Уже три роки в Україні вербують наркокурʼєрів для роботи в Росії. Що відбувається, коли вони потрапляють там за ґрати — репортаж theБабеля

Перегляди:
11588
Автор:
Ріта Дудіна
Дата:

Enis Aksoy, theБабель

У 2015—2016 роках в Україні активно вербували людей для роботи наркокурʼєрами в Росії. У великих містах висіли оголошення «Потрібен піший курʼєр, зарплата від пʼяти тисяч гривень на тиждень». Ті, хто їхали за цими оголошеннями в РФ, уже на місці дізнавалися, що їм потрібно робити «закладки». Зазвичай через кілька тижнів їх затримували за підозрою в розповсюдженні наркотиків. За три роки три тисячі українських громадян отримали терміни від шести до 19 років у Росії, десята частина повернулися відбувати покарання в Україні. Держава визнала їх жертвами торгівлі людьми, але правового механізму звільнення з вʼязниць не розробила. Кореспондентка theБабеля Ріта Дудіна поговорила з родичами та адвокатами потерпілих — вона розповідає, як їх витягують із вʼязниць і чому більшість продовжують сидіти.

1

У 2015 році 33-річному Євгену Онопрієнко з Черкас потрібно було віддати кредиторам сто тисяч гривень. Він відкрив магазин іграшок, але бізнес виявився неприбутковим і прогорів. Батьки порадили їхати на роботу в Польщу. Євген знайшов там знайомих і скоро мав їхати, але побачив у маршрутці оголошення про курʼєрську роботу із зарплатою вісім з половиною тисяч гривень на тиждень. «Телефоном його вмовляли, що таких грошей він більше ніде не заробить, мовляв, на цю роботу вже вишикувалася черга», — розповідає мати Євгена Катерина Онопрієнко.

Євгену пообіцяли роботу курʼєром в інтернет-магазині одягу. «Менеджер» зустрівся з ним у Черкасах, сфотографував його і всі сторінки в паспорті. Для роботи відразу видали телефон — пізніше зʼясувалося, що зі вже встановленими програмами для прослуховування та відстеження власника. Майбутні роботодавці купили Онопрієнку квиток до Москви і дали грошей на перший час. З Москви його доправили в Калугу. Там йому сказали оформити банківську карту на своє імʼя та скинули 20 тисяч рублів, щоб зняти житло.

Першим завданням стала поїздка за посилкою в Москву, що в ній — ніхто не уточнив. Її потрібно було забрати не в поштовому відділенні, а з-під трансформаторної будки. Тоді Євген зрозумів, що вплутався у щось незаконне. Він не знайшов коробку, і керівники стали погрожувати вбивством, зокрема його рідних. Євген залишився в Москві та шукав коробку всю ніч, знайшов її біля гаражів. У ній лежали зелений пакетований чай і упаковка з білим порошком — спайсом. Він подзвонив керівникам і відмовився працювати. Спочатку йому знову погрожували розправою з сімʼєю, але потім сказали, що досить просто попрацювати два тижні, поки на його місце не знайдуть іншу людину. Онопрієнко після цього написав матері: «Якщо я зникну, не хвилюйся, переїду працювати в інше місто». Катерина все ще думала, що син працює в інтернет-магазині одягу.

Через два тижні Євген нікуди не пішов — він продовжував робити закладки, поки за місяць його не затримали в Калузі. Співробітники Держнаркоконтролю відібрали в нього телефон, відвезли у відділення. Там при ньому з першої ж спроби ввели правильний пін-код доступу в робочий месенджер Євгена. «Цей пін-код — не просто чотири нулі, він складніший. А вони його знали наперед, — каже Катерина. — Сказали синові, що «вказівка його повʼязати» надійшла ще 28 грудня, але вирішили не псувати йому Новий рік». Євгену видали шаблон документа про визнання своєї провини з усіма деталями сценарію курʼєрської роботи та наказали підписувати, погрожуючи двадцятирічним увʼязненням.

В Україні Онопрієнка півтора місяця вважали зниклим безвісти, а потім Катерині з Росії зателефонувала дівчина, перепитала імʼя сина та сказала: «Він просив передати, що живий, але потрапив у СІЗО. Можливо, через наркотики». Катерина зателефонувала у СІЗО, їй підтвердили, що Євген там. Наступного дня вона полетіла в Калугу. На побаченні син розповів, як потрапив туди, і попросив порушити питання на державному рівні. Катерина визнає, що у сина була можливість втекти, але він все ж залишився. Каже, що боявся погроз.

Калузький суд визнав Євгена винним і засудив до семи років позбавлення волі в Калузькій колонії за статтею 228 КК РФ. Там він відсидів три роки. На початку поточного року його перевели відбувати покарання в Черкаську колонію. Оскільки він просидів у російському СІЗО девʼять місяців, за «законом Савченко» їх подвоїли і зарахували в строк. Переведення в Україну дуже затягували — українське Міністерство юстиції витратило на це два роки. У Росії Катерині говорили, що винна українська сторона — наприклад, довідку про громадянство Євгена в Мінʼюст Росії передавали три місяці.

2

Через Євгена Онопрієнка Нацполіція розпочала кримінальне провадження, за яким протягом трьох років знайшли ще 363 потерпілих, багато в чому завдяки громадській організації, яку заснували родичі українських вʼязнів. Юрист Дмитро Мазурок з Харківської правозахисної групи, яка допомагає потерпілим, каже, що за такою схемою «попали» близько трьох тисяч українців. Адвокат потерпілих Віта Мусатенко згадує, що вперше громадянина України заарештували і засудили в РФ за розповсюдження наркотиків за схожою схемою у 2014 році. Його батьки зверталися в поліцію, але марно.

Українські поліцейські запропонували Катерині шукати інших засуджених, щоб «справою зайнялися в Києві». Перших таких родичів вона знайшла в калузькому СІЗО: «Перед зустріччю з сином я запитала, хто чекає з України. Відповіла жінка з Нової Каховки. Син за 228-ю? Каже, так». Увʼязнені за схожими справами з Києва, Дніпродзержинська та Кривого Рогу сиділи в камері з Євгеном.

У 2015—2016 роках схема працювала майже в усіх великих українських містах. Відбувалося все приблизно так: людина бачила оголошення про курʼєрську вакансію з високою зарплатою в метро, маршрутці, газеті або на якомусь сайті. Після телефонної розмови зустрічалася з роботодавцями у своєму місті, віддавала їм свої паспортні дані. Потім отримувала телефон і квиток до Росії — в один бік. Вже на місці курʼєр отримував завдання в месенджерах, а якщо відмовлявся їх виконувати, то починалися погрози — наприклад, могли змусити відпрацьовувати витрачені на переїзд гроші. На курʼєра тиснули ще й тим, що в чужій країні йому ніхто не допоможе. Могли забрати документи або нагадати про проблеми з правоохоронними органами у минулому. Тих, хто вирішував втекти, іноді заарештовували протягом години-двох після телефонних розмов про втечу, а іноді знімали вже з потягу на Київ. При цьому людина могла пробути у Росії вісім годин і не зробити жодної доставки.

«Ті, хто розмовляв з майбутніми курʼєрами [в Україні], перевіряли дані про них у базах поліції. У матеріалах справи є детальна інструкція про те, як курʼєр має поводитися при затриманні. У ній занадто багато подробиць, наприклад, про стеження за постачальниками або про те, як вишки моніторять телефонний звʼязок. Таке може знати тільки співробітник поліції. Я вважаю, що без МВС цю схему провернути неможливо», — говорить Віта Мусатенко.

«Начальник СІЗО говорив, що наркодилери самі здають таких, як мій син, — згадує Катерина Онопрієнко. — Я зверталася і до ФСБ, і в російську Генпрокуратуру, просила зупинити це зі свого боку. Скрізь відфутболювали, як і в українських органах». Офіційних доказів співробітництва поліції обох країн з наркобізнесом немає.

Першого грудня 2016 року поліцейські заарештували в Дніпрі чотирьох людей за підозрою у вербуванні — трьох українців і одного громадянина Молдови. Слідчі зʼясували, що в команді працювали юристи, фахівці з підбору персоналу, поліграфолог, айтішники, рекламний менеджер і охоронна служба. Один з підозрюваних одразу почав співпрацювати зі слідством та визнав свою провину. У червні 2017 року справу передали в Соломʼянський суд, але він вже понад два роки тільки продовжує обвинуваченим арешт. Досі слідство не встановило, які ще є підозрювані у цій справі. У серпні 2019 року головного обвинуваченого випустили під домашній арешт, а пʼятого вересня — ще двох. Адвокат обвинувачених Роман Гайдай каже, що справа розвалюється. Так, немає жодних доказів, що четвертий підозрюваний знайомий з іншими трьома. Його візаві Віта Мусатенко запевняє, що сторона обвинувачених постійно зриває засідання, а суд це не присікає.

3

Україна визнала, що 363 наркокурʼєри в Росії є жертвами торгівлі людьми. Але РФ не підписувала Конвенцію про протидію торгівлі людьми, яка дозволила б відпустити на свободу Євгена та інших постраждалих «наркокурʼєрів» замість призначення їм строку на батьківщині. Тому довідку Катерини про те, що її син — жертва, навіть не розглядали. Росія також не переводить засуджених в українські колонії, якщо тут їм дають менший тюремний термін.

У законі України «Про протидію торгівлі людьми» немає положення про те, що жертву можна звільнити від кримінального покарання. Частину увʼязнених переводять досиджувати в Україні, але тут до них ставляться як до звичайних засуджених. За цей час звільнили тільки двох людей, один з них — 37-річний Олександр Дячков. Він відбув три з половиною роки у російській колонії та рік в українській. У липні цього року Дячкова випустили умовно-достроково.

У 2018 році депутат Надія Савченко, яка була також депутатом ПАРЄ, домовилася про прийом в Асамблеї для активістів. Її українські співробітники познайомили матерів з европарламентарієм з Лондона, який займається питанням торгівлі людьми. Катерина Онопрієнко стверджує, що після цього ПАРЄ почала тиснути на Україну. Тоді зібрали робочу групу з представників СБУ, Генпрокуратури та Нацполіції. Її створили ще у 2016 році, але вона швидко розпалася. Харківська правозахисна група отримала грант на допомогу потерпілим: вона шукатиме адвокатів та освічуватиме суди за прецедентом Євгена Онопрієнка, каже Дмитро Мазурок.

В Україні Катерина Онопрієнко зустрічалася з президентами Петром Порошенко та Володимиром Зеленським, і обидва погоджувалися допомагати. «Помилування — найпростіший спосіб звільнити хлопців. Але ми пробуємо робити це через амністію, умовно-дострокове звільнення та доповнення закону», — говорить Онопрієнко. Вона додає, що в команді Зеленського їй пообіцяли зайнятися цим питанням більш ретельно.

Євгену Онопрієнко дозволяють жити в поселенні без колючого дроту, працювати на деяких підприємствах і приїжджати на день до родичів. Поки він працює в колонії шевцем і перукарем, отримуючи за це 500 гривень на місяць. У квітні 2019 року Віта Мусатенко побачила в київському метро і маршрутці знайомі оголошення. «Після моєї заяви в поліцію оголошення зняли по всьому місту», — говорить вона.

У прокат вийшов «Геніальний кутюрʼє» — документальний фільм про останні роки життя Іва Сен-Лорана. Ми подивилися його разом із дизайнером Андре Таном

Перегляди:
1178
Автор:
Роксана Рублевська
Дата: