З парламенту йде Юхим Звягільський — старійшина «донецького клану» і депутат восьми скликань Верховної Ради. theБабель згадує, як він змінював країну і як країна змінювалася разом з ним

Перегляди:
8802
Автори:
Гліб Гусєв, Тереза Лащук
Дата:

Валерій Мілосердов

У Юхима Звягільського — багато регалій. Гірничий інженер за освітою, Звягільський став директором Шахти імені Засядька ще за радянської влади і керував підприємством понад двадцять років. На початку девʼяностих він перейшов із посади мера Донецька на посаду в. о. премʼєр-міністра і памʼятає великих донецьких бізнесменів (Ріната Ахметова, Валентина Ландика, Сергія Таруту) ще в період первісного нагромадження ними капіталу, а великих донецьких чиновників (Миколу Азарова, Володимира Рибака, Віктора Януковича) — на початку карʼєри. Звягільський керував країною, побував у вигнанні, став одним із засновників «Партії регіонів» та одним із головних лобістів вугільної галузі в парламенті. theБабель поговорив із колегами Юхима Звягільського в кількох скликаннях і розповідає, яким він запамʼятався.

1

15 травня 1990 року 57-річний Юхим Звягільський перший раз зайшов до будівлі українського парламенту, який тоді ще називався Верховною Радою УРСР. Він переміг у мажоритарному окрузі номер 112 у рідній йому Донецькій області, де він народився, жив і працював майже половину століття. У парламенті Звягільський увійшов до «Групи працівників промисловості» — або, простіше кажучи, «червоних директорів».

Звягільський уже був відомим, адже одинадцять років керував Шахтою імені Засядька і перетворив її з відсталої на передову. Починав карʼєру на шахті «Куйбишевська» — ще в той час, коли Донецьк називався Сталіно. У 1975 році вугільну промисловість реорганізували: десятки шахт Донецької області обʼєднали в ВО «Донецьквугілля», і Звягільський очолив шахтоуправління «Куйбишевської». У 1979-му його поставили керувати Шахтою імені Засядька — частиною того самого «Донецьквугілля». Незалежність України він зустрів депутатом Верховної Ради першого скликання. Разом з ним у парламенті опинилсь його друзі, радянські промисловці: директор «Азовсталі» Олександр Булянда і директор Азовського морського пароплавства Анатолій Бандура.

У жовтні 1992-го парламент на півроку наділив винятковими повноваженнями премʼєр-міністра Леоніда Кучму. Новий премʼєр спробував провести подобу ринкових реформ: обмежити пільгові кредити для промисловості, скоротити субсидії на виплати зарплати (у тому числі й для шахт Донбасу) і провести приватизацію. Усе це викликало в парламенті, де більшість складали комуністи, справжню бурю. У відповідь «промисловці» Донбасу скористалися невдоволенням шахтарів й організували масовий страйк.

Страйк почався 7 червня 1993 року на Шахті імені Засядька. Протест швидко набрав обертів, незабаром страйкували майже півтора мільйона гірників. Приводом стало підняття цін на продукти. Протестувальники вимагали виплатити їм зарплати і розпустити Верховну Раду. У той час Звягільський, крім того, що керував шахтою, ще й обіймав посаду мера Донецька. Скоро він став парламентером між шахтарями та урядом Кучми, а через деякий час обійняв посаду першого віцепремʼєра. У жовтні 1993 року Кучма, під тиском парламенту, пішов у відставку, і Звягільський став виконувати обовʼязки премʼєр-міністра. На посаді мера Донецька його змінив Володимир Рибак — майбутній голова «Партії регіонів».

Перший віцепрем'єр-міністр Юхим Звягільський та прем'єр-міністр Леонід Кучма.

Олександр Клименко

Сам Звягільський заперечував, що використовував шахтарські страйки, щоб прийти до влади. «Великого бажання йти [в уряд] у мене не було, — говорив він в інтервʼю. — Під час страйку я був мером Донецька, і на більше не розраховував». Він навіть назвав похід на одну з найвищих посад у країні «грубою, фатальною помилкою».

За премʼєр-міністра Звягільського і багато в чому під його впливом уряд виділив вугільній промисловості масштабні субсидії. Рідному «Донецьквугіллю» Звягільський видавав квоти на експорт (вільно торгувати з іноземними компаніями в ті роки було не можна), інші видобувні підприємства звільняв від податків. У таких указів зазвичай були благі обґрунтування — мовляв, містоформуючому підприємству потрібно закупити продовольство, медикаменти, машини швидкої допомоги. Історію про те, як він із друзями в 1992 році заснував у Донецьку Перший український міжнародний банк (ПУМБ), Юхим Звягільський розповідав так: усе почалося з того, що місту не вистачало хліба, і тоді, щоб наповнити міську скарбницю, він провернув товарну операцію, взявши кредит під заставу майбутніх прибутків шахти; кредит простіше й безпечніше за все було взяти у власному банку.

Валерій Мілосердов

2

У серпні 1994 року Леонід Кучма повернувся до влади, вигравши дострокові президентські вибори. А восени 1994-го генеральний прокурор Владислав Дацюк порушив проти Юхима Звягільського кримінальну справу: колишнього в. о. премʼєра підозрювали у перевищенні службових повноважень та розкраданні в особливо великих розмірах. У жовтні того ж року Звягільський відбув до Ізраїлю. У листопаді парламент проголосував за те, щоб зняти з нього недоторканність і притягти до кримінальної відповідальності.

Генеральний прокурор інкримінував Звягільському два епізоди: постачання авіаційного палива, на якому, за даними слідства, він привласнив три мільйони доларів, і незаконну конвертацію валюти через Даміана-банк. Якраз у ті роки Україна зобовʼязала вітчизняні підприємства продавати державі валюту, зароблену на експорті. Як стверджує Дацюк, ця валюта, із санкції Звягільського, накопичувалася на кореспондентському рахунку Даміана-банку в Швейцарії.

У 1995-му Звягільський отримав ізраїльське громадянство і жив у Тель-Авіві. За його відсутності уряд під тиском Світового банку почав масштабну реформу вугільної галузі. Україна закрила близько сімдесяти збиткових шахт Донбасу, скоротивши близько 150 тисяч працівників. З цього приводу колишній в. о. премʼєра опублікував колонку в «Дзеркалі тижня», де назвав реформу галузі атакою на вугільну промисловість.

На батьківщину Юхим Звягільський повернувся тільки в 1997 році, коли Генеральна прокуратура закрила проти нього справу — і зайнявся справами Шахти імені Засядька. Хто саме і за що його переслідував, Звягільський не розповідав.

Юхим Звягільський і бізнесмен Віктор Пінчук у третьому скликанні Верховної Ради.

Валерій Мілосердов

Поки його не було, у країні встигли побитися донецький і дніпропетровський клани, а панівні позиції в області здобув «Індустріальний союз Донбасу» (ІСД) і структури Ріната Ахметова. Старі друзі Звягільського поступово втратили вплив. Олександр Булянда довго ворогував з мером Маріуполя, пережив загибель двох своїх заступників, потрапив в автокатастрофу, схожу на замах, і в 1998 році звільнився з «Азовсталі» — його завод приватизував ІСД. Анатолій Бандура фігурував у безлічі кримінальних справ, пішов з посади керівника Азовського морського пароплавства у 2000 році, а через пʼять років загинув від кулі вбивці.

3

У 2011 році Юхим Звягільський поскаржився в інтервʼю, що держава не хоче купувати в його шахти електроенергію за «зеленим» (тобто підвищеним) тарифом. Звідки в шахти електроенергія? Ще в 2006-му там змонтували когенераційну станцію, вона виробляла електрику і живилася метаном, який виділяють вугільні пласти. Є у шахти своя збагачувальна фабрика і будівельний комбінат — вона сама забудовувала «підшефний» мікрорайон у Донецьку, з дитячими садками та поліклініками.

Юхим Звягільський і спікер парламенту Іван Плющ.

Валерій Мілосердов

Підприємство, яким керував Звягільський, почасти нагадувало вотчину. У нього була агрофірма зі своїми пасовищами та орними землями, теплиці і пасіки, птахоферма (де одного разу неякісним кормом отруїлися 24 тисячі індиків) і хлібозавод, меблева фабрика, два пансіонати, готель і футбольний клуб. Дочірні компанії шахти виготовляли власні сметану та сир, яйця і ковбасу, і продавали їх у своїх магазинах. Звягільський пишався тим, що підприємство, де він працював генеральним директором і очолював раду орендарів, не дотується з бюджету. Це не заважало йому вибивати для шахти пільги та преференції — наприклад, «зелений» тариф. У 2010 році уряд Миколи Азарова видав Шахті імені Засядька девʼять спецдозволів на розвідку і видобуток нафти й газу на родовищах у Харківській, Луганській і Донецькій областях.

«З одного боку, [Звягільський] зробив із шахти лялечку, — розповідає профспілковий лідер Михайло Волинець. — [Працюючи в уряді, Звягільський] зумів направити “чималі бюджетні гроші” на її переоснащення. З іншого боку, — гнався за прибутками».

Юхим Звягільський і колишній прем'єр-міністр Віктор Ющенко у четвертому скликанні Верховної Ради.

Валерій Мілосердов

Михайло Волинець — ще одна людина, кому шахтарські протести початку девʼяностих допомогли побудувати карʼєру. У ті роки він очолював міжрегіональне обʼєднання Незалежної профспілки гірників. У 1993-му Волинець брав участь у переговорах між урядом і шахтарями і знає Юхима Звягільського ще з тих часів. Разом вони працювали в парламенті четвертого і пʼятого скликань, хоч і не дружили. Швидше, навпаки, бо у 2007 році мали конфлікт через аварію на шахті. Тоді там стався викид метану, загинув 101 гірник, ще пʼятдесят постраждали.

Це була не перша аварія на Шахті імені Засядька, хоч і найбільш катастрофічна. До того моменту шахтарі гинули вже чотири рази: у 1999, 2001, 2002 і 2006 роках. Гірники працювали на кілометровій глибині, з покладами вугілля, які самозаймалися. Волинець вважає, що пʼята аварія сталася через те, що на шахті нехтували правилами безпеки, а її керівництво економило на дегазації.

У 2008 році, після пʼятої аварії з людськими жертвами, Звягільський пішов у відставку з посади генерального директора, залишившись головою ради орендарів шахти. Його кілька разів закликали закрити шахту. Звягільський відповідав, що якщо закрити шахту, то через рік-два вона накопичить метан у вибухонебезпечній концентрації і виявиться, що Донецьк сидить на бомбі.

Юхим Звягільський; у нього за спиною Володимир Щербань, колишній голова Донецької ОДА; біля колони колишній помічник Леоніда Кучми, нардеп Олександр Волков.

Валерій Мілосердов

4

У розмові Юхим Звягільський завжди був прямою і, якщо потрібно, різкою людиною. Журналістів (як згадує Михайло Волинець) він запросто міг послати на три букви, якщо вони плуталися під ногами. Стиль спілкування радянського вугільного директора Юхим Звягільський зберіг назавжди. Вже в 2018 році, в офіційному листі премʼєр-міністру Володимиру Гройсману, він написав, що «Міністерство фінансів України вас і мене послало на х*й».

Звягільського зараховують до «старих донецьких». Він — один із засновників «Партії регіонів», разом з мером Донецька Володимиром Рибаком, президентом «Групи Норд» Валентином Ландиком, та іншими. Колеги Звягільського з парламенту кажуть, що в нульових роках він був впливовою людиною і підтримував близькі стосунки з Віктором Януковичем та Рінатом Ахметовим. Брат Валентина Ландика, народний депутат «Партії регіонів» Володимир Ландик, розповідає, що Звягільський міг зайти в будь-який кабінет — хоч до президента, хоч до премʼєр-міністра. На одному з днів народжень президента Віктора Януковича він прилюдно запитав його: «Скільки можна грабувати вугільну промисловість?» У 2013 році на конференції «Партії регіонів» Звягільський публічно сказав секретареві президії політсили, що «красти треба менше». А вже в 2014 році, коли на Донбасі захоплювали міські та обласні адміністрації, Звягільський став посередником у переговорах між Рінатом Ахметовим та одним із лідерів бойовиків.

Юхим Звягільський і президент «Смарт-холдингу» Вадим Новинський.

Марків Михайло / УНІАН

Колеги Звягільського у Верховній Раді не пригадують, щоб він брав участь у великих парламентських суперечках або конфліктах. Олександр Мороз згадує, що Звягільський тримався відсторонено від більшості колег, намагався ні з ким не ворогувати, і «якщо чогось і домагався, то це було повʼязано з потребами [Шахти імені Засядька]». У минулому (сьомому) скликанні парламенту Звягільський входить в комітет у міжнародних справах, але його колега з комітету Володимир Арʼєв не памʼятає, щоб Звягільський коли-небудь приходив на засідання. У тому ж скликанні Звягільський значиться автором лише трьох законопроєктів — жоден з них не прийняли. Під час Революції гідності Звягільський проголосував за «диктаторські закони» 16 січня.

5

У березні 2017 року «Рада міністрів ДНР» оголосила, що вводить тимчасову адміністрацію на сорока трьох підприємствах — тобто фактично відібрала їх у власників. Серед краденого виявилася і вотчина Юхима Звягільського. Сталося це після того, як РНБО оголосила блокаду окупованих територій. Сама шахта, агрофірма, пасовища та птахоферми, будівельний комбінат — відійшли сепаратистам. Один із пансіонатів шахти залишився в окупованому Криму.

На парламентських виборах у жовтні 2014 року Юхим Звягільський балотувався в 45-му окрузі в Донецькій області. Частина округу опинилася під окупацією, і щоб потрапити у Верховну Раду, Звягільському знадобилося рекордно низька кількість голосів — 1 454. Він увійшов до фракції «Опозиційного блоку» і став членом «енергетичного» комітету. На той момент йому виповнилося вісімдесят один рік, він був найстарішим народним депутатом.

За Конституцією, саме найстарший парламентарій на першому засіданні ВР зачитує присягу народного депутата. Одноосібно привести до присяги своїх колег Звягільському не дали. Депутати зачитали присягу хором.

Гонтар Володимир / УНІАН

В Одесі працює волонтерська група «Маяк», яка шукає зниклих дітей. Ми шукали зниклу дитину разом з ними (і знайшли). Ось як це було

Перегляди:
2814
Автор:
Тома Балаєва
Дата: