Сьогодні Україна відзначає День Конституції. У нас теж є своя «конституція» — звід правил, за якими працюємо. Ось вона

Автор:
Гліб Гусєв
Дата:

Артем Марков / Дар'я Светлова / theБабель

У липні 2018 року, за три місяці до запуску theБабеля, ми склали «Редакційну політику» — документ, де визначені принципи та правила нашої роботи. За зразок ми взяли «Догму» газети «Ведомости» і редакційну політику газети The Guardian. Окремим розділом ми виписали і правила поведінки в соціальних мережах — за мотивами рекомендацій, укладених у виданні Politico. Якщо у когось у редакції виникають сумніви, чи не порушено редакційну політику, то арбітром виступає політичний оглядач theБабеля Оксана Коваленко. За рік ми встигли внести до нашої «конституції» безліч дрібних і великих правок. Редакційна політика — не заповіді на скрижалях; час від часу ми поповнюємо її, щоб урахувати набутий досвід. Принципи редполітики при цьому залишаються незмінними — ми намагаємося бути голосом здорового глузду у світі, який відчуває найсильніший його дефіцит. Ось її основні положення.

Наша мета — бути голосом здорового глузду в світі, який відчуває найсильніший його дефіцит. Ми здатні на це, бо керуємося такими принципами:

  • Ми слухаємо всіх, розмовляємо з усіма і коректно відображаємо погляди всіх сторін (разом з тими, кого ми можемо вважати ворогами нашої країни).
  • Ми точні й неупереджені; до всіх наших героїв ми ставимося однаково критично, але при цьому шанобливо. Ми не плутаємо журналістику з політичним і соціальним активізмом. У нас є свої позиції і думки (адже ми живі люди), але вони не впливають на те, як ми робимо тексти. Ми стежимо за конфліктами інтересів і, якщо потрібно, відверто на них вказуємо.
  • Ми пишемо про людей, а не про абстрактні явища (організації, реформи, компанії, тенденції).
  • Ми приносимо практичну користь.
  • Ми ставимося до всіх подій, компаній і людей з однаковим скепсисом. Це стосується як людей нам особисто неприємних, так і людей, якими ми захоплюємося.

Передовсім ми шукаємо визнання і поваги читачів, і лише потім — друзів, родичів і колег. Головне в нашому читачеві: він освічений і розумний. Новий розумний або старий розумний. «Розумний» для нас означає ось що: він не любить популізм і популістів. Він любить особисті свободи. Не розраховує на подачки від держави. Розуміє, що багатий — не обовʼязково злодій, що відкрита економіка — це благо. Наш читач не обовʼязково знається на тонкощах політичного процесу. Він може не памʼятати Помаранчеву революцію, проте завжди хоче дізнатися, «з чого все почалося». Його насамперед цікавлять люди, їхні характери та мотиви.

Ми дотримуємося рівної та шанобливої інтонації, без різких емоцій. Можемо бути іронічні. Не гніваємося, не висміюємо, нічого не вигукуємо. У нас немає партійної належності. Ми не за Зеленського і не за Порошенка. Не за Тимошенко і не за Бойка. Не за правих і не за лівих. Не за патріотів і не за націонал-зрадників. Не за реформаторів і не за реакціонерів. Не за зраду і не за перемогу. Ми за факти, логіку і здоровий глузд.

В ідеальному світі журналіст theБабеля не вступає до партій, не ходить на пікети, не пише відозв і не веде священних воєн проти неприємних йому політиків або бізнесменів. На відміну від активістів, журналісти не мають права на дії, які можуть створити у читача враження про їхню упередженість у певному конфлікті.

У житті, звісно, так не виходить — особливо в Україні, де революція відбувається раз на чотири роки. Тут журналісти змушені ходити на мітинги за свободу слова і брати участь у Марші рівності. Іноді журналісти за покликом серця кидаються у священні війни — наприклад, мінусують сторінку ФІФА у Facebook.

Важливо памʼятати, що за нашими діями роблять висновки про репутацію видання, навіть якщо це наші особисті дії — у власних соцмережах чи в реальному житті. Тому журналісти theБабеля не беруть участі в масових акціях і не приєднуються до рухів, які суперечать місії й духу видання. Журналіст theБабеля, наприклад, може зробити репортаж із Маршу рівності. Він може піти на Марш рівності як приватна особа, з плакатом. Але за жодних обставин він не може піти громити Марш рівності.

Ми стежимо за конфліктами інтересів. Наприклад, якщо журналіст theБабеля ходив на Марш рівності відстоювати права ЛГБТ, то він не може писати репортаж про марш. Якщо особисті переконання журналіста антиринкові, він не може писати про економіку та бізнес. Якщо він ортодоксальний вірянин, то не може писати про одностатеві шлюби. Якщо його кращий друг бере участь у певному спорі, то він, швидше за все, не може писати про цей спір, хіба що з прямими застереженнями про конфлікт інтересів.

Стежити за конфліктами інтересів, повідомляти про них редактору і, за необхідності, явно зазначати їх у матеріалах — прямий обовʼязок журналіста theБабеля.

Ось загальні рекомендації, якими ми керуємося в соцмережах.

  1. Правила етики єдині для приватного спілкування і для соцмереж. Не кажіть нічого, за що вам потім може бути соромно. Не пишіть нічого, що поставить під сумнів вашу особисту чи професійну репутацію або ж репутацію видання.

  2. Відштовхуйтеся від того, що все, що ви напишете в соцмережах, розійдеться тисячними репостами, і це побачать усі. Навіть якщо ви пишете під замком для друзів. Скріншоти та злами акаунтів ніхто не скасовував.

  3. Не годуйте тролів. Зокрема, не сваріться з читачами, які прийшли до вас із єдиною метою — вилити свій гнів або за будь-яку ціну довести, що ви дурень. Не увʼязуйтеся в суперечки з переходом на особистості ні за яких умов. Навіть із приводу Криму та війни на Донбасі. В інтернеті нікому нічого не можна довести.

  4. Новина, про яку ви дізналися першим, має вийти спочатку на сайті, і лише потім у своєму Twitter / Facebook / Telegram.

  5. Не поширюйте фейків. Ніколи не репостіть матеріали, які ви не читали. Ніколи не репостіть матеріали, у правдивості яких ви не впевнені. Ніколи не репостіть матеріали з перекрученими фактами або спотвореними цитатами — якщо тільки ви не уточнили їх, і не вказали на помилки. Якщо ви репостите авторську колонку або думку, з якою не згодні, обов'язково напишіть про це прямим текстом.

  6. Перевіряйте все, що ви прочитали в соцмережах. Навіть якщо це Facebook українського міністра. Особливо — якщо це Facebook українського міністра. 

  7. Якщо ви збираєте інформацію в соціальних мережах, щоб її опублікувати — маєте відрекомендуватися як журналіст.

  8. Ніколи не виносьте назовні суперечки в редакції. Ми поводимося відкрито і будь-які конфлікти вирішуємо, за можливості, одразу. Якщо ви відчуваєте, що з вами вчинили несправедливо, скажіть про це вголос. Виходьте із припущення, що ніхто в редакції не таїть поганих намірів.

  9. Користуйтеся здоровим глуздом.

В інтернеті неможливо відокремити робочий простір від особистого. Усе, що журналіст theБабеля напише у своєму приватному акаунті, читач сприйме як позицію theБабеля. Навіть якщо в пості великими літерами буде зазначено, що це його, журналіста, персональна думка.

Тому наші редакційні стандарти діють і в наших особистих акаунтах. Ми стежимо за конфліктами інтересів. Не вступаємо в суперечки з ньюсмейкерами, читачами та колегами. Уникаємо посилатися на анонімні джерела. Перевіряємо дати, події, цифри, імена та назви. Найважливіше — ми не переходимо на особистості. Навіть якщо опонент зробив це першим.

Будь-які твердження, висновки та оцінки ми підкріплюємо або фактами та цифрами, або думками експертів. Експертів ми добираємо компетентних і незалежних. Обставини, що впливають на обʼєктивність експерта, ми зазначаємо в матеріалі (наприклад, якщо він працював у компанії, чию роботу коментує).

Ми даємо можливість висловитися всім зацікавленим сторонам будь-якої події чи конфлікту. Ми зобовʼязані зробити все від нас залежне, щоб усі ключові учасники події дали нам коментар, навіть попри їхнє небажання та ухиляння від розмови. Формулювання «не відповів на лист», «не вдалося звʼязатися», «відмовився розмовляти» — це поразка (нам не довіряють).

Ми уникаємо будь-яких звʼязків, грошових чи негрошових, які можуть впливати на обʼєктивність нашої роботи або навіть створювати таке враження. Ми обережно ставимося до корпоративної гостинності. Ми не відмовляємося від запрошень на музичні, театральні, спортивні або інші заходи, але не беремо регулярно таких подарунків від однієї й тієї ж компанії або людини. Ми не відвідуємо ресторани за рахунок підприємств чи наших джерел. Ми не їздимо кудись за чужий рахунок. Винятки можливі, але рідко і з застереженнями (наприклад, ми не маємо права брати на себе зобовʼязання перед тими, хто за поїздку сплачує).

Ми перевіряємо все, в тому числі й те, що люди повідомляють нам про самих себе. Якщо наш герой називає себе «неодноразовим переможцем міжнародних змагань», ми перевіряємо і це. Звірити факти, імена, цифри, назви компаній та організацій — ось що репортер повинен зробити насамперед.

Ми виправляємо всі фактичні помилки, які знайшли самі або на які вказав наш читач. Ми не відбиваємося від читача, який знайшов у нашому матеріалі неточність, навпаки — зʼясовуємо подробиці, ще раз перевіряємо, виправляємо та обовʼязково дякуємо — навіть якщо читач звертається до нас не надто ввічливо. Важливо: ми не сперечаємося з читачами в інтернеті, навіть якщо на сто відсотків переконані у своїй правоті.

«Бути “людиною Коломойського” може й почесно, але моє прізвище не Коломойський». Кандидат у депутати Олександр Ткаченко — про київських мажоритарників, мерські амбіції та друга-девелопера Андрія Вавриша

Перегляди:
14622
Автор:
Марія Жартовська
Дата: