Держава хоче регулювати роботу ЗМІ. Ми вивчили, як це роблять наші сусіди — і що (не треба) робити Україні

Перегляди:
1230
Автор:
Юліана Скібіцька
Дата:

Артем Марков / Дар'я Светлова / theБабель

Президент України Володимир Зеленський доручив Кабінету міністрів до кінця року підготувати і внести в парламент законопроєкт про роботу ЗМІ. Зеленський хоче посилити покарання за «недостовірну та неправдиву інформацію» та розробити «стандарти новин». Міністр культури Володимир Бородянський пояснив, що «стандарти новин» — це «термінологічна помилка», і уряд не буде цим займатися. Зеленський і раніше говорив, що незадоволений роботою ЗМІ в Україні — він вважає, що усередині країни йде «інформаційна війна». Оскільки законопроєкту ще немає, theБабель вивчив, як у пострадянських країнах держава контролює медіа.

Росія

Країна, з якою Україна пʼять років веде інформаційну війну, дуже педантично ставиться до роботи медіа. Усі великі інформаційні телеканали, радіостанції, газети та сайти або належать державним компаніям, або працюють в інтересах держпропаганди. Опозиційних ЗМІ, які часто називають «ліберальними», небагато, і вони постійно зазнають проблем.

Щоб працівник медіа вважався журналістом, який має право збирати інформацію, потрібно зареєструвати ЗМІ в Роскомнагляді. Для редакції це означає низку обмежень. Наприклад, не можна без позначки згадувати назви та показувати символіку організацій, визнаних екстремістськими, не можна пропагувати неповнолітнім гомосексуальні стосунки, докладно писати про наркотики та як їх вживати. Ще не можна виправдовувати нацизм, висміювати державні символи чи інститути влади. За це медіа чекає попередження або штраф.

Після двох попереджень Роскомнагляд може відкликати у медіа ліцензію та заблокувати його сайт. Через розпливчате формулювання порушити правила легко — наприклад, описати спосіб самогубства в новині про самогубство. Через це Роскомнагляд заблокував ярославське медіа, а самвидав «Батенька, да вы трансформер» три рази отримував вимогу відредагувати статті про суїцид. З цієї причини деякі ЗМІ замінюють слова «застрелився», «повісився», «втопився» на «[здійснив Роскомнагляд]». «Медиазона» видалила кілька фрагментів з матеріалу про тортури в поліції, після яких затриманий наклав на себе руки. Роскомнагляд заблокував деякі опозиційні видання, як-от «Грани» або «МБХ медиа». Сайт theБабеля в Росії теж заблокований.

У 2017 році Держдума ухвалила закон, який визнає ЗМІ іноземним агентом, якщо воно фінансується з-за кордону. Це сталося після того, як Мінʼюст США зажадав від американського філіалу російської телекомпанії RT (колишнє Russia Today) зареєструватися «іноагентом» у Сполучених Штатах. Депутати назвали закон «кроком у відповідь» на дії американців.

Іноагентами визнали низку видань, у тому числі, «Голос Америки», «Радио Свобода» і «Настоящее время». Ці ЗМІ повинні щоквартально подавати фінансово-господарський звіт у Мінʼюст, кожен рік проводити аудит та маркувати матеріали позначкою, що вони поширюються «іноземним ЗМІ — іноземним агентом». Якщо цього не робити, редакціям загрожує штраф від 100 до 500 тисяч рублів. В особливих випадках, за «злісного невиконання обовʼязків організацією, визнаною іноземним агентом», працівник медіа може отримати до двох років позбавлення волі.

Білорусь

Президент Білорусі Олександр Лукашенко — найпопулярніший закордонний політик в Україні. Білорусь вважається країною з високим рівнем цензури — держава цілком контролює все, що виходить на екрани, потрапляє в газети, а також майже все в інтернеті.

У Білорусі видають тільки три опозиційні газети — всі інші закрили з 2003 року з різних причин. Регулярно блокуються опозиційні сайти — як-от «Навыны» і «Белорусский партизан» — за «розповсюдження екстремістської інформації». З гумористичних програм російських телеканалів вирізають скетчі про Лукашенка. А торік у Білорусі заблокували найбільший опозиційний портал «Хартия 97». У Білорусі регулярно затримують опозиційних журналістів, а Freedom House щороку дає країні останні місця в рейтингу свободи слова.

Казахстан

Влада може блокувати сайти, якщо вони поширюють матеріали, які «підривають державний лад», розпалюють ненависть, виправдовують тероризм та екстремізм або розкривають «подробиці антитерористичних операцій». У місцеве Міністерство інформації можна поскаржитися на будь-який ресурс, який поширює «незаконну інформацію», і його заблокують. Списку заблокованих сайтів немає.

З 2017 року журналісти в Казахстані повинні отримувати згоду від спікерів у тексті на публікацію «охоронюваних законом таємниць», зокрема банківської та комерційної. Тобто тепер казахстанські журналісти можуть написати про майно чиновника, тільки якщо він їм це дозволить.

Туркменістан

Туркменістан — одна з найбільш закритих країн світу. Тут є окремий інтернет для жителів країни, у якому заблоковані всі популярні сайти: YouTube, Facebook, Twitter. Держава блокує всі сайти, які критично висловлюються про владу. Анонімайзери в країні теж не працюють. У 2007 році президент країни Гурбангули Бердимухамедов наказав демонтувати супутникові тарілки, тому що вони «спотворюють вигляд міст». Тоді ідея провалилася, але через чотири роки президент повторив свою вимогу — і антени почали зносити.

Усього в країні сім телеканалів, чотири радіостанції та шість сайтів. Критика президента заборонена, як і кабельне телебачення. Проти опозиційних журналістів фабрикують кримінальні справи. Газети та журнали повинні публікувати щонайменше два портрети Бердимухамедова в номері — їх надсилають з Адміністрації президента. У 2018 році поліція влаштувала рейд квартирами туркменів. Силовики шукали в туалетах газети з портретами президента. Якщо знаходили, погрожували звільнити та оштрафувати.

А хоч десь добре?

Звичайно. «Репортери без кордонів» називають Естонію однією з кращих країн для журналістів. Ситуація змінилася після 2015 року, коли до влади прийшли праві популісти з партії EKRE. Кілька провідних журналістів звільнилися, заявивши про самоцензуру. Зараз основні проблеми в Естонії — це відсутність масової російськомовної преси та «занепад автономії ЗМІ».

Грузія вважається частково вільною країною з високим рівнем плюралізму. «Репортери без кордонів» називають головною проблемою те, що власники ЗМІ впливають на редакційну політику.