5 років тому, після поразки в Іловайську, була перемога під Маріуполем. Усна історія губернатора Сергія Тарути і начальника Генштабу Віктора Муженка

Перегляди:
4344
Автор:
Оксана Коваленко
Дата:

Andrew Burton / Getty Images

У червні 2014 року добровольці підрозділу «Азов», бійці Національної гвардії, місцевої міліції та батальйону «Дніпро-1» вибили з центру Маріуполя загін прихильників «ДНР» — theБабель писав про те, як готувалася ця операція. Після визволення місто кілька місяців жило практично на лінії фронту і з 24 серпня до 5 вересня перебувало під прямою і явною загрозою захоплення. Маріуполь вдалося відстояти завдяки спільним діям бійців ВСУ та цивільної адміністрації області. Про те, як розгорталися події в секторі «М» улітку 2014 року, кореспондентці theБабеля Оксані Коваленко розповіли два ключових їхніх учасники — колишній голова Донецької облдержадміністрації Сергій Тарута і колишній начальник Генерального штабу Віктор Муженко.

Маріуполь — один із найбільших промислових центрів області: тут розташовані два великих металургійних заводи та кілька машинобудівних, порт і верф. Улітку 2014 року він виявився одним із найбільш стратегічно важливих міст на лінії фронту. Володимир Путін тричі пропонував президенту Петру Порошенку обміняти Маріуполь на частину окупованих територій на півночі Донбасу — розповідає Сергій Тарута, посилаючись на власні джерела в дипломатичних колах та оточенні Порошенка.

Те, що місто можуть захопити вдруге, стало зрозумілим у День незалежності України. У ніч із 23 на 24 серпня бойовики «ДНР» захопили селище Тельманове (зараз Бойківське) за 50 кілометрів від Маріуполя й рушили звідти на Новоазовськ — невелике містечко поруч із російським кордоном та однойменним КПП, який до того моменту був під контролем українських прикордонників. Двадцять сьомого серпня Новоазовськ обстріляли з «Градів» із території Ростовської області. Після цього з російських прикордонних селищ Весело-Вознесенка і Максимово на територію України зайшли дві колони військової техніки: танки, БМП і БТР. Двадцять восьмого серпня бойовики вже зайняли селище Безіменне — воно стоїть на шляху з Новоазовська в Маріуполь.

Ми вказуємо назви міст, селищ і сіл станом на літо 2014 року. За останні п'ять років багато з них перейменували.

theБабель

У місті почалася паніка, хтось поспіхом їхав, хтось заклеював вікна хрест-навхрест смужками скотчу. Сергій Тарута намагався заспокоїти маріупольців, хоча, як зізнається зараз, сам до кінця не був упевнений у тому, що місто встоїть. «Під час війни губернатор публічно повинен бути лікарем й обіцяти зробити все, щоб врятувати пацієнта, — каже Тарута. — А непублічно — бути трохи катом». Увечері 28 серпня в Маріуполі зібрався мітинг на підтримку української армії, а наступного дня жителі зійшлися біля Східного блокпоста на виїзді з міста, щоб рити протитанкові рови.

Як згадує Віктор Муженко, 29 серпня, коли українські сили почали прориватися з оточення під Іловайськом, військові розвідували район на схід від Маріуполя з допомогою старих радянських безпілотників типу «Стриж». Російські військові розмістилися в селах Маркіно та Рози Люксембург (58 кілометрів на схід від Маріуполя). Велика артилерійська батарея, як згадує Сергій Тарута, стояла поблизу села Гусельщиково (50 кілометрів на схід від Маріуполя). За його словами, російські сили налічували дві тисячі осіб, близько ста танків, РСЗВ «Град» та «Ураган».

Сергій Гриц

Тарута розумів, що ЗСУ виснажені боями на всій лінії фронту, в тому числі в Іловайську, а тому місту краще розраховувати тільки на себе. Він вирішив підсилити лінію оборони бліндажами зі слябів — нездоланних (250—300 міліметрів товщиною) сталевих плит, які випускали меткомбінат імені Ілліча та «Азовсталь». Де саме розміщати бліндажі, вирішував начальник оборони Маріуполя Ігор Павловський — це були висоти на лінії оборони, щоб контролювати дорогу на Новоазовськ і територію від лінії моря до села Павлопіль (30 кілометрів на північний схід від Маріуполя). Укріплення зі слябів можна розбити тільки авіаційною бомбою, а артилерійські обстріли вони витримували. Будували їх під безперервним вогнем. «На одному з екскаваторів працював узбек, рив траншеї, — згадує Сергій Тарута. — При обстрілі він ховався в ківш. Вижив. Але ми втратили два екскаватори». Заодно Маріуполь зміцнили з моря — цим займався Олександр Тарута, співвласник і директор будівельної компанії «Азовінтекс», брат Сергія Тарути. За два тижні побудували лінію оборони — близько 12 бліндажів. Вона зіграла важливу роль під час оборони міста.

Сергій Гриц

Муженко згадував, що до кінця серпня — початку вересня 2014 року в секторі «М», від Іловайська до Одеси, не залишалося підготовлених бойових підрозділів — усі були на фронті. Тому на захист Маріуполя відправили артилерійську групу, 2-й танковий батальйон 17-ї бригади та дві резервні бригади десантників, 79-ту й 95-ту ОАеМБр — трохи більше ніж півтори тисячі людей. Більше захищати місто було нікому.

Сімдесят девʼята бригада тільки на початку серпня вийшла з району Ізварине біля кордону з Росією. Девʼяносто пʼята бригада відновлювалася після звільнення міста Ясинувата. Їх повернули на фронт під Маріуполь, хоча, за словами Муженка, готували до того, щоб вони деблокували угруповання ЗСУ під Іловайськом.

Десантні бригади перемістилися в район Докучаєвська та Волновахи. Звідси вони повинні були вирушити в рейд: пройти між Маріуполем і Новоазовському на півдні, містом Комсомольське на півночі і селом Кумачово на сході. Їм треба було показати силу в цьому районі і звільнити селище Тельманове — його вже намагалися взяти бійці Нацгвардії, але їм це не вдалося. За сприятливої обстановки десантники планували звільнити Новоазовськ.

Починаючи з 2 вересня, Віктор Муженко особисто керував цим рейдом — для цього він спеціально розгорнув штаб за 60 кілометрів на північний схід від Маріуполя, між селами Старогнатівка і Гранітне. У ці дні він провадив переговори з начальником Генштабу ЗС РФ Валерієм Герасимовим і запропонував йому відвести війська, в тому числі з району Новоазовська. Герасимов відповів, що там немає регулярних російських військ, і назвав себе «третьою стороною».

Scott Peterson / Getty Images

Критичний момент в обороні Маріуполя настав 4 і 5 вересня — коли впритул до міста підійшли російські танки. Між східною межею Маріуполя і противником лишалося не більш ніж шість кілометрів. Російські танки стояли й поблизу села Комінтернове.

Рейд почали в ніч із 4 на 5 вересня. Спочатку угрупування російських військ, яке стояло під Новоазовськом, завдало артилерійського удару. «Стояла прекрасна погода з гарною видимістю, — згадує Муженко. — Ми розмістили спостерігачів на трубах [одного з заводів], звідти вони коригували вогонь». Десантники 95-ї бригади зайшли в Тельманове, зачистили його, поставили на сільраді український прапор і передали село під контроль силам МВС. Працівники МВС залишили село через кілька годин — хоча, за словами Муженка, не було ані контратак, ані обстрілу. Чому так сталося — невідомо досі.

На Комінтернове рушили танки 17-ї бригади і бійці батальйону «Хортиця». В околицях села вони вступили в бій. «[Начальник оборони Маріуполя Ігор] Павловський мені доповідав, що бачили танки. Наші танки їх знищили», — згадує Муженко. Там також підбили і кілька українських танків. Після цього сили «ДНР» і російські військові спроб наступати на Маріуполь не робили.

Того ж дня, 5 вересня, у Мінську зустрілися представники України, Росії, ОБСЄ — Леонід Кучма, колишній посол РФ в Україні Михайло Зурабов і посол Гайді Тальявіні. Від «ДНР» і «ЛНР» приїхали Олександр Захарченко та Ігор Плотницький. Вони вели переговори про припинення вогню. «Перемирʼя переносили з 12:00 на 15:00, а потім на 18:00. Це робили, щоб ми могли вивести наші бригади», — згадує Муженко.

До шостої вечора 5 вересня Муженко повинен був відвести в тил 95-ту й 79-ту бригади. Часу, щоб дійти до Новоазовська, у нього не залишалося. (Сергій Тарута вважає, що звільнити Новоазовськ усе одно б не вийшло, тому що Росія в будь-який момент могла перекинути через кордон ще 10—20 тисяч людей.) Дві десантні бригади — це був весь бойовий резерв, який у вересні 2014 року мала українська армія. Закріпляти їх у відкритому полі було недоцільно.

О шостій годині вечора Леонід Кучма, Михайло Зурабов, Гайді Тальявіні, а також Захарченко і Плотницький підписали протокол про припинення вогню.

Сергій Гриц