Справу «Україна проти Росії» розглядає Велика палата Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у Страсбурзі. У позові Україна заявляє, що 27 лютого 2014 року Росія вторглася на півострів, встановила над ним «загальний ефективний контроль» та «екстериторіальну юрисдикцію» і репресувала тих, хто виступав проти окупації. Вона вбила кількох українських громадян, забрала майно українських компаній, викрадала й жорстоко поводилася з журналістами та кримськими татарами, залякувала православних священників та імамів — тобто порушила відразу кілька статей Конвенції про права людини. Росія у відповідь називає справу не юридичною, а політичною. Вона заперечує, що в неї був контроль над Кримом до 18 березня 2014 року, і говорить, що Україна не вичерпала всі «внутрішні» способи вирішити справу — отже, ЄСПЛ не повинен розглядати її позов.
Ініціював позов до ЄСПЛ заступник міністра юстиції Іван Ліщина; для нього це буде останній процес — шість днів тому премʼєр-міністр звільнив його з посади. Крім нього, Україну в суді представляють ще три працівники міністерства та британський юрист Бен Еммерсон. Еммерсон спеціалізується на справах, повʼязаних із міжнародними конфліктами та тероризмом: він представляв Грузію, Кіпр, Хорватію, Косово, а у 2011 році захищав у британському суді Джуліана Ассанжа.
Росію в ЄСПЛ представляють 14 осіб, зокрема заступник міністра юстиції Михайло Гальперін, члени Генерального штабу ЗС РФ і Слідчого комітету РФ, а також британський юрист Майкл Свенстон. Свенстон — давній підрядник уряду РФ і частий гість на юридичних конференціях у Санкт-Петербурзі. Свенстон уже захищав Росію в ЄСПЛ за позовами, поданими Грузією і компанією «ЮКОС», представляв російських бізнесменів у справах про банкрутство в Британії.
Перше засідання Європейського суду з прав людини відбулося 11 вересня. На засіданні не розбирали позов по суті, а тільки питання, чи повинен ЄСПЛ його розглядати.
Після вступного слова суддів виступив заступник міністра юстиції Росії Михайло Гальперін. Він заявив, що український уряд, який прийшов до влади в 2014 році «внаслідок перевороту», не зробив нічого, щоб встановити у Криму демократію та верховенство права. Загроза насильства з боку нацистів (тут Гальперін згадав лідера ВО «Свобода» Олега Тягнибока і, чомусь, Віталія Кличка) змусила кримську владу провести референдум, а щоб її захистити, і знадобилась «російська присутність». Після нього виступив юрист Майкл Свенстон — від декларацій він перейшов до юридичних аргументів.
Основних юридичних аргументів у Росії два. По-перше, як каже Майкл Свенстон, Україна не провела нормальне розслідування. Вона не змогла довести ані те, що на півострові порушували права людини, ані те, що це могла зробити російська влада: Росія не контролювала Крим до середини березня 2014 року. Прямих доказів протилежного немає, а ті, що є у справі, — непрямі та насправді є українською пропагандою. По-друге, Україна не вичерпала всі «внутрішні» способи вирішити справу, отже, ЄСПЛ не може прийняти позов до розгляду — не виконаний так званий «критерій прийнятності».
По суті Росія каже, що Україна спочатку повинна пройти через ланцюжок судів на півострові та в Росії і лише після цього вона має право подати позов до ЄСПЛ.
Юридичні аргументи України висловили заступник міністра юстиції Іван Ліщина і британський юрист Бен Еммерсон. Вони наполягають на тому, що Росія отримала «загальний ефективний контроль» над Кримом та «екстериторіальну юрисдикцію», а тому повинна відповідати й за порушення прав людини на півострові. Розслідувати злочини Україна не змогла, тому що Росія перекрила їй доступ на півострів. Вичерпувати ж «внутрішні» способи для відновлення справедливості Україні немає сенсу, оскільки Росія встановила в Криму «адміністративну практику» придушення прихильників України.
Україна просить Європейський суд визнати, що він може розглядати її позов. ЄСПЛ перш за все доведеться встановити, чи був у Росії «ефективний екстериторіальний контроль» над Кримом — тобто чи вторглися російські військові на півострів 27 лютого 2014 року.