Соцмережі перетворилися на інструмент розпалювання ненависті та брудної політичної боротьби. Ось як їх можна реформувати — переказуємо великий матеріал The Atlantic

Перегляди:
1101
Автор:
Сергій Пивоваров
Дата:

Артем Марков / Дар'я Светлова / theБабель

Соціальні мережі зʼявилися на початку 2000-х і мали зробити світ більш відкритим, звʼязуючи людей між собою. Із часом ця технологія змінила політику і суспільство: популярність у соцмережах стала важливішою, ніж у реальному житті, а лайки і шери дедалі частіше використовували, щоб поширювати ненависть, фейки та пропаганду. Соцмережі збільшили потік інформації — і тепер безліч людей, особливо молодих, живуть одноденними новинами, забуваючи про уроки минулого. Соцмережі не є поганими самі собою. Однак настав час обмежити деякі з їхніх деструктивних ефектів — боротися з тролями, з «токсичною» і недостовірною інформацією. tһеБабель коротко переказує велику статтю про «темну психологію» соціальних мереж соціального психолога з Нью-Йоркського університету Стерна Джонатана Хайда і фахівця з етики технологій Тобіаса Роуз-Стоквелла, опубліковану в The Atlantic.

Спочатку Facebook збирався «зробити світ більш відкритим і згуртованим». Тоді багато хто припускав, що глобалізація комунікацій буде корисною для демократії. Із часом спілкування перетворилося на політичні дискусії серед анонімів, часто більш гнівні та менш цивілізовані, ніж в реальному житті; у мережі поширюються чимраз екстремальніші світогляди; процвітають кампанії з дезінформації; ідеології насильства приваблюють дедалі більше нових послідовників.

Комунікацію сприймають як вулицю з двостороннім рухом. Але в реаліях соцмереж з обох боків цієї вулиці встановлюються трибуни, які заповнюють друзі, знайомі, суперники і навіть незнайомці. Таку форму спілкування неодноразово вивчали й описували соціальні психологи.

Марк Лірі запровадив термін «соціометрія» — шкала оцінки наших вчинків в очах інших людей. Завдяки соцмережам, де відображаються лайки, друзі, підписники і репости, ми вже не потребуємо самооцінки, оскільки наші соціометри тепер виставлені на загальний огляд.

Якщо ви будете постійно обурюватися і злитися в живому спілкуванні з друзями, то вони, найімовірніше, швидко від вас втомляться. Але в соцмережах такий тон спілкування, навпаки, може підвищити ваш статус. Дослідники з Нью-Йоркського університету вивчили пів мільйона твітів і дійшли висновку, що кожне емоційне слово у твіті збільшує його вірусність у середньому на 20 відсотків. Інше дослідження Pew Research Center показало, що пости у Facebook, які висловлюють «обурену незгоду», отримали майже вдвічі більше відгуків, зокрема лайків і шерів, ніж інші типи контенту.

Єльський психолог Моллі Крокетт дійшла висновку, що в реальності ми далеко не завжди приєднуємося до «обуреного натовпу», тому що у нас є час подумати, охолонути і навіть поспівчувати людині, яку публічно засуджують. Але ці стримуючі фактори слабшають, коли ми не бачимо людину наживо і коли нас багато разів протягом дня закликають «лайкнути» засудження. Іншими словами, соцмережі перетворюють багатьох політично активних громадян на підбурювачів, які змагаються у створенні найпровокаційніших постів і зображень. Усе це вони можуть миттєво поширювати по всій країні і по всьому світу, а їхня публічна соціометрія показує, наскільки популярними є їхні творіння.

Людство еволюціонувало, щоб пліткувати, красуватися, маніпулювати та цькувати один одного

У 2002—2004 роках перші соцмережі — Friendster, MySpace і Facebook — пропонували інструменти, які допомагали користувачам спілкуватися з друзями. Ви могли публікувати зрежисовані версії свого життя, але на сайтах не було інструментів, щоб поширювати епідемію обурення.

Коли у 2006 році зʼявився Twitter, його головним нововведенням стала «стрічка оновлень» з повідомленнями, що обмежувалися 140 символами. У відповідь Facebook того ж року запустила власну «стрічку новин», а у 2009 — додала кнопку «Подобається». Так зʼявився перший публічний показник популярності контенту. Потім зʼявилося ще одне нововведення — алгоритм, який на основі попередніх лайків користувача визначав, які пости він побачить. Це призвело до того, що кількість лайків стала превалювати над достовірністю. Згодом це виллється в епідемію «фальшивих новин».

У 2009 році у Twitter зʼявилася функція Retweet, яка дозволяла розповсюджувати будь-який контент одним кліком. У 2012-му Facebook запустив свою функцію ретвіта — кнопку «Поділитися». Один з творців кнопки Retweet Кріс Везерелл тепер шкодує про її появу. Він згадує, як спостерігаючи за першими тестами нового інструменту, подумав, що «можливо, ми щойно дали в руки 4-річній дитині заряджену зброю».

Наступний переворот стався у 2012—2013 роках, коли зʼявилися Upworthy та інші сайти вірусного контенту. Вони експериментували з варіантами заголовків, щоб знайти версію, яка б генерувала найвищий рейтинг кліків. Так зʼявилися заголовки з серії «Ви не повірите...». Доповнені спеціально підібраними зображеннями, вони примушували людей імпульсивно клікати на них.

Спочатку така модель заголовків не призначалася для того, аби викликати обурення чи гнів. Але дуже швидко така «емоційна упаковка» текстів поширилась у багатьох ЗМІ. У 2014 році російське «Агентство інтернет-досліджень» використовувало цю стратегію через свої фальшиві акаунти в найпопулярніших соцмережах і онлайн-ресурсах для розпалювання ворожнечі та ненависті.

2013 став роком, коли ми зламали інтернет

Ще одна проблема соцмереж полягає у тому, що величезний потік інформації про скандали, жарти або конфлікти одного дня витісняє ідеї і уроки минулого. Інформацію можна умовно розділити на три категорії: нову — ту, що зʼявилася протягом останнього місяця; середнього віку — створену 10—50 років тому; стару — створену понад століття тому. У ХХ столітті, з появою радіо та телебачення баланс помітно змістився у бік нового. У ХХІ столітті, з появою соцмереж цей зсув став ще швидшим.

Особливо це характерно для молодих поколінь, у яких залишається все менше часу, щоб вивчити старі ідеї і досвід, перш ніж вони підключаться до медіапотоку соцмереж. Йдеться не про те, що наші пращури були мудрішими — напевно це не зовсім так. Головний плюс у тому, що їхні ідеї фільтрувалися протягом поколінь. Це означає, що в довгостроковій перспективі вони цінніші за контент, створений протягом останнього місяця.

Молодь, народжена після 1995 року, нерідко вступає в соцмережах до груп, що пропагують вкрай праві чи вкрай ліві ідеї. Хоча нацизм і комунізм були одними з найзасуджуваніших ідеологій ХХ століття, і про це є безліч інформації у відкритому доступі.

Молодь по всьому світу все частіше втрачає віру в демократію

Соцмережі не є поганими за своєю суттю, вони можуть приносити користь. Наприклад, виявляти шкоду, що раніше приховувалася, або ставати рупором спільнот, які раніше не мали голосу. Кожна нова технологія комунікацій приносить цілий ряд конструктивних і руйнівних ефектів. І рано чи пізно настає час встановити баланс. Тому автори матеріалу пропонують реформувати соцмережі таким чином:

  • Скоротити частоту й інтенсивність виступів «на публіку». Для цього можна приховувати функції лайків і шерів для деяких типів контенту, щоб «користувачі соцмереж не перетворювалися на обʼєкти постійних публічних конкурсів популярності».
  • Зменшити охоплення неперевірених акаунтів для боротьби з тролями. Тобто запровадити практику базової перевірки особистості. Для захисту особистих даних користувачів до цього можна залучити незалежні некомерційні організації.
  • Скоротити ступінь зараження неякісною інформацією. Для цього можна розробити алгоритм штучного інтелекту. Він реагуватиме на контент, який раніше вже позначали як «токсичний», і додатково запитуватиме користувача, чи справді він хоче його опублікувати.