До «Атлантиди» я підходив двічі. Хотів відрефлексувати війну — найяскравішу драму, що з нами відбувається. Почав писати сценарій. Спочатку це була історія про тут і тепер, але мені не подобалося те, що я мав виводити там протагоніста і антагоніста, наділяти їх жанровими рисами, показувати їхнє протистояння. Зʼявлявся яскраво виражений політичний контекст.
Я думав, як уникнути цього, і вирішив перескочити в майбутнє, коли війна вже скінчиться. Зняти антиутопію, працюючи з результатами конфлікту. Коли зʼявилася ця ідея, мені стало дуже комфортно, і я зрозумів, що це правильне рішення.
Вадим Ільков
Події у фільмі відбуваються в 2025 році. Це оптимістичний сценарій, я розумію, що війна не закінчиться так скоро. Головний герой воював і повернувся додому, на схід України. Намагався знайти роботу, але всі підприємства закрилися, зона стала нежитловою. Герой страждає від посттравматичного синдрому, дія відбувається на тлі екологічної катастрофи. У такій ситуації я намагався знайти щось, що зможе утримати героя на сході. Не виїхати до Києва чи за кордон, а залишитися вдома.
Кадр із фільму «Атлантида»
У фільмі немає професійних акторів. Це усвідомлене рішення — я хотів знімати тих, хто справді воював. Це ж видно по очах і за поведінкою. Це достовірно і не викличе питань у глядачів, які самі пройшли війну.
У фільмі три актори. Головного героя зіграв Андрій Римарук. Він служив у розвідці, а зараз працює у фонді «Повернись живим» і поки не може повноцінно увійти в мирне життя. У нього є дружина й діти, але він і досі постійно мотається на схід і більше часу проводить там, ніж тут. Головну жіночу роль зіграла Людмила Білека, вона була парамедиком, а потім створила тренінговий центр тактичної медицини. Друг головного героя гине у третій сцені. Його зіграв Василь Антоняк, він воював у «Айдарі». Ми знімали фільм у Маріуполі і околицях, і всі епізодичні ролі зіграли місцеві жителі.
Кадр із фільму «Атлантида»
Працювали над фільмом півтора року, а закінчили три місяці тому. Бюджет — 42 мільйони гривень, 21 з них виділило Держкіно.
Було два великих знімальних періоди. Спочатку відзняли відсотків 70 матеріалу. Потім я змонтував і зрозумів, чого бракує, що потрібно доробити і перезняти. Ми придумали пʼять нових сцен, шукали для них локації і дознімали.
Кадр із фільму «Атлантида»
Під час репетицій можуть народжуватися нові сцени, зовсім не схожі на те, що було в сценарії. Наприклад, ми мали зняти сцену в гаражі, де герой влаштовується на роботу. Після репетиції я зрозумів, що сцена «не працює», знімати її немає сенсу. Ми поїхали шукати нову локацію і придумали іншу сцену, в іншому місці. Коли таке відбувається, ці сцени змінюють наступні, і ти практично повністю перезбируєш фільм. Історія стає непередбачуваною, і мені це подобається.
Вадим Ільков
Для світової премʼєри оптимально підходять три фестивалі — Канни, Венеційський кінофестиваль або Берлінале. На Берлінале ми не встигали податися, відправили заявки в Канни і Венецію. До останнього чекали відповідь з Канн, але в підсумку потрапили в Італію.
На відбір фестивалів надсилають тисячі фільмів. Головне — не загубитися і зробити так, щоб картина дійшла до відбірника, і він її подивився. Тут може допомогти біографія режисера або люди, які знають, як донести фільм до відбірника. У моєму випадку спрацювало і те, і те. По-перше, у мене є якесь імʼя, по-друге, дуже допоміг продюсер Володимир Яценко.
В Україні буде прокат «Атлантиди», але коли — сказати складно. Спершу ми постараємося показати фільм на максимальній кількості фестивалів, потім будемо думати, як зробити українську премʼєру. Можливо, вона буде на Одеському кінофестивалі наступного року, і тоді прокат відбудеться у вересні-жовтні, а можливо й раніше.