втрачати зір, можливість дихати та контролювати різні частини тіла. Моя дівчина викликала швидку допомогу, потім я відключився. Далі перемотка на три тижні вперед, тому що я не памʼятаю, що зі мною взагалі відбувалося у цей час. За три тижні я відкриваю очі в Берліні. Памʼятаю, що свідомості знадобився ще якийсь час, щоб склеїти реальність. Ми прожили в Берліні півтора місяця, потім я поїхав в Ізраїль і в січні повернувся до Росії.

Не страшно було повертатися?

Напевно, це профдеформація — коли багато років займаєшся чимось таким у Росії, ти не відчуваєш страху перед спецслужбами. Ти розумієш весь спектр того, що з тобою може статися, і ставишся до цього як до даності. У влади є мрія, щоб усі поїхали і ніхто нічим не займався. Нехай краще їдуть самі.

Андрій Горб / «Бабель»

Вже відомо, чим тебе отруїли?

Цього ніхто досі не знає. Підозрюють речовину «скополамін». У Південній Америці його використовують злочинці, щоб відключати свідомість жертви. Але при цьому людина може робити якісь дії, наприклад, знімати гроші з рахунку. Найпевніше, у мене був якийсь такий коктейль, але тільки в десятки разів сильніший за той, що використовують бандити в Америці.

Ти вважаєш, що тебе отруїли через розслідування вбивства російських журналістів у ЦАР? На якій стадії воно зараз?

Ми намагаємося зʼясувати, хто був організатором, виконавцем і замовником вбивства. З того, про що ми можемо зараз говорити: виконавці вбивства, радше за все, приїхали з Донбасу, провели операцію на території ЦАР і полетіли назад на Донбас.

Сашко Расторгуєв [один з убитих журналістів] був моїм близьким другом. За рік до його смерті ми разом працювали над фільмом, збиралися продовжити зйомки через місяць після його повернення з Африки. Я теж збирався їхати в Африку, але через роботу не склалося.

Ми іноді обмінюємося інформацією з командою [російського опозиціонера Михайла] Ходорковського [він веде розслідування вбивства журналістів з Лондона], але не приймали від них жодної фінансової допомоги. У ЦАР ми маємо певну кількість людей, які опитували свідків, говорили з якимись старцями. Вони на місці фактично працювали детективами.

Ти віриш, що цю справу в Росії коли-небудь розкриють?

Напевно, коли зміниться влада. Правоохоронну систему в Росії можна змінити. Вона отримує конкретний наказ і виконує його. Після того як Путін перестане бути президентом і взагалі якось впливати на російську політичну систему, вона просто захлинеться в боротьбі різних груп між собою.

Андрій Горб / «Бабель»

Про «Медіазону» й акціонізм

Як зараз працює «Медіазона» [правозахисний сайт Верзілова про кримінальні справи та переслідування у Росії]? Є відчуття, що коли видання запустили [в 2013 році], у Росії було вільніше, ніж зараз.

Були прийняті закони, що обмежують діяльність ЗМІ. Але вони ускладнили життя організацій, які не були готові змінюватися та працювати по-новому. Ми і правозахисники виявилися досить гнучкими до подібних змін. На нас такі заборони особливо не вплинули. Хіба що Роскомнагляд просить постійно видаляти фрази про різні способи самогубства.

Політичні нюанси зрозумілі, а що з фінансовим боком?

Він повʼязаний із політичним. Рекламодавці дуже неохоче публікують свою рекламу на «Медіазоні». Знаходяться різні банки та телекомунікаційні структури, які іноді щось таке роблять. Але вони не хочуть, щоб їхній бренд асоціювався зі щоденними репортажами про вбивства. Реклама як спосіб функціонування видання для нас не підходить. Це головна складність.

На що існуєте зараз?

Приблизно 35 відсотків — це пожертви, ще 30 — це різні інвестори, решта — інституційні гранти, які регулярно працюють з медіа та підтримують нашу діяльність.

Збоку видається, що ви стали менше займатися акціонізмом. Що з ним сталося?

Нічого не сталося. Коли я влітку сидів у спецприймальнику, до мене практично щодня підходили працівники поліції і просили автографи для далеких родичів у Мурманську. Для них ми — люди з телевізора, тому немає негативної реакції.

Так все ж таки, акціонізм живий чи мертвий?

Акціонізм живий, поки відбуваються акції, навіть якщо не дуже часто, або поки жива памʼять про них. Не можна робити акції кожні два тижні. Після нашої акції на Чемпіонаті світу багато людей в Росії говорили, що більше Чемпіонат їм нічим не запамʼятався. На Заході це теж здалося дуже вдалим висловлюванням. Ідеальне й утопічне завдання будь-якої такої акції — зміна політичного режиму в Росії. Ми, звичайно, не досягли цього, але є певний рух у цьому напрямку.

Андрій Горб / «Бабель»