Що пропонує Дмитро Дубілет
Дізнатися у мобільних операторів кількість абонентів у всіх населених пунктах України. Абоненти — це ще не всі жителі: у когось може бути дві або три сім-карти, а хтось не користується мобільним взагалі. Тому ці дані потрібно буде коригувати.
Найгірше дані від операторів «проявлять» пенсіонерів і дітей, тому що вони мало користуються мобільними. Тому дані про їхню чисельність потрібно буде взяти з реєстрів РАЦС і Пенсійного фонду.
В окремих містах і селах потрібно провести «калібруючі» соцопитування і дізнатися, скільки сім-карт припадає на одного українця — виявити так звані «поправні коефіцієнти».
Знаючи поправні коефіцієнти для різних вікових груп, можна оцінити чисельність жителів усіх міст і сіл.
Те, що пропонує Дубілет, — не перепис, а оцінка чисельності населення. Такий підхід не дасть інформацію про якість населення: стать, вік, рівень освіти, сімейний стан, етнічну приналежність, рідну мову, статус на ринку праці, джерела доходів, житлові умови, участь у міграціях (як зовнішніх, так і внутрішніх) кожного окремого українця.
Інформація від мобільних операторів може вирішити локальні завдання, наприклад транспортне питання. Якщо знати, як переміщуються мобільні телефони, можна розрахувати, скільки громадського транспорту має бути в місті та за якими маршрутами його краще пускати. Це можна застосувати для Києва та приміської зони. Але Київська область — не вся Україна. Є маса сіл, де немає мобільного звʼязку. Коли я сказала про це Дубілету, він здивувався і, здається, не повірив.
Ми плануємо модернізувати перепис і провести його з планшетом, а не з переписним паперовим листом, як було раніше. Так можна заощадити масу часу і грошей, уникнути деяких помилок, контролювати роботу переписувачів.
Ми хочемо зробити переписні ділянки на кшталт виборчих — для тих, хто не захоче пускати переписувача додому. Туди люди зможуть прийти і зареєструватися самостійно або за допомогою фахівців. Ще один варіант — інтернет-реєстрація, коли на всі запитання людина зможе відповісти онлайн. Деякі країни таким чином проводили перепис 2010 року і планують те ж саме на 2020 рік. Але навіть в Естонії, де високий рівень компʼютерної грамотності, лише третина населення відповіла на питання в інтернеті. У нас буде ще менше.
Перепис потрібно проводити кожні десять років, тому що за цей час накопичуються помилки, велика частина яких повʼязана з міграцією. Переїжджаючи з місця на місце, людина не завжди реєструється, і зрозуміти, де вона фактично живе, неможливо. Тому переписувачі запитують, чи живе людина в цьому місці з народження, і якщо ні — коли переїхала.
Важливо відокремити постійне населення від наявного — тих, хто на момент опитування був удома. Для одних цілей потрібен облік наявного населення, наприклад для організації того ж транспорту. Для інших — розрахунку субвенцій, будівництва шкіл і дитсадків — постійного. [Переписувачі] ставлять два запитання: хто проживає тут постійно і хто перебував у цьому приміщенні в критичний момент перепису (наприклад о 12 годині ночі з 5 на 6 грудня).
На перепису можна заощадити, якщо є демографічні регістри. У цьому випадку можна не ставити багато питань, не опитувати всіх, а використовувати вибірковий метод. Але щоб створити такий реєстр, потрібно 10—15 років. Сподіваюся, Україні на це знадобиться менше часу, і у 2030 році ми зможемо провести перепис на базі регістрів — швидше і дешевше.
У грудні Держстат проводитиме пробний перепис. Але він не дасть всієї потрібної інформації. Нам потрібно пояснити влади і населенню, чому перепис важливий. Сподіваюся, це вдасться.