«Якщо в селі немає води і все завалено сміттям, то навіщо тоді церква?» Як священник зробив вимираюче село успішним — репортаж theБабеля

Перегляди:
8191
Автор:
Юліана Скібіцька
Дата:

Олег Переверзєв / theБабель

У Дніпропетровській області є Волоське: раніше — типове вимираюче село, тепер — приклад успішної децентралізації. У 2016 році старостою став місцевий священник Андрій Пінчук. Він провів кілька реформ, і тепер село називають одним з найбільш технологічних в Україні. Тут перевели всі виплати на безготівковий розрахунок, але вже через кілька місяців після установки першого банкомату місцеві бандити підірвали його і забрали 400 тисяч гривень. У приміщеннях храму, де служить Пінчук, стоять компʼютери, а в офіс старости місцеві жителі приходять безкоштовно займатися на тренажерах. Кореспондент theБабеля Юліана Скібіцька поїхала в Волоське і розповідає, як церква стала двигуном реформ і чому місцеві називали священника «фашистом у рясі».

Село Волоське знаходиться за 20 кілометрів від Дніпра (міста) та простягається вздовж Дніпра (річки) так, що здається дуже великим, хоча в ньому мешкає менше двох тисяч осіб. Початок села — уже й центр, тут стоїть старий сільський клуб, де давно ніхто не збирається, перед ним — памʼятник волоському горіху, який встановили два роки тому. Поруч — найважливіша будівля села, «офіс старости». Колишню сільраду так перейменували в 2016 році, з реформою децентралізації — тоді старостою обрали місцевого священника Андрія Пінчука. Храм, в якому він досі служить, знаходиться за двісті метрів.

Будівлю офісу підтягнули під назву — зробили ремонт, полагодили дах. Внизу — полиця для буккросингу та тренажерний зал, на другому поверсі — робочий кабінет Пінчука. Сам староста, невисокий сивий чоловік у футболці та джинсах сидить за столом і розмовляє по телефону — за кілька днів Волоське відзначає 250-річчя, Пінчук домовляється про перекриття центральної дороги на час святкування і дає вказівки своїй помічниці. За його спиною висить карта сміттєвих баків у чотирьох селах — Волоському, Ракшівці, Майорці і Червоному Садку. Їх поставили під час «сміттєвої» реформи, яку провели, коли Пінчук став старостою. В кутку висять ікона і рушник.

Олег Переверзєв / theБабель

Від 2016 року Волоське — приклад успішної децентралізації. Пінчук називає її найважливішою реформою країни і шкодує, що децентралізацію почали так пізно. На місцевих та всеукраїнських сайтах про Волоське пишуть як про економічне диво — село з загниваючого перетворилося на успішне. Пінчук поправляє — скоріше, з депресивного, бо, починаючи з двотисячних, звідси регулярно виїжджали люди. Тепер тенденція змінюється — після того, як у селі зʼявилася вода і взагалі якісь перспективи, сюди переїздять навіть з Дніпра.

Пам'ятник волоському горіху перед колишнім сільським клубом

Олег Переверзєв / theБабель

Реформи

«Коли мене обрали, була тільки одне прохання — зробіть щось із водою», — розповідає Пінчук. З нею були проблеми ще з часів Радянського Союзу. Тут немає криниць, тому єдине джерело — водогін, який обслуговує і Дніпро, і Камʼянське (колишній Дніпродзержинськ). Труби були в поганому стані, аварії траплялися часто, воду перекривали для всіх. Вона зʼявлялася кілька разів за місяць на пару годин, решту часу жителі відстоювали річкову воду, топили сніг і лід.

Щоб вирішити проблему, потрібно було міняти всі основні магістралі. Частину грошей взяли в обласної ради, частину отримали у зарубіжних грантодавців, ще частину зібрали місцеві. Їхні гроші пішли на нові труби на кожній вулиці. З тими, хто не хотів здавати, Пінчук проводив особисті бесіди.

— Я тоді провів 70 вуличних зборів на кожній вулиці. Не хочете міняти — ідіть лісом. Вам не буде ані асфальту, ані вуличного освітлення.

— Тверда рука.

— Та ні, порядок.

Другою умовою стало обовʼязкове встановлення лічильників зовні будинку — так староста вирішив боротися з крадіжками води. До основної труби мешканці підʼєднували кілька врізань, встановлюючи лічильник тільки на одній трубі, через яку вода не надходила. Вода була хоч рідко, проте безкоштовно. За новими правилами тим, хто відмовлявся встановлювати лічильники зовні, відключали воду. Між старостою та населенням почалася війна, на старосту надходило до тридцяти скарг на день. Але реформу все-таки закінчили — вода в селі вже рік є в будинках цілодобово. Місцеве комунальне підприємство купує її у Дніпровського водоканалу, тому вона на 30 відсотків дорожча, ніж у місті. Натомість КП працює з прибутком, а аварійна служба — цілодобова. Ті, хто лаяв Пінчука і слав прокльони, тепер підходять і дякують.

— Ви б подивилися сайти з продажу будинків, — включається в розмову один з помічників Пінчука. — Всі в оголошеннях пишуть, як добре у Волоському все зробили. А потім скарги пишуть, що їм не подобається староста.

Полиці для буккросингу в офісі старости

Олег Переверзєв / theБабель

«Сміттєва» реформа теж проходила тяжко. Більше половини мешканців не платили за вивезення сміття. Пінчук поставив умову: якщо є заборгованість за сміття і ця людина подає якусь заяву в сільраду, то за неї ніколи не проголосують. Один раз на засіданні виконкому так не проголосували за тридцять заяв. Пінчук налагодив роздільне збирання сміття і заборонив палити листя у дворах. І якщо з першим місцеві змирилися і навіть виявляють ініціативу, то подолати одвічну звичку палити листя складніше.

— Ти можеш повідомити на гарячу лінію про сусіда, який палить [листя] або мені, скинути фото або відео. Ти отримуєш 250 гривень анонімно [з фонду громади] на рахунок свого телефону, а я їду складати протокол. Той, на кого склали протокол, отримує штраф від 360 до 1360 грн, які йдуть у бюджет громади.

— Це ж може призвести до сусідських війн.

— Мені наплювати. Це призводить насамперед до чистоти. Коли всі палять і ти кажеш «Не пали, мені нічим дихати, у моєї дитини астма», то вам у відповідь «Так всі палять і я буду». А коли всі не палять, а ти палиш, тобі кажуть «Ти що, ідіот?»

Олег Переверзєв / theБабель

Гроші

Головний плюс децентралізації — збільшення кількості грошей на місцях. Андрій Пінчук каже, що у них є чотири основних джерела доходів. Це сільська рада, обласна рада як основний донор, гранти та фонд громади. Його поповнюють фермери, церква і підприємці, рідше звичайні жителі. Гроші обласної ради потрібні на великі проекти. Пінчук пояснює, що багато залежить від місцевого депутата, який лобіює інтереси Волоського в обласній раді. З фермерами Пінчук домовився легко — підприємцям простіше разово здати велику суму, ніж постійно вирішувати дрібні проблеми.

— Ми складаємо кошторис кожного проєкту, — пояснює Пінчук алгоритм отримання грошей. — Ось, наприклад, ми будуємо новий корпус школи. Це великі витрати, тому на будівництво гроші дає обласна рада. На ремонт гроші також дала облрада, а обладнання ми закупили за кошти громади.

До школи від офісу старости — приблизно кілометр, дорога йде вздовж берега Дніпра. На одній з ділянок за гроші громади облаштували невеличкий пляж з двома парасольками та гіркою у воді неподалік від берега.

Олег Переверзєв / theБабель

Трохи далі пасуться корови, поруч машини розмішують бетон. Будівництво нового корпусу школи закінчиться в 2020 році, там відкриють лабораторії, спортивний і актовий зали. За планом у цьому корпусі зʼявиться й обсерваторія. Пінчук мріє, що туди приїжджатимуть з інших сіл дивитися на зірки.

Олег Переверзєв / theБабель

Ремонт у школі не видатний, але помітний — свіжі стіни, нові меблі, в класах — інтерактивні дошки для уроків. У підсобці їдальні в рамці залишили шматок невідремонтованої стіни. Працівники кажуть, що це арт-обʼєкт.

Олег Переверзєв / theБабель

Олег Переверзєв / theБабель

Рік тому школі конкурсом обрали нового директора з Дніпра, яка привезла з собою команду вчителів. Тепер у школі немає обороту готівки, а отже, стверджує Пінчук, немає й корупції. Школа погодилася взяти участь у проєкті одного з банків, який запропонував видавати школярам банківські карти. Вони працюють як пропуск у приміщення і ними ж відбувається оплата в їдальні.

— Коли школяр заходить у школу по банківській карті, батькам буде приходити sms, що він зайшов. Коли вийшов — теж.

— Суцільний контроль.

— Не тільки. Директор автоматом отримує список дітей, які наразі є в школі. Вона знає, скільки дітей буде харчуватися, тому поцупити продукти не вийде. Раніше в їдальні ніколи не давали мʼясо — тільки котлети, що на 40% складалися з хліба. А шкільний автобус обслуговував похорони.

Усі потреби школи покриваються за рахунок сільради. Батькам, як розповідають вчителі, все ще незвично.

Олег Переверзєв / theБабель

Олег Переверзєв / theБабель

У селі взагалі намагаються позбутися готівки — в цьому році в офісі старости встановили банкомат. Замість Укрпошти, пенсії і зарплати приходили на картку. Влітку цього року до Волоського дісталася банда місцевих грабіжників. Вони підірвали банкомат і забрали всі гроші — 400 тисяч гривень. «Чотириста гривень залишили на почин», — уточнює Пінчук. Від безготівкового розрахунку там поки не відмовляються — їздять до сусіднього села знімати гроші. Пінчук каже, що зараз у Волоському чекають установки нового банкомату.

«Фашист у рясі»

Андрію Пінчуку 42 роки, у Волоському він живе і служить священником тринадцять років. Коли йому було шість років, його родина переїхала з Києва до Дніпра. Пінчук навчався у фізико-математичному класі, був одним з кращих учнів і мав вступати на радіофізичний факультет, куди його автоматом зарахували в 11 класі. Перед вступом Андрій прийшов до батьків і сказав, що хоче стати священником.

— Мій тато казав, що священники їдять дітей, він щиро вірив, що якщо підеш у храм, то тебе там батюшка зварить і зʼїсть, — сміється Андрій. У цей момент йому телефонують і скаржаться на сусідів, які палять листя. Пінчук обіцяє підʼїхати і розібратися. — У мене був дуже хороший вчитель літератури, ми після уроків багато з ним говорили про сенс життя. Коли я прийшов до батьків і сказав, що вступатиму до семінарії, мама схопилася за голову: «Що? Ці попи?!» Подивилася передачу про священника, якого відправили в село і там він почав розводити тварин. Каже: «Ти такого життя прагнеш?» Я відповів: «Ну взагалі прикольно».

Олег Переверзєв / theБабель

Пінчук поїхав до Санкт-Петербурга, закінчив там духовну семінарію, звідки його направили служити в Волоське: «Коли я був школярем, ще навіть до храму не ходив, моїм батькам дали тут дачу. Коли я їздив [звідси] додому, мене місцеві колгоспники підвозили [до траси]. Хто б міг подумати тоді, що цей хлопчисько почне потім усіх від води відрізати».

По приїзду Пінчук почав рятувати храм, який був у поганому стані — будівля завалювалася, протікав дах. Священник зробив ремонт і влаштував недільну школу. Зараз це головне дозвілля для сільських дітей — вони ходять на англійську, займаються малюванням і в компʼютерному гуртку.

Храм — не найпомітніша будівля села. Це звичайний сільський будинок, який виділяється лише невеликим куполом і хрестами на стінах. На задньому дворику стоять ліхтарі з верхівками у вигляді хрестів, є палісадник, навколо лавочки. До появи офісу старости це було єдине місце в селі, де був Wi-Fi. Сюди, мов до парку, приходили гуляти місцеві, тому хвіртка тут завжди відчинена.

Олег Переверзєв / theБабель

Багато мешканців ходять до храму на недільну службу. Активні прихильники реформ — парафіяни, а сама церква — один з головних спонсорів фонду громади. Перші збори громади проходили в приміщенні церкви, а колишній староста храму тепер директор комунального підприємства. Одного разу Пінчук оштрафував свій храм за те, що на церковній території не знешкодили амброзію. На зборах парафіян він оголосив, що староста храму не простежив за цим, тому громада має заплатити штраф 1800 гривень.

Наклейки на задніх дверях храму

Олег Переверзєв / theБабель

У 2015 році через Волоське пройшов смерч — кілька вулиць залишилися без світла і газу. Церква і Пінчук допомагали потерпілим — після цього місцеві висунули його кандидатуру на посаду старости. А вже коли його обрали, то дехто підходив і дивувався: «Як це батюшка буде старостою?» Думали, що легко з ним порозуміються, але вже за кілька місяців називали Пінчука «фашистом у рясі».

— Обіцяли розстріляти, били в машині скло, — перелічує Пінчук, із чим йому довелося зіткнутися, коли він розпочав реформи. — Була у нас одна хвора, прийшли до неї, у неї два врізання. На одному показує, що [витрачає лише] 10 літрів, а на іншому кубами краде воду. Вона спочатку стояла, матюкала нас. Потім почала проклинати, жбурляти землею в обличчя. Обхаркала мене всього. Ну стоїш, втираєшся, битися ж бо не можеш. Почали це [незаконне врізання] відрізати. А вона розводить кіз, то набрала у себе в сараї ціле відро козячої сечі й одягла мені це відро на голову. Вам смішно, а я дві доби мився.

На питання, як він розмежовує обовʼязки старости і священника, відповідає, що з цим у нього не було проблем. Він не говорить про бога в робочий час і не вирішує сільські питання на сповідях. Зараз до цього вже звикли, як і до того, що Пінчук може розвернутися й піти геть, якщо це правило порушується. Хоча й досі його не називають «старостою», частіше «батюшкою». Але за три роки, що він працює старостою, йому довелося багато в чому змінити свідомість людей.

— Мені знадобився рік, напевно, щоб привчити комунальну бригаду відрізати своїх родичів від води [якщо вони не платять за воду]. Тому що «ну він же мій кум». Я кажу: «Після роботи прийдіть до нього, випийте, закусіть салом. А зараз ви на роботі». Проблема всього нашого суспільства — зробити так, щоб закон діяв незалежно від ставлення. У людей розуміння таке: «Ви нам зобовʼязані». Потрібно, щоб люди привчилися до того, що не буває нічого задарма.

Олег Переверзєв / theБабель

Церква

На зупинці у Волоському розкидане сміття, у дворі сусіднього від офісу старости будинку хтось палить листя у дворі, але швидко гасить вогнище. Пінчука в селі застанеш нечасто — він постійно їздить в інші громади давати майстер-клас, або закордон налагоджувати контакти. Він каже, що не планує знову балотуватися на посаду старости. Хоче закінчити розпочате і провести ще кілька реформ — наприклад, змусити всіх жителів села встановити номерні таблички на будинки. Каже, що вже готується до нової війни, але без табличок нікуди, бо до людей не може доїхати ані поліція, ані пожежники, ані швидка допомога.

Олег Переверзєв / theБабель

— Людина, яка ось так поїздить селом, одразу й не зрозуміє, що тут відбулися якісь серйозні зміни, — міркує Пінчук, коли ми проїжджаємо повз напівзруйновані будинки, виставлені на продаж. — Вони просто всі під землею — я про воду — звісно, їх не видно. Але повірте, для людей різниця є.

— Трохи дивно розуміти, що багато змін у вашому селі відбулися завдяки церкві.

— Якщо в селі немає води і все завалене сміттям, тоді навіщо в цьому селі церква?

Олег Переверзєв / theБабель

Учені три роки шукали докази того, що червоне мʼясо призводить до раку і хвороб серця, але не знайшли. Тепер їх цькують колеги

Перегляди:
1119
Автор:
Сергій Пивоваров
Дата: