Один день із письменником Сергієм Жаданом. Рецепт від смерті, шанувальниці в метро та перший смартфон

Перегляди:
3954
Автор:
Роксана Рублевська
Дата:

Олександр Кузьмін / theБабель

Книги українського письменника Сергія Жадана перекладають на 15 мов і читають у Європі та США. Від середини 90-х Жадан випустив 11 поетичних збірок, пʼять романів і чотири збірки оповідань. Паралельно з письменством Жадан займається музикою та громадською діяльністю. У 2017-му він зареєстрував свій благодійний фонд, який ініціює освітні проєкти для мешканців Донбасу. На початку 2020-го року Жадан планує презентувати нову книгу віршів і театральну пʼєсу, назви яких поки не розголошує. theБабель провів із Сергієм Жаданом один робочий день у Києві, і ось як це було.

10:00. Вокзал

Про пунктуальність Жадана я чула від багатьох журналістів. Мені казали, що він ніколи не запізнюється і часто приходить раніше від призначеного часу. Напередодні нашої зустрічі в телефонній розмові письменник кілька разів повторив, що його потяг «Тернопіль — Київ» прибуває рівно о 10:03. Попросив не спізнюватися, бо в Києві в нього весь день розписаний до вечора. У разі чого — доведеться відкладати на листопад.

З вагона Жадан виходить одним з останніх. Пропускає всіх, хто поспішає, вперед. Сонний, скуйовджений, одягнений у чорну шкіряну косуху, він зустрічає нас мовчазним кивком. У руках тримає рюкзак і невелику спортивну сумку. Просить нас почекати і здає речі в багажне відділення.

Поки ми йдемо до виходу, я розповідаю, як потрапила на роботу в theБабель: виконуючи тестове завдання, написала невелику рецензію на неіснуючу книжку Жадана. Почувши це, він помітно пожвавлюється, починає посміхатися й каже, що тепер йому все-таки доведеться її написати. А потім підсумовує, що дуже давно не читав гарних рецензій. Українських критиків мало, і вони дуже передбачувані. Коли я прошу назвати хоч одного по-справжньому талановитого, озвучує імʼя театрознавця й культурного журналіста Сергія Васильєва.

Олександр Кузьмін / theБабель

— Рецензія повинна бути цікавішою за книгу. У нас їх пишуть люди, які читають книги по діагоналі або не читають взагалі.

У вересні вийшов пʼятий студійний альбом музичного проєкту «Жадан і Собаки» — «Мадонна». Його презентація повинна відбутися в Києві, в клубі «Атлас», 22 листопада. Жадан розповідає, що вони працювали над платівкою два роки і вона вийшла кращою з усіх, що випускали за дванадцять років.

Я питаю, чому в ЗМІ його часто називають музикантом, адже він не грає на жодному з інструментів. Жадан посміхається:

— Хіба мало кого відносять до цієї професії.

Жадан стверджує, що в нього немає ані слуху, ані голосу, тому музикантом він себе не вважає. Просто регулярно читає свої вірші під музику українських виконавців.

Олександр Кузьмін / theБабель

Раптом він уповільнює крок і вибачається за те, що йде занадто швидко. Каже, що звик поспішати. Розповідає, що зараз практично живе в потягах та готелях. Позавчора був у Бучі, вчора в Хмельницькому, сьогодні в Києві, а ввечері їде до Харкова. Потім літературні читання заплановані в Черкасах та Львові, після цього тижневий тур Німеччиною та концерт у Вінниці. Я запитую, як він усе встигає, і Жадан зніяковіло рекламує «Укрзалізницю».

З усіх видів транспорту обирає саме потяг. Каже, що в ньому можна побачити й почути достатньо, щоб потім писати книги.

10:30. Сніданок

Виходимо з будівлі вокзалу, і Жадан пропонує поснідати в кондитерській «Львівський круасан». Він замовляє фруктовий чай і випічку з малиновим джемом. Я питаю, як почався його жовтень, але Жадан відволікається на ноутбук, у якому відкрита карта Києва. Усе місто стоїть у пробках. Їхати на творчу зустріч в Університет імені Бориса Грінченка на метро «Мінська» Жадан пропонує підземкою.

Під час сніданку він відповідає на листи й паралельно на мої запитання.

Олександр Кузьмін / theБабель

— Зараз у мене справді інтенсивний графік виступів. Першого числа був у Варшаві, третього жовтня творча зустріч у парламенті. Говорили про стан українського кіно та бібліотек, державні культурні програми, важливість благодійних ініціатив на Донбасі.
— Ілля Кива був? — запитую я, згадуючи про його недавній казус у ВР.
— Не прийшов. Напевно, у нього були важливіші справи, — сміється Жадан.
— І вам це цікаво? Зустріч з депутатами, я маю на увазі?
— Мені цікаво спілкуватися з будь-якою зацікавленою публікою. Рід діяльності мого глядача для мене не має жодного значення. Середній вік аудиторії був якраз 30—35 років. Це молоді депутати різних фракцій. Багато хто з них їздить на роботу громадським транспортом. Хочеться в це вірити. Та ви обіцяли не питати про політику.
— Так, але все ж таки. Вам довіряють. Під час президентської кампанії ви відкрито підтримували Петра Порошенка, а на парламентських виборах партію «Голос». Вас навіть кликали в цю партію. Чому відмовилися?
— Мене кликали не тільки в «Голос». Я не йду саме тому, що ціную цю довіру. Я повинен реально оцінювати свої сили. У політиці я не компетентний, а ставати популістом і бути ще однією головою, що просто говорить, — варіант не для мене.
— А як ви ставитеся до Вакарчука як до політика?
— Він дуже відповідальний.

Жадан помітно сумнішає.

Олександр Кузьмін / theБабель

— У нас страшенно політизоване суспільство — про це говорить хоча б попит на всю соціально-політичну популістську літературу, яка видається мільйонними накладами. Ми самі дозволяємо собою маніпулювати і розводити суспільство по різні боки барикад. Я не хочу в цьому брати участь. Мені вистачає роботи на своєму терені.

Жадан каже, що восени майже не буває вдома, у Харкові.

Четвертого жовтня Сергій відвідав Луцьк, де другий рік поспіль проводять літературний фестиваль «Фронтера». Я питаю, чим він йому запамʼятався.

— Цікаві думки приходили в голову. Процитую сам себе: «Поети, звісно, блефують, говорячи про літературоцентричність світу. Однак будемо чесними: світ так само блефує, ігноруючи поетів. Цей взаємний блеф і називається літературним процесом».

Переходимо до проблем сучасної української літератури. Жадан каже, що письменники-сучасники часто обмежені в темах і зациклені на собі. Багато з них пишуть так, немов свідомо відгороджуються від своєї аудиторії і погоджуються, що їх не будуть читати. Інші пишуть або занадто фаново, або зосереджуються на політичних рефлексіях.

— Не думаю, що Україна усвідомлює, що має 40 мільйонів потенційних читачів.

Олександр Кузьмін / theБабель

За словами Жадана, більшість читачів просто не знають української літератури. Книжкові магазини є тільки у великих містах, у маленьких — лише розкладки з пресою та російськими детективами.

— Фактично книги немає в українському інформаційному полі, тому що на неї немає попиту. Але щоб він зʼявився, треба його створити — запропонувати людям якісний контент. Доступний за ціною і змістом.

Нам час їхати на «Мінську». Перед виходом з кафе Жадан перевіряє, чи все взяв: телефон, гаманець. Я помічаю, що в нього смартфон і питаю, де його кнопкова нокія, від якої він обіцяв не відмовлятися. Жадан посміхається і каже, що це його перший смартфон, хоча за нокією він усе ще сумує. Він ховає ноутбук у рюкзак, і ми виходимо на вулицю. Незважаючи на те, що Жадан часто буває в Києві і весь день їздить громадським транспортом, він погано орієнтується. Я питаю, чому, і він говорить, що подумки вже на лекції — думає, що скаже студентам.

11:30. Метро

Ми спускаємося в підземку, і я кажу Жадану, що аж ніяк не очікувала, що з таким шаленим графіком культовий український письменник буде пересуватися громадським транспортом. Жадан любить метро, любить спостерігати за людьми там. На платформі «Вокзальної» його впізнають люди. Школярі, студенти, молоді дівчата й пенсіонери обертаються і намагаються зрозуміти, чи правда, що перед ними відомий письменник. Жадан цього ніби не помічає.

Олександр Кузьмін / theБабель

— Для мене справжнє відродження української культури почалося пʼять років тому. Україна стала підтримувати книговидавництво, кіно та освітні проєкти. Головне, щоб нова влада не намагалася обмежити вже налагоджені ініціативи.

У вагоні до нас підходить дівчина років 30-ти й просить зробити селфі. Говорить, що в захваті від його віршів. Кілька днів тому вона купила останню збірку «Антена» з ілюстраціями Гамлета Зіньківського. Дівчина просить його не емігрувати, бажає процвітання і прощається. Я питаю, на що він живе, і чому не виїде назовсім до Європи чи США, де часто виступає і має багато читачів.

— «Жити треба там, де тебе не лякає смерть», — відповідає Жадан рядком зі свого вірша й посміхається. Я люблю Україну та українців. Я хочу жити тут. Мені не потрібен рафінований комфорт. Повірте, в Європі та США є свої проблеми. Перших 10 років я працював на літературу, зараз література працює на мене. Звичайно, якщо ви хочете мати персональний літак, потрібно займатися чимось іншим. Література таких грошей не приносить.

Яку суму в місяць Жадан витрачає, він не називає. Каже, що це досить скромні гроші. Усе йде на проєкти його благодійного фонду, який діє вже кілька років.

Найцікавіший проєкт фонду за останній час, каже Жадан, — це «Читай-пиши». Школярам Донецької та Луганської областей пропонували побути рецензентами. Переможців привезли в травні на «Книжковий арсенал», вони говорили з письменниками й ходили на їхні лекції.

Олександр Кузьмін / theБабель

— Ми хотіли показати дітям, що українська література — це не тільки те, що їм викладають у школі за старими підручниками. Є яскраві, живі, актуальні тексти і можна самому їх створювати. Це важливо, — кажу вам як людина, яка виросла в маленькому містечку Старобільську. І знаєте шокуючу статистику? Вісімдесят відсотків жителів Донбасу ніколи не виїжджали зі своїх сіл. Вони бачать світ через екран телевізора, який транслює російські канали.

12:00—14:30. Виступ у Київському університеті імені Бориса Грінченка

На платформі станції метро «Мінська» нас зустрічає усміхнена білявка, викладачка університету Світлана Привалова. Буквально за кілька хвилин ми приходимо в головний корпус університету на вулиці Маршала Тимошенка. На вході нас із фотографом підозріло оглядають охоронці.

— Вони з нами, — каже Жадан, і нас пропускають через прохідну. Ми підіймаємось на четвертий поверх, у велику актову залу. Там понад 400 осіб: студенти педагогічного, журналістського та філологічного інститутів. Кому не вистачило місця — сидять у проході на сходах. Жадан піднімається на сцену, його зустрічають оплесками. Студенти в захваті.

Олександр Кузьмін / theБабель

Олександр Кузьмін / theБабель

Він починає з вірша «Що ти будеш згадувати про ці часи?» У залі — тиша, багато знімають те, що відбувається, на мобільний. На сцені Жадан виглядає зовсім інакше. В ньому більше експресії, глибини та різкості, він весь час перебуває в контакті з публікою.

Виступ триває годину, а потім Жадан коротко і з гумором відповідає на питання, які передають на папірцях:
— Яку пораду ви дасте письменнику-початківцю?
— Не слухати старих письменників.
— Як ви ставитеся до фемінізму?
— Про всяк випадок скажу, що добре.
— Жадан, де твої собаки?
— Скоро привезу їх у повному складі.
— Продовжіть фразу: «Вірші писати...»?
— Не домовини стругати.
— Як не здохнути?
— Здається, це питання викладача, а не студента. Треба дуже швидко бігти, тоді смерть не зможе наздогнати вас набагато довше.

Олександр Кузьмін / theБабель

Студенти ще пів години не відпускають Жадана зі сцени. Більшість із фанатів — дівчата. Вони фотографуються з поетом, міцно обіймають, просять підписати щойно придбані книги. Одна дарує Жадану чашку, інша — букет хризантем. Викладачі вручають йому пакет із чимось, схожим на вʼязаний светр. Жадан має вигляд щиро задоволеного.

У будівлі університету ми розлучаємося на цілих дві години — у поета інтервʼю для видання «Новое время». Ми домовляємося пообідати в Buena Vista Social Bar на Михайлівській площі, щоб устигнути на його лекцію в Дипломатичну академію при МЗС України.

16:30. Обід

У Buena Vista Social Bar приходимо вчасно, та Жадан уже на нас чекає. Він навіть встиг замовити собі сендвіч і фруктовий чай.

Олександр Кузьмін / theБабель

Обговорюємо зустріч зі студентами. Жадану було цікаво подивитися на майбутніх літературознавців та журналістів, яких він називає «голодними» і «чистими». На питання, чому він сказав студентам, що поет не може бути аполітичним, задумливо відповідає:

— Я ж казав про себе. Я звик бути причетним до суспільного життя, сам ходжу на мітинги з 15 років. Для мене важлива справедливість: економічна, політична, соціальна. Боротьба за те, щоб зробити світ трішки кращим, як би пафосно це не звучало.

Офіціантка, яка приходить прибрати зайвий посуд, впізнає Жадана і посміхається йому. Я питаю, чому він не викладає.

— Мене постійно запрошують вести курси для письменників, та я відмовляюся. Бути ментором — це занадто самовпевнено. Я люблю вчитися, а не навчати. Не відчуваю морального права комусь вказувати, що і як робити. Мені здається, я і сам мало що знаю. Я практик.

Олександр Кузьмін / theБабель

Зараз Жадан закінчує пʼєсу для київського театру, де продовжує тему цивільних на війні, і нову поетичну збірку. Усе це він планує презентувати навесні 2020 року, але завчасно не хоче розкривати навіть назви майбутніх проєктів. Питаю, чи не бентежить його, що весь день говорю з ним російською.

— Перейти на українську — це ж не просто бажання. Це складний психологічний крок, повʼязаний з виходом із зони комфорту. Якщо людина не робить цього відразу з якихось причин, це не означає, що вона зрадник чи не любить Україну. Я не прихильник давати оцінку всьому «зрада»/«перемога».

18:00—20:00. Творча зустріч у Дипломатичній академії при МЗС України

Від кафе до будівлі Дипломатичної академії — кілька хвилин пішки Михайлівською площею.

До Жадана підходять працівники дипломатичної академії, проводять екскурсію, і ми йдемо в читальний зал бібліотеки. Усі місця зайняті, ті, кому не вистачило стільців, стоять біля книжкових шаф. Середній вік аудиторії — «сорок плюс», зала вмістила близько сотні людей.

Жадан розпочинає виступ віршем: «Як ми будували свої доми?// Коли стоїш під небесами зими, // і небеса розвертаються й відпливають геть, // розумієш, що жити потрібно там, де тебе не лякає смерть». Його поетична програма відрізняється від тієї, що декламував сьогодні студентам. Зараз це переважно вірші на військову тематику.

Олександр Кузьмін / theБабель

Жадан читає від сили пів години, решту часу займають питання. Усі вони стосуються його волонтерської діяльності. Глядачі запитують про Донбас, національну ідею, про мовний розкол суспільства.

Сергій Жадан розмірковує, що неправильно говорити про Донбас у відриві від усієї країни. Це помилка, якої, на його думку, припускаються політики та багато його колег зі сфери культури. Потрібно зрозуміти, що ми — єдині, і проблеми Донбасу — наші проблеми.

— Я довго жив неподалік від кордону з Росією, схід України — це теж Україна. Ми повинні перестати хотіти ампутувати цю частину.
— Ви могли б сформулювати нову національну ідею? — запитує дівчина, яка вчиться на культуролога в НАУКМА.
— Я не політик і не філософ. Але мені здається, що наша ідея добре розписана в Конституції. Усупереч усім політичним, культурним, мовним розбіжностям, ми — єдина нація. І базові принципи повинні нас обʼєднувати, щоб ми діяли спільно. Потрібно повірити, що для нас усіх вистачить місця.

Виступ закінчується о 20:10. Ми прощаємось на першому поверсі академії. Робочий день Жадана тривав 10 годин. За кілька годин письменник їде потягом до Харкова, де завтра в нього новий виступ.

Олександр Кузьмін / theБабель