Кандидати в депутати від «Слуги народу» їздять країною з передвиборчим туром. Ми провели з ними три дні та дізналися більше, ніж вони хотіли — репортаж у двох частинах

Автор:
Євген Спірін
Дата:
Кандидати в депутати від «Слуги народу» їздять країною з передвиборчим туром. Ми провели з ними три дні та дізналися більше, ніж вони хотіли — репортаж у двох частинах

Пресслужба партії «Слуга народу»

Партії готуються до виборів. «Слуга народу» теж. Щоб підтримати своїх мажоритарників, пʼять кандидатів, які проходять у Раду за списком, вирушили в тур Західною Україною. Галина Янченко (№ 5, 31 рік), Святослав Юраш (№ 27, 23 роки), Денис Монастирський (№ 19, 39 років), Марʼян Заблоцький (№ 82, 33 роки), Олександр Мариковський (№ 91, 36 років) і Степан Мокан (№ 103, 34 роки) їдуть через міста і села і закликають людей віддавати голоси за своїх однопартійців. Найстаршому з компанії немає сорока, наймолодшому — 23. Кореспондент theБабеля Євген Спірін проїхався з кандидатами, жив з ними три дні та почув багато того, чого не повинен був почути. А все тому, що політики так і не зрозуміли, що він не із «ЗеКоманди».

День 1. Здолбунів — Рівне

12:00. Завод «МААНС»

Прохідна заводу сільськогосподарської техніки «МААНС» у місті Здолбунів, біля Рівного. На парковці стоять автобуси «Слуги народу», чорний Мерседес і кілька знудьгованих людей. Сьогодні в актовому залі підприємства, на якому роблять сільгосптехніку, робітники зустрічаються з київськими представниками партії Зеленського та мажоритарником 154-го округу Олександром Алексійчуком. У холі заводу пʼють чай охоронці, на столи поряд розклали свіжі брошурки про кандидатів. На першій сторінці — усміхнений Алексійчук і напис: «10 фактів про мене». Один з охоронців крутить буклет у руках і читає вголос:

— Факт №7: «Недавно в моєму житті зʼявилося захоплення — вирощувати малину. У своєму селі я посадив понад півтора гектара цієї ягоди». Теж мені. Я теж малину садив. Пару кущів. На наливку.

В актовому залі близько ста людей. Дехто в робочих куртках заводу. У кінці кімнати, на невеликому пʼєдесталі сидять київські гості — майбутні депутати від «Слуги». Більше за всіх говорить Янченко, пʼятий номер списку. Їй 31, вона експерт із боротьби з корупцією.

— Владі сьогодні довіряють менше від чотирьох відсотків українців. Ми приїхали послухати вас, ваші проблеми, дізнатися, чим ви живете.

Пресслужба партії «Слуга народу»

Перше запитання із залу про нову українську церкву, друге — про розведення сил у Станиці Луганській. Далі запитують про главу МВС Арсена Авакова — чи будуть його міняти, і про реформу освіти. Розмова триває не більше ніж годину, у кінці Янченко підсумовує:

— Пора брати владу в свої руки, ви, народ, і є влада. Досить це все терпіти, так більше не буде. Ми вас почули, ми все записали.

Делегація виходить на вулицю і розсідається в автобуси. Час їхати в Рівне. Там за програмою відвідування мототреку, а потім пресконференція. Двоє охоронців заводу дивляться комедійні ролики на YouTube.

— Ти мені одне скажи.
— А?
— Я так і не знайшов жодного нормального сайту, де їх усіх подивитися. Ні в цих, ні в інших. Я такої кількості депутатів на виборах з часів ЦК не памʼятаю.

14:00. Мототрек у Рівному

Кандидати в депутати приїжджають на рівненський мототрек. Тут проходять змагання зі спідвею і тренуються фанати мотоспорту різного віку. Це 152-й виборчий округ, на ньому по мажоритарці висувається представник «Слуги» Олександр Ковальчук. Це високий світловолосий чоловік у синій сорочці і брюках. Він довго ходить по мототреку і спілкується з тренерами.

Кандидати дивляться кілька заїздів і йдуть на обід у кафе «Касабланка» через дорогу. По дорозі Ковальчук помічає білборд зі своїм обличчям. Фотографи роблять пару знімків і йдуть далі, через кілька метрів кандидат зупиняється.

— А там хоч наш слоган був чи тільки прізвище моє?

У кафе для кандидатів подають курячий суп, плов, шашлик, рибу під лимоном, картоплю, салати та компот. За обідом обговорюють, як списочники будуть у Раді працювати з мажоритарниками, і програму партії. Поївши, виходять на вулицю з кавою, надворі спекотно.

Ковальчук трохи розповідає про себе. Він 10 років жив в Америці. Каже, спочатку виграв програму стажування, щоб подивитися, як влаштований агропромисловий бізнес, залишився там працювати, зацікавився IT-індустрією і заснував свої компанії. Потім вирішив на рік зʼїздити в Україну, побачити друзів, так і залишився. В Україні у нього нова сімʼя, троє дітей і нові компанії.

— Потім був Майдан. Ну, я — на Майдан. Приїхав після, почуття було: зараз зробимо з Рівного місто! Балотувався до обласної ради від партії Петра Порошенка. Напевно, тепер цим тролити будуть. Вибори виграв, але не пройшов — система там дурна була. Вирішив не здаватися і зробив ГО.

Пресслужба партії «Слуга народу»

У розмову втручається координатор туру — треба поспішати на пресконференцію з місцевими ЗМІ.

16:00. Пресконференція

Пресконференція відбувається в готелі «Оптіма». На вході — банер з логотипами «Слуги». Усередині місцеві журналісти телеканалу «Рівне 1», сайту «ВЕСЬ» і телеканалу «112». На столах вода і стаканчики з логотипом «Зе!» Починає, за традицією, Янченко.

— Владі сьогодні довіряють менше від чотирьох відсотків українців. Президент Зеленський не став чекати виборів у Раду і відразу почав міняти систему, але ми бачимо повний саботаж. Депутати не ходять в Раду, прогулюють. Ми вирушили в тур...

Частина журналістів і активістів боязко пересідають за загальний стіл, решта залишаються на стільцях у залі. Крім Ковальчука, представляють кандидатів по інших округах: усього їх у Рівненській області пʼять. Кандидати виступають по черзі. Вони обіцяють повернути заробітчан додому, зробити «державу для людини, а не людину для держави» і не підвести Зеленського.

Найскладніший — «бурштиновий»155-й округ. Там від «Слуги» іде Володимир Ражовський. Він кілька років займався видобутком торфу.

— Я скажу так: моя мета — перезавантаження влади, а ці всі хай ідуть до дідька! Дайте нам рік-два, і країна зацвіте. Мої ідеї — легалізація видобутку бурштину, щоб його не продавати, а робити вироби. Ще я хочу повернути чорнобильські пільги.

Журналісти знову ставлять питання про Станицю Луганську і розведення сил, про місцеві проблеми і про те, чи будуть депутати публічно обіцяти зʼявлятися у своєму окрузі. Роман Іванісов підводить підсумок зустрічі.

— Дякую Господу Богу, що зʼявився такий президент, який і правда змінить систему.

Юлі, координатору туру в області, надсилають повідомлення з питаннями для мажоритарників, які будуть ставити на місцевому телеканалі. Навпроти кожного прізвища — конкретне питання, в якому кандидат орієнтується. Вона копіює їх у документ просто на телефоні. Після цього просить усіх, разом зі знімальною групою, вийти, «щоб депутати попрацювали у групах».

Пресслужба партії «Слуга народу»

17:30. Телеефір та агітація

Біля телеканалу «Рівне 1» прогулюються пенсіонерки. З мікроавтобусів з логотипами партії виходять кандидати.

— Ось, візьміть нашу газетку!
— Нам уже приносили все... Від кого? Ну, цей, Славка [Вакарчук]. Ох, добре співав.

Ковальчук намагається перевести увагу на команду.

— Ось, дивіться, які всі молоді! Які всі свіжі!
— Молоді, так. Але папірці ви свої даремно не роздаєте. Хоч би в ящики нам розсовували.

Ковльчук іде готуватися до ефіру. На цьому каналі, як кажуть працівники, він коштує 1 тисячу гривень за хвилину. Передача «На часі», у якій покажуть кандидатів, триває 45 хвилин. Поки телевізійники пишуть основного кандидата Ковальчука в студії, експерт з інформаційної політики Олександр Мариковський розмірковує на балконі телеканалу про розцінки на джинсу.

— Зросли ціни. Але тепер ще й зʼявилася нова фішка. Пишуть про тебе каку, а потім кажуть, що можуть прибрати, але в 4 рази дорожче, ніж написали.

Юлія дивується.

— Треба ж! Стільки грошей на це все вбухують! Я вперше в політику от влізла, і шокована. Такі кошти на це все йдуть.

Пресслужба партії «Слуга народу»

Ковальчук виходить зі студії весь мокрий, наче сидів у лазні. Каже, що там неймовірно спекотно. Уся команда спускається до автобусів і переодягається в футболки з логотипами партії. У них на центральній площі міста кандидати будуть агітувати городян підтримати партію. Декому не дістається потрібних розмірів. Ковальчук не може знайти підходящу футболку, Юля його заспокоює.

— Це M, а мені треба XL. Ну ось, тепер пузо стирчить!
— Нічого, пузо — це ознака ситого життя.

У центрі кандидати по черзі звертаються до перехожих із питаннями та обіцянками. Питають, чого не вистачає, обіцяють «покінчити з епохою бідності». Люди переважно налаштовані доброзичливо, хтось скептично. Усе обходиться без суперечок і дискусій. Дорогою на легкий фуршет Олександр Мариковський ділиться враженнями.

— До кого б я не підійшов, усі кажуть, що підтримують Зеленського. Це якийсь феномен. Я цього зрозуміти не можу.

На фуршеті Ковальчук розповідає, як пройшов відбір і став мажоритарником «Слуги». Всього в окрузі було 16 претендентів, але хто вони — він не знає.

— Вони мені просто надсилали завдання: у тебе є 20 хвилин, зніми ролик, чому ти в «Слугу» йдеш. Або: у тебе є 30 хвилин, напиши есе. Усе це було більше схоже на гру — я грав, а потім, дивлюся, лишилося 10 кандидатів, пʼять, три, і в підсумку я виграв.

Пресслужба партії «Слуга народу»

Ковальчук у місті відома людина: за його замовленням зробили логотип Рівного, він орендував місце під артцентр «Простір». Сам він упевнений, що в нього великі шанси перемогти: «Я спираюся на 10—12 великих людей міста, тому шанси є, і вони значні».

Після фуршету до автобуса витягують великі коробки.

— Тут горілка, настоянка на бурштині, цукерки і мацинки. Ви це спробуєте і прошутто ніколи не будете, — говорить один із місцевих мажоритарників.

Делегація прощається з місцевими кандидатами і вантажить ящики в автобуси. Хтось із операторів жартує: «Ще не депутати, а вже ящиками берете». Ковальчук махає наостанок. «Побачимося на депутатський присязі, повним складом». Завтра — Луцьк.

День другий. Угринів — Маневичі — Луцьк

09:00. Угринів

Вранці 3 липня автобус із кандидатами та знімальною групою виїжджає в село Угринів Волинської області. Там зустріч із робітниками Сільськогосподарського підприємства імені Тараса Шевченка та зустріч на молокозаводі. Команді потрібно представити виборцям мажоритарника в окрузі № 20 Вʼячеслава Рубльова. О 9 ранку у дворі колишнього колгоспу, пізніше радгоспу, зібралися 70 людей, усі в робочому одязі. Хтось палить, хтось читає агітаційні газети «Слуги», які заздалегідь роздали волонтери. Навколо ангари, гній, сіно та корівники. У центр півкола виходить директор — Андрій Антонович. Поруч із ним стає Рубльов і всі кандидати-списочники. Натовп хвилюється.

— Антонович, говори.

Директор дивиться на Рубльова, той одягнений у джинси, білу сорочку, а на ногах зелені туфлі зі шкіри.

— Ось наш кандидат від «Слуги народу», Вʼячеслав Рубльов. Розумієте, Україна — бідна країна, і якщо так піде, усі виїдуть. У нас останній шанс щось змінити, повірити нашим депутатам. А ми знаємо, що 21-го вибори?
— Знааааємо, — відповідають у натовпі.
— Голосувати підемо? — запитує Антонович.
— Пііідемо.

Рубльов видає промову.

— Я розумію, що у вас 10 років один депутат, але я його жодного разу не бачив на окрузі. У нас історичний шанс щось змінити, зламати цю систему. Зрозумійте, він дається один раз у житті.

Після його спічу вся команда кандидатів зі списку представляється і розповідає практично дослівно те саме, що й за день до цього, на округах у Рівному. Янченко говорить про критичну недовіру до влади і чотири відсотки, про те, що «Зеленський відрізняється, він уже подав проєкт, але Рада прогулює».

— Ми можемо пообіцяти вам в очі, що перше, що буде, — це зняття недоторканності. Тому нам потрібна ваша підтримка, нам і Зеленському.

Мариковський розповідає, що влада так і не навчилася слухати, Рада працює за дивним регламентом, і на всіх рівнях бюрократія.

— Дивіться, у кожного другого смартфон! Ми збудуємо таку державу, де ви зможете впливати на процеси онлайн.

Пресслужба партії «Слуга народу»

У цей час в однієї з жінок у натовпі дзвонить старенька Nokia. Вона виходить і кричить у трубку: «Ало, Лідо? Лідо!? Звʼязок!» Після короткого представлення Антонович пропонує ставити кандидатам питання і розповісти, чого хоче народ. З натовпу лунають крики: «хочемо газ дешевше», «пенсійний вік нижчий», «медицину кращу», «дороги щоб хороші». Рубльов усім дякує.

— Спасибі, голосуйте за мене, іншого шансу у Волині не буде. А тепер нам пора на молокозавод!

Натовп розходиться працювати на фермерському господарстві. Делегація вантажиться в автобус і їде на сусідній молокозавод. Тут у кінці нульових поставили ізраїльське обладнання і весь процес став автоматичним. Антонович дуже пишається ним.

— Тепер доярки не носять ці брудні відра з брудних корів незрозуміло як, тепер у нас все автоматика!

Весь цей час поруч із ним стоять два величезних хлопці з ланцюгами і хрестами на шиях і перешіптуються.

— Так, дід наш — красень, нормально заливає.

11:00. Центр села

Після молокозаводу остання точка на окрузі — невеликий скверик біля будинку культури. Тут густі дерева, фонтан посередині, а поруч стоїть банер з написом: «Вʼячеслав Рубльов — слуга народу». Біля фонтану — невелика група селян.

Усе знову починається по колу: Янченко говорить про чотири відсотки довіри до влади, Монастирський — про систему МВС, Мариковський — що в кожного другого смартфон, Рубльов обіцяє змінювати пенсійне законодавство. З натовпу пенсіонерка запитує.

— Ви мені одне скажіть: яке ваше ставлення до МВФ? А газ? Співпрацювати знову з МВФ будете?

Заблоцький відповідає, що доведеться співпрацювати, жінка невдоволено хмикає. Раптом хтось згадує, що в селі немає аптеки. Антонович викликає в коло сільського старосту.

— Ти мені скажи, чому аптеки немає? Ну ось, зуб болить, і як? Де аптека? Приміщення не даєте.

Староста намагається виправдатися і каже, що аптеки не будує область, а області не дає Київ, а Київ не знає, що потрібна аптека, і так по колу. Кандидат Мариковський намагається швидко завершити суперечку.

— Друзі, навіщо ми дискутуємо, просто давайте до кінця року в нас буде тут аптека, от і все.

Антонович усім дякує і, посилаючись на щільний графік, прощається. Натовп розходиться, літня жінка підходить до мажоритарника Рубльова і просить залишити візитку.

— Я залишу вам телефон помічника, — відповідає кандидат.

Пресслужба партії «Слуга народу»

14:00. Село Маневичі.

До Маневичів їхати півтори години. Усю дорогу на задньому сидінні автобуса сперечаються Юраш, Янченко та Заблоцький. Юраш пропонує ввести закон про кооперативи і давати кооператорам підйомні.

— Ну ви пообіцяєте їм підйомні 500 гривень. Прийде Ляшко і пообіцяє пʼять тисяч, а потім Тимошенко пообіцяє 10. І що? — каже Янченко

Дуже швидко суперечка заходить у глухий кут: Заблоцький каже, що всі потрібні закони вже давно є, а йому відповідають, що потрібні нові, спеціально для фермерів. Група запізнюється на зустріч з виборцями через обід у ресторані «Околиця» на краю села. Біля місцевого Будинку культури незадоволені люди.

— Нам сказали, що привезуть на півгодини, а ми тут уже майже дві. Скільки можна!

У Будинку культури на стінах — штучні квіти та грамоти, на підлозі стоять фікуси в діжках. Тут фотографії місцевого ансамблю і напис: «Наша єдина Україна». У залі повно народу: люди стоять, сидять і товпляться біля входів. Кандидати розсідаються на сцені. Починає традиційно Янченко. Після коронної промови вона представляє кандидата-мажоритарника Максима Приймачука і просить його підтримати.

Приймачук розповідає, що раніше був охоронцем у супермаркеті, а потім побудував успішний бізнес: почав зводити багатоповерхівки і продавати соціальне житло. Після цього переходять до питань із залу. Літній чоловік бере мікрофон.

— Тут у залі майже немає людей з Маневичів, не знаю, хто у вас тут працює, і як вам добирали людей для агітації, але це вам мінус. Дайте відповідь на запитання: ви підтримуєте медреформу?

Кандидати пояснюють, що експерта з медицини серед них немає, але зате Зеленський уже подав закони про зняття недоторканності в Раду, але Рада саботує всі рішення. Чоловік не витримує і перебиває .

— Я нічого не зрозумів з ваших відповідей. У мене питання: от [в. о. міністра охорони здоровʼя Уляна] Супрун дала студентам третього курсу тести англійською мовою. Вони чужі, американські. І студенти їх пишуть пʼять годин, і воду пити заборонено. Скільки будуть калічити людей? Скільки Супрун буде вбивати?

Янченко відповідає, що це незавершені реформи старої влади. Мажоритарник Приймачук розповідає про свої ініціативи. Він дуже хвилюється, збивається і періодично плутає слова. Ініціатив три: прибрати бюрократію і перенести все в онлайн, розвинути страхування та створити робочі місця. Почувши про свою головну тему «держави в смартфоні», Мариковський вставляє пару реплік. Після години запитань люди виходять із залу. Жінка зітхає.

— Мені так спати хочеться, мало не впала, як пороблено.

Пресслужба партії «Слуга народу»

Частина людей оточують кандидатів, щоб розповісти про особисті проблеми.

— Ми працюємо на пошті. Нас почали скорочувати, працюємо по два дні й отримуємо половину мінімалки, усього 2 тисячі гривень. Я чув, що навіть Зеленський отримує 12 тисяч. А ось глава «Укрпошти» по мільйону отримує. Мільйон у нього! Давайте або телефон, або вашу візитку, — каже чоловік, який прийшов на зустріч з надією врятувати пошту.

17:00. Луцьк

Повернувшись до Луцька, кандидати проводять пресконференцію для місцевих ЗМІ і розʼїжджаються на різні локації — давати інтервʼю та записувати ефіри. О 20:00 усі знову збираються біля Луцької памʼятки — замку Любарта.

У замку безлюдно. Тут кандидати повинні записати свої враження від другого дня туру. Поки команда думає над текстом, оператори знімають силуети замку і міряють корону, яка прикріплена поруч. Кандидати вирішують говорити по черзі: спочатку Святослав Юраш, потім Денис Монастирський, а після Олександр Мариковський і Галина Янченко.

— Ми бачилися з різними людьми, мене здивувала молодь.
— Ми говорили про вирубку лісу, і їй треба покласти край.
— Ми були в селі Угринів на фермерському господарстві, і люди не поїхали звідти, а згуртувалися, щоб розвивати село.
— На Волині живуть особливі люди з підприємницькою жилкою.

Кандидати переодягаються в футболки із символікою партії. Перехожі просять зробити селфі і питають, чому майбутні депутати такі молоді. Юраш відповідає, що йому 23, і він буде наймолодшим депутатом в історії, зовсім без досвіду.

— Я — дилетант широкого профілю.

О 5:20 ранку автобус повинен виїхати в Тернопіль. Дорогою до автобуса хтось із кандидатів звертається до Мариковського.

— Саню, а давай, якщо ми в будинок до сиріт поїдемо, ти там про «у кожного другого смартфон» не будеш говорити, добре?

Далі буде.