Науковці використовували понад два десятки кліматичних моделей, щоб визначити звʼязок температури і ВВП. Робили вони це так: температурний графік, наприклад, Норвегії порівнювали з економічними показниками та зростанням ВВП. Те саме робили і з іншими країнами, наприклад, з Суданом. Потім, за допомогою тих самих моделей, дослідники рахували ВВП за температурними показниками, від яких був «віднятий» ефект глобального потепління. Дослідники зазначають, що з 1960 до 2010-х років розрив між найбіднішими і найбагатшими країнами скоротився; проте з 90-відсотковою ймовірністю можна сказати, що якщо б не глобальне потепління, цей розрив скоротився б швидше.
Дослідники стверджують, що глобальна зміна клімату дужче позначається на жителях бідних країн: по-перше, у них немає ресурсів для того, щоб захищати навколишнє середовище; по-друге, бідні країни, зазвичай, розташовані в спекотних регіонах планети, і подальше збільшення середньої температури шкодить як продуктивності праці їх жителів, так і їх здоровʼю. Для багатих країн, розташованих у регіонах з помірним кліматом, глобальне потепління зрушує температуру до «точки оптимуму». При цьому саме багаті країни відповідальні за більшість викидів парникових газів.
Дослідники підрахували і кількісний ефект, який, у теорії, справило глобальне потепління на багаті та бідні країни. Для цього вони порівнювали два клімати: реальний і той, від якого «відняли» глобальне потепління. За їх підрахунками, країни, які в 1961—2010-х викидали менше за все СО2, виявилися біднішими на 27 відсотків, ніж могли б; країни, які викидали найбільше СО2, виявилися багатшими на 13 відсотків.