Курт Кобейн надихнув «Шатур-Гудур» переспівати народні пісні. Нещодавно вони випустили вже другий альбом — розповідаємо історію єдиного кримськотатарського панк-гурту

Перегляди:
1966
Автор:
Тетяна Безрук
Дата:

Реяна Бакшиш

У лютому 2019 року кримськотатарський панк-рок-гурт «Шатур-Гудур» випустив свій другий альбом — «КПВВ». Подія збіглася з пʼятиріччям анексії Криму Російською Федерацією. Майже всі треки колективу — кавери на народні пісні про депортацію кримських татар на Урал та повернення додому в Крим. «Шатур-Гудур» пройшли шлях від репетицій у гаражі та запрошень зіграти в андеграундних клубах до виступів на офіційних заходах та міжнародних фестивалях у Польщі. Гурт усе ще шукає свою аудиторію і дивується, чому їхні пісні слухають ті, хто не розуміє кримськотатарської. Журналістка theБабеля Таня Безрук послухала їхні треки, сходила на концерт і поговорила з учасниками, щоб розповісти історію єдиного кримськотатарського панк-гурту, під який хіпстери слемляться в київських клубах.

У залі київського клубу «Теплий ламповий» зібралися кілька десятків людей. Хлопці та дівчата в широких куртках і кросівках Balenciaga ловлять на собі вʼїдливе зелене світло концертних ліхтарів, спілкуються і мнуть у руках пластикові стакани розливного пива. Шум їхніх розмов перериває уривчастий звук гітари. Він повторюється і переходить у злагоджене звучання кількох акордів. На сцену виходить Джеміль Мамутов, підбираючись ближче до мікрофона, оголошує про початок концерту. Сьогодні в клубі грає кримськотатарська панк-група «Шатур Гудур».

Брати Джеміль і Сулейман Мамутови народилися в Узбекистані. Джеміль на 4 роки старший, зараз йому 33. Як і їхні батьки, вони зʼявилися на світ у депортації. У 1944 році радянська влада примусово виселяла кримських татар з Криму під приводом співпраці цілого народу з нацистською Німеччиною. Працівники НКВС відправляли вагони, забиті людьми, на Урал і в Середню Азію. У дорозі багато задихалося, вмирало, хтось втрачав своїх близьких на зупинках. І тільки в 1989 році, через більш ніж півстоліття, кримські татари повернулися додому.

У липні 1992 року з Ташкента в селище Пʼятихатки Красногвардійського району Криму в плацкартному вагоні поїзда приїхали і брати Мамутови разом з батьками. Дорога тривала пʼять днів і виснажила шестирічного Джеміля.

— Наша поїздка була нестерпно довгою. До цього, за СРСР, коли були гроші та дешеві квитки, я щоліта з батьками літав у Крим до бабусі з дідусем. А повернення потрібно було відчути.

У селищі Пʼятихатки сімʼя Мамутових жила в гуртожитку. Мати Джеміля і Сулеймана — Хатидже, влаштувалася працювати на місцевий завод, який виготовляв пластикові козирки для бейсбольних кепок. Батько Бекір ще деякий час займався робочими питаннями в Ташкентському державному університеті, де викладав на факультеті журналістики. Пізніше батьки почали вирощувати цибулю і продавати її в Сімферополь. Як згадує Сулейман, у кримських татар була проблема з реєстрацією.

— У 90-х ця картина була знайома всім, але для кримських татар вона ускладнювалася відсутністю житла та перспектив у роботі. Я вже пізніше зрозумів, що до семи років ми з Джемілем були «особами без громадянства».

Facebook / Hatice Mamut

У гуртожитку Мамутови не затрималися надовго. Через кілька років уся сімʼя переїхала в інше селище — Білоглинку, уже ближче до Сімферополя. У новому будинку було шість кімнат, але жила сімʼя тільки в двох. Замість електрики — гасові лампи, свічки й буржуйка. Голі стіни та підлога. Тоді малий Сулейман навчився замішувати цементний розчин для будівництва. З роками він забуде його склад, але назавжди запамʼятає запах вогкості в незакінченому будинку.

У Білоглинці Джеміль навчався в школі в другу зміну, тому приводив і забирав молодшого Сулеймана з дитячого садка. Саме там Мамутови вперше почули фразу: «Ви, татари, — зрадники, і понаїхали в Крим». Коли вислови про походження Сулеймана почастішали, батьки розповіли братам про депортацію та чому вони виїхали з Узбекистану в недобудований будинок у Криму.

— Після таких бійок і словесних цькувань від дітей у садку, я спілкувався тільки з дворовими собаками та літніми людьми з кримських татар.

Facebook / Hatice Mamut

Разом з розповідями про депортацію, брати Мамутови попросили батька говорити з ними кримськотатарською. Вони розуміли діалоги батьків удома, але самі не розмовляли рідною мовою, боялися робити помилки. До того ж, дід Джеміля і Сулеймана завжди лаяв їх, коли в бесіді з ним ті переходили на російську. І навіть через двадцять років, коли вже можна було не боятися дідових слів, Сулейман продовжив вивчати кримськотатарську, відвідуючи щотижневі уроки в класі з учителем уже в Києві.

Ще до перших репетицій і запису в студії, у Білоглинці Сулейман написав пісню «Зима-93». Її текст присвячений першому періоду репатріації кримських татар. За сюжетом, юнак переїхав у Крим із Середньої Азії, і в листі братові, який залишився там, розповідає про холодну кримську зиму і недобудований будинок. Текст закінчується тим, що для когось це прогноз погоди — умови, які він описав, але для нього самого «жити» стало більше, ніж просто словом.

Реяна Бакшиш

У 1997 вся сімʼя знову переїжджає. Цього разу вже в свій будинок у Сімферополі. Тоді батько Джеміля і Сулеймана долучив синів до створення газети «Крим», головним редактором якої він залишається й зараз. Джеміль перекладав дитячі анекдоти з російської на кримськотатарську і малював до них ілюстрації. Пізніше він став відповідальним за випуск номера в друк.

— У редакції газети був чорно-білий монітор. Я забирав зверстаний на дискеті номер, бо ще не було електронної пошти та інтернету, і приносив його в друкарню.

Після переїзду Бекір Мамутов віддає спочатку Джеміля, а потім і Сулеймана в музичну школу. Джеміль учився грати на барабанах, а Сулейман — на ксилофоні. Але пізніше Джемілю подарували касети Nirvana і The Offspring. Курт Кобейн зачарував хлопця, і він став грати на гітарі, залишивши барабани. Перші акорди показав батько, який сам грав на кількох музичних інструментах. Підтримка батьків, їхня любов до кримськотатарських традицій і свобода допомогли братам визначитися, що саме і як вони хочуть грати. Це, як каже Сулейман, суміш традиційності та внутрішнього лібералізму.

Реяна Бакшиш

У 2005 році в Джеміля і його однокласників зʼявився свій гараж, у якому вони грали на гітарі. Туди ж прийшов і Сулейман зі своїми новими піснями кримськотатарською мовою. Джеміль почув тексти, підіграв мелодію, і після цього брати Мамутови з іще двома гітаристами почали виступати разом. Гурт назвали «Шатур-Гудур», що з кримськотатарської перекладається як «шум-гам». Джеміль говорить, що назву вибрав не випадково.

— Якось я пішов на роботу в Сімферополі, де ми ставили вікна. З нами був чоловік, який усі незрозумілі події описував фразою «Це було десь у Шатурогудрянську». Ось так воно й причепилося до нас.

Свої перші концерти «Шатур-Гудур» давав у сімферопольських андеграундних клубах. Тоді самі учасники групи не розуміли, хто їхня аудиторія і кому вони грають. Пізніше Сулейман поїхав навчатися в Київ, і вже на відстані брати Мамутови обмінювалися текстами пісень. Тоді ж панки написали одну зі своїх найбільш відомих композицій, «Смачний плов».

Герой пісні — чоловік з курортного селища Миколаївка. Брати згадують, що він ходив ринком і кричав «Смачний плов на районі». Ось вони й написали про того, хто виходить на базар, купує інгредієнти для плову, зустрічається з сусідом, вони обговорюють політику і далі герой починає готувати плов.

— Уся ця пісня про те, як готується плов. Вона спочатку була дуже величезна, але Джеміль викинув 70 відсотків тексту. Залишив тільки самий смак.

Популярність «Шатур-Гудуру» приніс конкурс кліпів кримськотатарською на радіо Мейдан ФМ у 2013 році. Музиканти зняли відео на пісню «Зима-93». Вони не стали переможцями, але здобули приз глядацьких симпатій та 10 тисяч гривень.

Після анексії Криму в 2014 році Джеміль теж переїхав у Київ. У групу прийшли нові музиканти: гітарист Фікрет Ідрісов і вокаліст Бекір Хайбуллаєв. Тоді ж «Шатур-Гудур» записали перший альбом — «Burundan çıqti», що з кримськотатарської означає «Вийшов боком». З назвою альбому також повʼязана своя історія.

— У Вроцлаві проводили дні Львова, і нас запросили зіграти сучасну кримськотатарську музику. Тоді ще не було безвізу, і ми пішли в посольство по документи, а перед нами почав пролазити в черзі якийсь чоловік. Я розлютився і сказав йому: «Burundan çıqti» — «Щоб тобі це вийшло боком», а хлопці просто лягли зо сміху. Пізніше ми вирішили так назвати альбом.

Якщо молодь відчуває в музиці гурту свободу, то старші лають їх за нелітературні тексти. «Шатур-Гудур» використовують розмовну кримськотатарську, яку порівнюють з мовою пісень «Братів Гадюкіних». Другий альбом музикантів, «Sinirlar Hayir» («Щасливого переходу кордонів»), має й російську назву — «КПВВ» (контрольний пункт вʼїзду-виїзду на адмінкордоні з Кримом та для відвідування окупованих територій Донбасу). Він вийшов у лютому 2019-го, через 5 років після анексії Криму.

В альбомі тільки один авторський трек. Усі інші — кавери на народні пісні. Остання пісня збірки — «Урал». Вона про кримських татар, яких репресували ще до депортації в 40-х роках. Кінцевий рядок недвозначно натякає, що всі зрештою повернуться на своє місце. Хтось додому в Крим, а хтось — на Урал.