Візажист Саша народився в мусульманській сімʼї, потім зробив камінг-аут, вживав наркотики і інфікувався ВІЛ. А тепер збирається вести шоу на YouTube

Перегляди:
8654
Автор:
Роксана Рублевська
Дата:

Юлія Вебер / theБабель

Саші 21 рік, він народився в столиці Таджикистану Душанбе в мусульманській сімʼї. Через кілька років його родина переїхала до Львова. Сашу з дитинства тягнуло до хлопчиків, але він боявся зробити камінг-аут і відкритися батькам, а коли все ж таки зробив це, то його спробували лікувати. У підлітковому віці Саша почав вживати наркотики, а через депресію різати себе ножицями. Потім Саша записався на курси для визажистів і тепер працює в салоні. У травні цього року він дізнався, що в нього ВІЛ. Він вирішив пройти терапію, а тепер створює канал на YouTube, де у влогах розповідатиме про життя з ВІЛ і те, як прийняти себе й, не дивлячись ні на що, насолоджуватися життям. Кореспондентка theБабеля Роксана Рублевська поговорила з Сашею про секс, наркотики, дітей, біполярний розлад і роботу в салоні.

1

Саша запропонував нам зустрітися о 12:00 в студії Priton Krasoty, де він уже рік працює візажистом. Салон на другому поверсі коктейль-бару на Подолі. Через пробки приїжджаємо туди з невеликим запізненням. Двері замкнені, бар відчиняється після обіду. Через кілька хвилин спускається Саша — це худорлявий усміхнений хлопець середнього зросту зі східною зовнішністю і короткою стрижкою. Він одягнений у довгу бузкову футболку, яку прикрашає масивний металевий ланцюг, на ногах чорні вузькі штани. У вухах у нього сережки, на руках — багато дрібних татуювань. Він каже, що кожне з них символізує для нього щось важливе.

Саша пропонує говорити, поки він робитиме клієнтці макіяж для фотосесії. Ми заходимо в просторий зал з пʼятьма гримувальними столами, де в кріслі перед дзеркалом уже сидить дівчина. Вона представляється Машею і каже, що дружить із Сашком уже пʼять років, тому все про нього знає.

— Ей, крихітко, навіть я сам про себе всього не знаю, — кокетує Саша.

Хлопець постійно жартує, сміється, що нічого не вміє, висміює майбутній мейк-ап, хоча всі його рухи — точні та професійні.

Саша вступив на навчання на спеціальність диктора-тележурналіста, але після першого курсу потрапив у реабілітаційний наркологічний центр і його відрахували з університету. Каже, що не шкодує про це.

— Я не ведучий, а персонаж. Справжній журналіст повинен бути більш нейтральним.

Кілька років тому Саша закінчив школу візажу. До цього ніколи не тримав у руках щіточки, але швидко опанував різні техніки макіяжу. Каже, що в нього немає незадоволених клієнтів, тому що до нього йдуть тільки ті, хто свідомо знайомий з його роботами та цінує його специфічний смак. Йому він ніколи не зраджує та для подруги Саша робить виняток.

— Подивись-но на це, — сміється Сашко, розглядаючи в дзеркало зроблений мейк, схожий на жорсткий смокі-айс. — Ти — Кейт Мосс, я назву макіяж «Героїновий шик у стилі навмисна недбалість». Ненавиджу чорний колір у макіяжі. В одязі — так, але не в мейк-апі. Для мене головне — гарна чиста жива шкіра, я не люблю багато тону та тіней.

Юлія Вебер / theБабель

Маша каже, що їй дуже подобається, зйомку заплановано біля будівлі крематорію, і це саме те, що потрібно. Наостанок вона просить Сашу намазати волосся гелем, щоб створити ефект після душу, і той охоче погоджується. Поки він укладає Маші волосся, намагаюся дізнатися про його головну мету в житті.

— У тебе є амбіції стати найуспішнішим візажистом в Україні чи в світі?
— Я не маю потреби в грошах: мені допомагають батьки і в мене є робота.
— Невже ти не хочеш мати свій салон?
— Я вчився на візажиста, щоб досконало вивчити ринок косметики і створити свій косметичний бренд.

Перед фотосесією Саша починає фарбуватися. Каже, на вулицю так виходити небезпечно, і сам він не любить яскравий одяг і мейк, але зараз є настрій нафарбуватися.

Юлія Вебер / theБабель

2

Справжнє імʼя Саші — Улугбек. Він народився 24 лютого 1998 року в столиці Таджикистану Душанбе в мусульманській сімʼї. Саша був третьою дитиною. У 1999-му його батьку запропонували контракт і сімʼя надовго переїхала у Львів. Сашко згадує, що батьки були суворими.

— Мені багато чого забороняли. Я ні до кого не ходив з ночівлею, кожен мій крок контролювали. Памʼятаю, у мене від природи були зрощені брови, і мені доводилося скандалити з батьками, тому що я хотів їх вищипнути. Мені говорили, що так роблять тільки «педики», і Коран це забороняє.

За словами Сашка, хлопчики йому подобалися завжди. Ще в садку він розумів, що його тягне тільки до своєї статі, але не усвідомлював чому. З четвертого класу в школі почалися проблеми — з Сашка почали знущатися однокласники. Мʼякість, манірність, проблемна шкіра та зайва вага стали приводом для насмішок і принижень.

— Найбільше на світі я хотів схуднути і стати привабливим, тому після їжі став викликати блювоту і заробив булімію. Відтоді, напевно, я дуже мало їм. Переважно моя їжа — це «Редбул».

У 8-му класі Саша вперше закохався у десятикласника, розповів йому про свої почуття і поцілував його. Вони зустрічалися два тижні, а після хлопець закохався в його однокласницю.

У 2012 році Саша поїхав навчатися в Душанбе, до сестри, де ріс у консервативному мусульманському середовищі. Але в 15 років йому довелося розповісти сімʼї про свою орієнтацію. Батькам подзвонив їхній знайомий і сказав, що побачив Сашу в барі, той обіймав якогось хлопця. Саша розповів правду, але сімʼя до неї була не готова. Його хотіли вести до лікаря, але на сімейній раді ухвалили рішення відкласти питання до повноліття.

Юлія Вебер / theБабель

Одинадцятий клас Саша закінчував у Львові. Батьки до останнього вірили, що син виправиться, і це просто підлітковий бунт. Але стосунків з дівчатами у Саші так ніколи й не було. Він зізнається, що навіть гетеросексуальне порно ніколи не дивився. Саша відносить себе до чистих «платинум-геїв», які навіть не намагаються зайнятися сексом з жінкою. Для нього це як переспати з сестрою. За свій вибір Саші неодноразово доводилося розплачуватися.

— Хочеш, покажу тобі фото, на якому сліди від побоїв? — питає Саша. Він дістає смартфон і гортає фото, поки не знаходить те, де в нього розбите обличчя. — На мене напали в метро, ззаду, відразу кілька людей. Мене тоді не впустили у відділення поліції на «Житомирській», і це було жахливо, довелося їхати в Печерське. Принизливо, коли на тебе приходять дивитися поліцейські, але не дають написати заяви, а ти стоїш весь опухлий, у синцях... А вони кажуть, що сам винен.

— Ти ж розумів, що ніхто не стане шукати нападників?

— Так, але поліція не діє, тому що ми мовчимо. І поки нам буде соромно бути собою — нічого не зміниться. У мене є татуювання — пістолет. Я набив його після того, як у 14 років мене зґвалтували. Мені теж було соромно розповісти про це поліції та сімʼї. А зараз я б не мовчав, і закликаю всіх не мовчати.

Юлія Вебер / theБабель

3

Сашко сідає на підвіконня, бере «Редбул» і продовжує розповідати. Рік тому він закохався в одруженого чоловіка, той розлучився, і вони з Сашком зʼїхалися. Незабаром його партнер здав аналіз на ВІЛ, і результат виявився позитивним.

— Ми продовжували жити разом: його статус мене не лякав. Коли любиш когось, це все не має значення. Я, як дитину, водив його до лікарів, він почав терапію. Про свій статус я дізнався в травні 2019 року, через пів року після того, як ми розлучилися. Мій коханий чоловік захотів повернутися в гетеросексуальні стосунки. Я перездавав аналізи кілька разів і до останнього сподівався, що це помилка, але три з чотирьох тестів були позитивними. Я не став тягнути кота за яйця, став на облік і отримав свої таблетки.

Саша каже, що день, коли дізнався про свій статус, памʼятає погано. Тоді він працював візажистом у салоні на Борщагівці і весь день просидів на роботі мовчки. Колеги його не впізнавали. Через два тижні він напився і розповів про все батькам, вони підтримали. Через кілька місяців прийому препаратів вірус перестав визначатися.

— Тепер я пʼю лише дві таблетки в день і можу спати з коханою людиною без презерватива, не боячись її заразити. Я можу завести здорових дітей, жити повноцінним життям. Безпека інших для мене понад усе.
— А якщо забудеш або не випʼєш таблетки?
— Вірус почне мутувати і доведеться змінювати схему лікування. Цього не можна допустити.
— Ти хочеш дітей?
— Хочу, але не в Україні, інакше вони будуть переживати те саме, що і я, адже в них не буде мами. Усі будуть сміятися з них. Коли-небудь я візьму дитину з притулку, щоб дати їй шанс на гідне життя.

Юлія Вебер / theБабель

Ми виходимо на балкон, Саша закурює і продовжує розповідати про своє життя. Улітку 2019-го він прийшов до психотерапевта, і той поставив йому відразу кілька діагнозів: депресія, біполярний і межовий розлади особистості. Однією з причин стали наркотики: кокаїн та амфетамін.

Сашко зізнається, що довго страждав на автоагресію — навмисно шкодив собі. Уперше в хвилину відчаю він розсік собі ножицями запʼястя в 13 років, і відтоді практикував це, щоб, як він сам каже, відчути себе живим і заглушити душевний біль. Пізніше, щоб батьки не побачили, Саша різав себе вище від ліктів, а потім навчився робити це так, щоб не залишати шрамів. Старі шрами перекривав татуюваннями.

Юлія Вебер / theБабель

Нещодавно Сашка знову довели до істерики, і він 23 рази порізав себе манікюрними ножицями.

— Як людина з межовим розладом, я дуже легко привʼязуюсь до інших. Мені завжди було складно переривати стосунки. Якщо крапку ставив партнер, я впадав у глибоку депресію. Але останнім часом усе змінилося.

Уже кілька місяців Саша приймає таблетки і відчуває від них позитивний ефект. Щойно він став ходити на психотерапію, у його житті почали відбуватися чудеса. Люди навколо стали добрішими, зʼявилося натхнення, а з батьками він нарешті подружився.

— На мене дуже тиснули суспільство і сімʼя. Але якщо б я все це не пережив, хіба я захотів би зараз змінити світ? Я б і далі жив у тихому смиренні.

Юлія Вебер / theБабель

4

Ідея створити іменний YouTube-канал прийшла після того, як Сашу відмовилися обслуговувати в стоматологічній клініці. Він зізнався лікарю, що в нього ВІЛ, і той розповів про це всьому персоналу, після чого Сашу попросили піти. Він згадує, що відчував себе приниженим, і тоді вирішив, що час змінювати ставлення світу до таких, як він.

— Довго я не розумів, для чого жив. Пив, вживав наркотики, вів безладне статеве життя. Думаю, Бог вирішив дати мені сенс життя у вигляді ВІЛ, щоб я зміг допомогти й іншим людям. Так я вирішив зробити канал, який зможе стати дороговказом для всіх: білих, кольорових, натуралів і не дуже, для таких ненормальних, для невдах і популярних. Тут може змінитися ваше життя і ваші погляди. Тут ви переконаєтеся, що it gets better.

Саша каже, що планує розповідати про свій життєвий досвід, інформувати людей про те, як повноцінно жити з ВІЛ та психічними розладами. Він вважає, що в нового покоління підлітків є шанс знати більше й не почуватися неповноцінними.

Наприкінці жовтня Саша планує опублікувати перший випуск. Спочатку він буде знімати один ролик на кілька тижнів, щоб зібрати аудиторію, а поки що на його каналі вже опубліковано промо.

— Знаєш, це не буде такий блог, де сидить нудний вмираючий чувак у костюмі і розповідає про ВІЛ. Там буду я, цікаві люди, поради про макіяж і стиль. У мене зараз є ціла команда людей і вже підтверджені гості, які будуть «збирати» цей проєкт.

Юлія Вебер / theБабель

Саші потрібно їхати на робочу зустріч, і він просить мене викликати йому таксі. Поки він збирається, питаю, чи є в нього зараз хлопець. Сашко каже, що був один, але не зміг дати йому те, чого хотілося.

— Для мене важливо, щоб мене підтримували, щоб не заважали мені робити те, що я хочу. Щоб були щирими і вірними. Я не з полігамних, якщо перебуваю у стосунках. У моєму ідеальному світі всі люди без статі та орієнтації. Я не належу цій планеті. Може, я взагалі не людина. Я часто кажу, що мене сюди прислали. Я прийшов змінити світ, зроблю це і полечу назад.

На прощання він цілує мене в щоку й каже, щоб я поставила таксисту одну зірку за те, що він не там припаркувався. А через хвилину приходить повідомлення: «Одну зірку не став. Він — симпатичний».

Юлія Вебер / theБабель