«Ваш стиль викладання дещо старомодний». Яке місце Україна отримає в міжнародному рейтингу оцінювання школярів PISA — розповідає його творець Андреас Шляйхер

Автор:
Марія Ульяновська
Дата:
«Ваш стиль викладання дещо старомодний». Яке місце Україна отримає в міжнародному рейтингу оцінювання школярів PISA — розповідає його творець Андреас Шляйхер

OECD Flickr / «Бабель»

Менше ніж за місяць, 3 грудня, Україна дізнається своє місце в міжнародному рейтингу оцінки школярів PISA. Ця програма діє 19 років. Раз на три роки вона тестує 15-річних учнів у різних країнах за трьома напрямками: математика, читання та природничі науки. У 2018 році вперше в програмі брали участь українські школярі. Для країн-учасниць PISA місце у фінальному звіті дослідження — ледь не найважливіша оцінка системи середньої освіти. Колись PISA високо оцінила і прославила на весь світ фінські школи, а для розвинутих європейських економік на кшталт Німеччини, Франції і Великої Британії результати тестування стали неприємним сюрпризом — у 2012 і 2015 роках жодна з цих країн не потрапила в першу десятку (повний список за 2015 рік дивіться тут, за 2012 — тут). Крім академічних знань PISA, за допомогою спеціальних анкет оцінює, наскільки школярі задоволені навчанням, чи не заважають навчанню соціальні проблеми та що не подобається в системі вчителям. Україні профільні експерти прогнозують місце в середині списку — приблизно в четвертій десятці. Наскільки точний цей прогноз, як правильно інтерпретувати результати і, головне, що з ними робити далі, theБабель розпитав у керівника і творця PISA Андреаса Шляйхера.

Які навички і знання потрібні учням, щоб успішно скласти тести?

PISA не оцінює, чи можуть учні повторити те, що вони вивчили. Важливо, чи можуть вони творчо мислити, застосовувати свої знання, вирішуючи складні проблеми. Наприклад, якщо йдеться про математику, учневі пропонують вирішувати завдання в реальному контексті: ось проблема, у якої є математична відповідь, спробуйте її знайти.

Яка з країн-учасниць PISA здивувала вас своїми результатами?

Єдина країна, яка мене здивувала, — Вʼєтнам. Він бідний, але його результати можна порівняти з європейськими країнами. В іншому мене складно здивувати — завжди є причина, яка все пояснює.

Які головні причини успіху, ви вивели універсальний рецепт?

Є три головні чинники. Перший — сучасні системи навчання, які розвивають мислення. Другий — професійні вчителі, які гарантують якість освіти. Країна повинна створювати умови, в яких талановиті люди захочуть стати вчителями. І третій — найкращі вчителі повинні працювати в найважчих школах, з цим особливо добре справляються в Азії.

Україна зараз чекає на результати, є прогнози, що ми опинимося десь на сороковому місці. Це погано?

Наскільки я бачив, в Україні є чудові освітні традиції та талановиті вчителі — добре підготовлені і віддані своїй роботі. У сумі це може гарантувати відмінні результати тестів.

Але ваш стиль викладання дещо старомодний — ви концентруєтеся на тому, щоб засвоїти величезну кількість інформації, а не на творчому мисленні та підходах. Велику роль, як і раніше, грають іспити — люди вчаться заради того, щоб їх скласти, а не для того, щоб стати розумнішими. Я не вивчав результати України і не можу сказати, яке місце ви отримаєте, але з того, що я бачив, думаю, вище сорокового.

Що вас найбільше здивувало в українських вчителях — і в хорошому, і поганому сенсах?

Часто це дуже всебічно розвинені люди — вони знають не тільки свій предмет, але й суміжні дисципліни. Але головне — у них є величезне бажання бути вчителями. В Україні це дуже нелегка праця — зарплати, умови праці та інфраструктура залишають бажати кращого. У вас вчителями стають люди з певними переконаннями. Вони справді хочуть допомогти молоді — це рідкість зараз.

Багато країн результати PISA неприємно здивували. Як потрібно правильно реагувати і що таке «правильно» у цьому випадку?

Результат — завжди дзеркало, в якому ми бачимо самих себе. Якщо вони не подобаються, значить, щось не так із системою освіти. Результати PISA дають довгострокову картину того, що відбулося за роки, розкривають наявні проблеми. Це можливість побачити більш широку картину, а потім почати працювати над конкретними проблемами.

Можу сказати на прикладі моєї рідної Німеччини. Люди були дуже незадоволені результатами тестів. Так склалося, що роками школи відбирали кращих учнів, систему освіти ніхто не реформував. Це призвело до того, що результати тесту були нерівні — одні впоралися дуже добре, інші дуже погано. Серед останніх виявилися учні з неблагополучних сімей і сімей мігрантів. Склавши PISA, Німеччина зосередилася на цій категорії учнів і допомогла їм: дітям мігрантів дали можливість навчатися паралельно двома мовами. І це спрацювало — через 10 років розрив між учнями скоротився на 50 відсотків.

Я хочу пояснити, що PISA — це лише відправна точка для реформ, а не вирок або оцінка того, що зробили раніше. Головне — говорити зі школами і вчителями, насамперед вони повинні розуміти результати.

Ви вже не раз казали про низькі зарплати вчителів в Україні та погану інфраструктуру. Щоб вирішити ці проблеми, потрібні великі інвестиції. Ви знаєте приклади, коли країни поліпшили свої позиції в PISA, не витративши на це великий бюджет?

Освіта — це питання не стільки грошей, скільки державної політики: повинна бути система, яка ефективно використовує ресурси. Інфраструктура — це завжди і скрізь дорого, але, крім неї, є ще система іспитів, справедливий і рівноправний доступ до освіти. Щоб розібратися з цими проблемами, не потрібно багато грошей, але це складні політичні рішення. Наприклад, багато цілком ефективних систем освіти роблять ставку на великі класи. Якщо в країні не вистачає вчителів, це справді допомагає вирішити питання кадрів.

Великі класи — це скільки? У мене було 30 однокласників — це багато чи мало?

За стандартами PISA, це багато. Але у нас є успішні приклади країн з класами по 40—45 учнів. Якщо вам потрібно зробити вибір між меншим класом і кращим вчителем, завжди вибирайте кращого вчителя.

Наприклад, колись Корея і Люксембург витрачали однакові суми на освіту, але вкладали гроші в різні напрямки. У Кореї інвестиції зосереджені на вчителях: їм добре платять, дають менше навчальних годин і більше можливостей для зростання. Люксембург зосередився на невеликих класах. Там теж добре платять вчителям, але уроки йдуть один за одним, і часу на щось, окрім роботи, просто немає. У підсумку в Кореї зараз справи йдуть краще.

Фінляндія — одна з лідерів PISA. В Україні часто наводят її систему освіти як приклад. Але якщо подивитися на динаміку академічних знань, очевидно, що результати не блискучі. Це тому, що країна зробила пріоритетом не академзнання, а задоволеність учнів школою? Це правильний підхід?

Фінляндія надає молодим людям багато можливостей — учні там не просто споживачі, але й активні учасники освітнього процесу: вони відкриті для експериментів, не бояться помилятися. Це велика заслуга системи. У Фінляндії, як і раніше, хороший відсоток відмінників — вищий, ніж у Німеччини, яка робить ставку на здібних учнів.

Освіта у Фінляндії досить індивідуальна. Вчителі розуміють, що у різних учнів різні таланти, і вони роблять все для їхнього заохочення. Але у сфері загальних знань Фінляндія справді зробила свій вибір. Важко сказати, правильний він чи ні. Для мене міжнародні змагання — це не пошук кращої системи, а пошук альтернатив.

У якої країни сьогодні найкраща освітня система, не тільки за результатами попередньої оцінки, але й за динамікою?

В Європі — це Естонія. У них відмінна динаміка, дуже швидко і творчо розвиваються вчителі та школи. В Азії — Китай. Там для поліпшення навчання використовують штучний інтелект, і це вражає. Цікаві підходи до навчання в Канаді. У них інклюзивна система — учні-мігранти і канадці навчаються разом. Будь-яку освітню систему можна поліпшити. Головне — не шукати виправдань і не перекладати відповідальність.