Продюсер «Дикого поля» Володимир Яценко везе до Канн український фільм. Він радить, що з програми фестивалю варто подивитися

Автор:
Тома Балаєва
Дата:
Продюсер «Дикого поля» Володимир Яценко везе до Канн український фільм. Він радить, що з програми фестивалю варто подивитися

Oleg Nikishin / Getty Images

14 травня відкриється 72-й Каннський кінофестиваль. В основному конкурсі — картини Квентіна Тарантіно, Джима Джармуша, Педро Альмадовара, Кена Лоуча та інших відомих режисерів. У програмі «Особливий погляд» багато дебютантів, серед них — кримськотатарський режисер Наріман Алієв. Його фільм «Додому» розповідає історію кримського татарина Мустафи та його сина, які поїхали в Київ після анексії Криму. Продюсер фільму — Володимир Яценко. Він продюсував картину «Дике поле» за романом Сергія Жадана «Ворошиловград», а зараз готує екранізацію останнього роману письменника «Інтернат». theБабель попросив Яценка розповісти про те, які фільми з програми фестивалю варто дивитися, навіщо це робити, і що буде далі з фільмом «Додому».

Більшість людей з усієї каннської програми будуть дивитися тільки [новий фільм «Одного разу в Голлівуді» Квентіна] Тарантіно. Для мене це теж єдиний фільм, який must have. Решта — якщо вийде, то добре, не вийде — я не буду сильно побиватися.

Кадр з фільму «Одного разу в Голлівуді». За сюжетом, колишня зірка телешоу та його приятель-дублер намагаються пробитися в Голлівуд. У цей час (1969 рік) в Америці починаються вбивства секти Чарльза Менсона.

CTMG

В каннській програмі завжди є якась кількість середніх або навіть, м'яко кажучи, суперечливих фільмів. В минулому році я подивився десь сім-вісім картин, і тільки дві з них були хорошими. Причому «Будинок, який побудував Джек» [Ларса] фон Трієра в цей список не входить. Якщо б його режисером був не фон Трієр, а, наприклад, Михайло Іллєнко, всі би плювались.

«Мертві не вмирають» Джармуша і «Біль і слава» Альмадовара — фільми для синефілів. Звичайно, їх обов'язково будуть дивитися любителі цих режисерів. Щодо решти — не впевнений. Джармуш цікавий своєю особливою іронією, а останні фільми Альмадовара, як на мене, схожі один на одного, і я навряд чи пішов би на цей. Крім того, в Альмадовара специфічна тематика, думаю, що навряд чи масовий український глядач, який звик до більш розважального кіно, буде це дивитися. Я відчув це на «успіху» «Дикого поля».

Я б пішов на «Молодого Ахмеда» братів Дарденн, тому що це цікавий і незвичайний кінематограф, точно пішов би на «Озеро диких гусей» Дяо Інанна. Я багато чув про цей фільм — він візуально дуже крутий. Звичайно, хочу подивитися «Маттіас і Максим» Ксав'є Долана. Мені здається, він один з найцікавіших сучасних режисерів. Йому всього 30 років, а в нього вже є і нагороди в Каннах, і «Сезар». Він молодий геній, який знімає фільми на близькі людям теми, вони одночасно і розважальні, і серйозні.

Кадр з фільму «Маттіас і Максим». Він розповідає історію двох друзів дитинства, які перед тридцятиріччям відкривають свою гомосексуальність.

Sons of Manuel

Кен Лоуч — класика британського кінематографу, тому на «Вибачте, вас не було вдома», напевно, варто піти. Але я Лоуча не люблю — він дико занудний. У нього прекрасні повчальні історії, і деякі з них навіть зворушливі, але темпоритм його фільмів — як у 70—80-ті. Їх фізично важко дивитися. Так само я ставлюся до Терренса Маліка. Треба піти на його «Приховане життя», уважити старого, але чи виявиться фільм хорошим, — я не знаю.

Для мене набагато більш цікава секція «Особливий погляд», ніж основна програма. Там дика кількість дебютів, це майбутнє. В основній програмі б'ються поточні боги кіно, і всі режисери, крім Ксав'є Долана, — хоч і славне, але все ж минуле.

Кадр з фільму «Дилда». Це картина про життя двох фронтових подруг, які повернулися в 1945 році в Ленінград. Частково сюжет базується на книзі «У війни не жіноче обличчя» білоруської письменниці й лауреатки Нобелівської премії Світлани Алексієвич.

Non-Stop Productions

Я майже нікого з режисерів «Особливого погляду» цього року не знаю, але точно хочу подивитися «Дилду» Кантеміра Балагова. Я не великий любитель [його попереднього фільму] «Тісноти», але сам Балагов мені цікавий. Він учень Олександра Сокурова, і це кінематограф нової реальності, не надумані драми. Їх, до речі, не вистачає Україні. У нас досі немає жодної нормальної міської драми, у якій жителі мегаполісів впізнали б себе.

Про фільм «Додому»

Ми їдемо до Канн з фільмом Нарімана Алієва «Додому». Це перший випадок в історії України, коли картина, яка потрапила в конкурс, українська — і режисер, і основний продюсер наші. «Додому» — з одного боку, унікальний, а з іншого — універсальний фільм. Це незвичайна історія батька і сина, яка відбувається на перетині безлічі больових ліній — там про людей, які втратили батьківщину, про мусульман в абсолютно православній країні, про культуру, яка вмирає. Це історія про батька, який народився у вигнанні, для якого Крим — його Єрусалим, він усе життя боровся за право жити там, та абсолютно космополітичного сина, який не збирається мати ніякого стосунку до кримськотатарської культури. Історія авторитарного батька і сина, який намагається не стати таким. При цьому «Додому» — універсальний сюжет дорослішання і становлення чоловіка. Я б не сказав, що це проста історія, але вона дуже виразна. Там немає 27 сюжетних ліній, які насилу перетинаються, там чіткий лінійний сюжет.

Кадр з фільму «Додому».

Limelite

Для Нарімана «Додому» — неймовірний дебют. Тільки уявіть, це перший фільм 26-річного режисера — і він одразу ж їде до Канн, відразу потрапляє в 35 кращих фільмів, відібраних зі всього світу. Ми збираємося поборотися й за «Оскар», якщо Український Оскарівський комітет вважатиме нас гідними.

В Україні прем'єра «Додому» буде на одному з найбільших фестивалів. На якому — поки не можу сказати. Після цього, дай Боже, буде якийсь прокат. Не знаю, наскільки він може бути широким, тому що 70% фільму знято кримськотатарською мовою, а люди у нас лінуються читати субтитри, хоча тексту там і небагато.

Навіщо дивитися фестивальні фільми

Чому людям варто дивитися фільми з програми Канн — складне питання. Напевно, щоб бути в курсі трендів і хоч якось культурно розвиватися. Якщо люди хочуть думати, кіно дає чудову можливість для цього. Книжку читати довго, а фільм можна подивитися швидко, і він дасть сильне емоційне переживання. Але я думаю, що не можна змусити когось дивитися хороші фільми. Багато людей просто хочуть забутися в кінотеатрі, подивитися яких-небудь «Свінгерів». З іншого боку, якщо ми почнемо робити історії, які будуть не тільки розважати, але й чіпляти людей, зачіпати те, що їх хвилює, тоді ці фільми мають шанс на успіх. Мені здається, вони вже з'являються. Раніше мені було соромно дивитися українське кіно, тепер — ні.


Помітили помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter — ми виправимо

Імперія завдала удару в відповідь. Як Сатья Наделла за пʼять років зробив Microsoft найдорожчою компанією у світі — коротко переказуємо матеріал Bloomberg

Перегляди:
7948
Автор:
Сергій Пивоваров
Дата: