«Коли люди ходили до університетів, ми рубалися з мусорами на барикадах». Двоє ультрас розповідають, як билися на Банковій, валили Леніна, воювали та їздили в Гонконг — велике інтервʼю

Перегляди:
10370
Автори:
Євген Спірін, Артем Конопкін
Дата:

Євген Малолєтка

Перший масштабний мітинг Євромайдану відбувся у Києві 1 грудня: на вулиці вийшли близько пів мільйона людей. Того ж дня футбольні фанати атакували кордон бійців Внутрішніх військ МВС біля будівлі Адміністрації президента і захопили Будинок профспілок на Майдані. Знімок, де ультрас Ігор Маляр розмахує ланцюгом на вулиці Банковій, облетів тоді усі світові ЗМІ. Маляр приїхав у Київ напередодні й одразу занурився у вуличні бійки. За довгий ланцюг в руках його назвали Скорпіоном — як персонажа гри Mortal Kombat. Його друг Сергій «Філя» Філімонов тоді захоплював Будинок профспілок, а ввечері того ж дня пішов валити памʼятник Леніну на бульварі Тараса Шевченка. Після революції обоє вирушили воювати на Донбас. Через шість років про Філю і Маляра написали російські медіа: хлопці вирушили до Гонконгу, де вже багато місяців тривають протести проти китайської влади. Російські журналісти у своїх сюжетах назвали Маляра та Філімонова «агентами ЦРУ», які вчать гонконгців робити революцію за сценарієм Майдану. ТһеБабель зустрівся з Філею і Маляром, щоб поговорити про сутичку на Банковій, Майдан, війну на Донбасі, ультрас, насильство та силу протесту.

Коли ви вперше потрапили на Майдан?

Маляр: Я сам жив у Дніпрі, уперше приїхав на Майдан саме 1 грудня. Ми з друзями побачили, як «беркути» побили студентів, нам зателефонував товариш з Києва, сказав, що збирається двіж, і запропонував приїхати. Перший раз приїхали втрьох, потім таким самим складом пішли воювати.

Приїхали та?

Маляр: Мети особливої не було. Приїхали в Київ і пішли на Майдан — дивитися, що відбувається. Було дуже багато людей, і ми не розуміли, що відбувається, проштовхувалися в натовп, слухали та дивилися.

Протести в той день організували чи вони були спонтанними? Були провокатори?

Маляр: Там були незрозумілі люди, вони метушилися, кричали. Можна назвати їх провокаторами. Але вони не зробили нічого такого, щоб за ними пішли. На них дивилися як на божевільних. Але здебільшого люди вийшли самі, тому що «Беркут» побив студентів і всіх, хто був на мирній акції. Люди вийшли проти мусорського свавілля. І я приїхав не стояти за євроінтеграцію з плакатами та дивитися, як Руслана співає свої «Дикі танці». Я приїхав, тому що мені не подобається, коли бʼють людей, які не можуть дати відсіч. А ми могли дати відсіч міліції — ми її не боялися.

Розкажи про ланцюг, за який ЗМІ назвали тебе Скорпіоном. Де ти його взяв?

Маляр: З Майдану частина людей пішла на Банкову, і нам сказали, що там движ, там трактор, будуть прориватися до Адміністрації президента. Ми пішли з фанатами «Дніпра» і «Динамо» — людей 15. Прийшли, побачили трактор, який намагався таранити «ввшників», і багато людей. У мене з собою не було ланцюга. Я взагалі був без нічого. Але після кількох сутичок з міліцією я побачив величезний ланцюг у них під ногами. І коли ми вчергове намагалися пробити кордон, я підняв його та вирішив, що це буде відмінна зброя. Ні у кого не було ні кийків, нічого. Я взяв ланцюг і почав ним розмахувати, це було важко, він важив кілограмів 20. Я завʼязав по краях вузли, він вчетверо покоротшав — стало зручніше.

Ти розумів, що бʼєш призовників, звичайних хлопців, а не «Беркут»?

Маляр: Так, розумів, але вони виконували злочинні накази влади. По-людськи, вони мали відійти та пропустити людей. Вони ж бачили, що влада ухвалює драконівські закони. Такій владі не можна служити, не можна виконувати її накази.

А трактор хто пригнав? Хто за кермом сидів? Ти бачив, як таранили «ввшників»?

Маляр: Мені здається, з трактором був радше ідеологічний хід. Якщо б насправді хотіли проїхати до Адміністрації на тракторі, проїхали б. Просто хотіли зіграти на переляку, а коли зрозуміли, що міліція не відійде, яєць проїхати по них не вистачило. За кермом сидів якийсь звичайний мужик. Коли стало зрозуміло, що трактор не поїде, його використовували як сцену. Туди заліз Петро Порошенко і почав усіх повчати, а йому почали скандувати: «Пішов на х*й». Потім ще почали кидатися копійками, він загарячкував і тикав у різні боки пальцями: «Він провокатор і той теж провокатор». Його зняли звідти, і більше трактор у бійках участі не брав. Не знаю, чому той, хто був за кермом трактора, не проїхав крізь «ввшників».

Євген Малолєтка

А ти б зміг?

Маляр: Я — так. Але я не вмію водити трактор.

Поки ти бив ланцюгом, хтось кидав коктейлі Молотова.

Маляр: Так, коктейлі були, але їх не кидали в міліцію. Там відстань була невеликою, можна було кинути так, щоб загорілися люди, але тоді тільки попереджали. Кидали на землю, вони спалахували, «ввшники» лякались і трохи відступали. Взагалі, вся Банкова була в людях, але тих, хто намагався пробити кордон, було не дуже багато — людей 50—100. Решта — зіваки. Максимум, що вони робили, — камені подавали.

А скільки атак було з боку міліції?

Здається, кілька. Перший раз «ввшникам» передали щити, а потім вже збудували друге кільце з «беркутів». Вийшло, що в першому ряду «ввшники» стоять, у другому «беркути». Було кілька спроб наступати, остання, коли стемніло. Міліція різко розступилися, і кілька загонів «Беркуту» вибігли та почали всіх відтісняти, хто не встиг втекти — били до напівсмерті. Я забрав щит, а коли почалася атака, стояв спиною. Зрозумів, що треба тікати, але люди на ходу викидали щити, я за один перечепився та мало не впав. Пощастило, що не наздогнали, якби впав, думаю, мене б забили. Більше в цей день нічого не було. Зате у Філі з хлопцями був бій за памʼятник Леніну — це була перша спроба знести його. Тоді «Беркуту» дали серйозну відсіч, вони вперше отримали п*зди.

Філя: Я був на Майдані, ще коли він почався на Європейській площі. Ми виступали проти законів, які збиралися ухвалити. Янукович образився на динамівське гасло «Спасибі жителям Донбасу за президента-підораса», і Андрій Портнов запропонував низку законопроєктів, частина з яких були антифанатськими. Наприклад, прохід на стадіони за паспортами. Нам було важливо не допустити, щоб ці закони ухвалили. Але обʼєднуючим стало саме 1 грудня. Ми бачили на Майдані абсолютно різних людей, навіть з ворогуючих між собою організацій. Ми на Майдані зустріли фанатів «Арсеналу», буквально за тиждень до цього у нас було кілька бійок з ними, але там ми зрозуміли, що вони теж будуть битися з міліцією, тому встановили негласне перемирʼя.

Ти 1 грудня був на Банковій?

Філя: Ні, ми захопили Будинок профспілок паралельно з бійкою на Банковій. Ми закріпилися в ньому, зробили штаб і пішли валити памʼятник Леніну. Там ми вперше добре побилися з «беркутами», вони від нас тікали. Деякі з них стрибали з памʼятника, ламали ноги, і їх з поламаними ногами несли. Я назбирав цілу купу беркутівських шапок, палиць — сувенірів, коротше. Взагалі ми розуміли: або Майдан переможе, або нас усіх повбивають чи посадять у вʼязницю. Мені мама казала: «Синку, не приходь додому, тут на тебе мусора чекають».

Скільки «беркутів» було біля памʼятника 1 грудня?

Філя: Ми прийшли під памʼятник, до нього пригнали автобуси з «беркутами», вони вишикувалися і почали на нас наступати, крок за кроком відштовхували нас. Вони піднялися на сходи, і ми зрозуміли, що не можна тікати, і почали наступ. «Беркути», поки відступали, попадали зі сходинок, а ми цим скористалися і погнали їх.

А чому тоді не звалили памʼятник?

Філя: Ми знали, що зараз приїде підкріплення, і нам багато можна предʼявити: напад на працівників міліції, групове хуліганство. Коротше, можна було років на пʼять заїхати на тюрму. Ми зрозуміли, що краще свіжі люди прийдуть і повалять його.

Що було потім?

Маляр: Я після 1 числа поїхав у Дніпро. Думав, приїду додому і нікому нічого не буду розказувати. А мені під вечір почали надсилати фото з ланцюгом, воно обійшло всі ЗМІ. Мені писали: «Це ти?», а я думав: «От блін». Тоді я вирішив зробити паузу.

Довга пауза вийшла?

Маляр: Повернувся вже в розпал революції. Йдемо на вулицю Грушевського, а там люди коктейлі роблять. Ми підійшли і зрозуміли, що вони роблять їх жахливо. Я сказав: «Ні, хлопці, йдіть звідси». І ми стали з одним робити коктейлі. Скільки за той вечір намішали — навіть не знаю, кілька сотень. Налагодили виробництво. Наші коктейлі були високої якості. Тому що інші погано вставляли гніт, і він одразу гас, або брали квадратні пляшки, що не розбиваються. Коротше, робили марні речі. А наші горіли добре.

Звідки досвід?

Маляр: Ну... Щонайменше був YouTube. Хоча тоді це був ще «ВКонтакте», там був мільйон роликів, як робити напалм, що липне до стіни, або, навпаки, рідкий коктейль, який затікає в усі щілини. Багато роликів корисних було.

Який перший яскравий спогад з Майдану?

Філя: Напевно, коли гумовою кулею вперше потрапили. Ну, або газові гранати, які виїдали очі та ніс. Світло-шумові, які поранили ноги. Хлопці ходили з ногами в крові.

Маляр: Я памʼятаю, як двоє нашіх хлопців залізли на колонаду [біля входу на стадіон «Динамо»], щоб звідти кидати каміння в «Беркут». А туди ж залізли «беркути», побили їх і скинули вниз.

Чи були проплачені люди на Майдані?

Філя: Чи були у Порошенка люди, яким він платив? Напевно, були. Скільки їх було — пʼять, десять чи сто — не знаю. Напевно, був партійний актив, який заробляв. Були якісь організації, які могли заробляти. Але ніхто не може заперечувати, що більшість людей були альтруїстами та робили це не за гроші. Мені ніхто наказу не давав, що потрібно кидати каміння, Маляру ніхто не наказував бити ланцюгом. І ніхто не наказував нам валити памʼятник Леніну. І гроші теж не давали.

Де ви були з 18 по 22 лютого?

Філя: Ми не брали участь у цих подіях. Бачили вбитих людей, але були в іншому місці — у будівлі посольства Канади.

Із титушками стикалися?

Філя: Я навіть не можу порахувати, скільки титушок постраждали від нас під час Майдану. Напевно, скільки змогли, стільки й розігнали, ловили скрізь.

Маляр: Нам телефонували люди і казали: «До нас на район заїхали 50 осіб. Найімовірніше, це титушки». Ми разом з «Автомайданом» виїжджали на місце до цих людей, а вони нам: «Ми приїхали на антимайдан». А ми: «На антимайдан? Ідіть сюди, хлопці».

Робили що вміли — били людей?

Філя: Так, ми не давали титушкам потрапити на антимайдан. Ми били титушок. Багато і часто.

Перемирʼя між фанатами триває досі? Воно так і залишилося неформальним?

Філя: Потім його закріпили в інтернет-публікаціях. Усі визнали, що ми не нападаємо ні на «Арсенал», ні на будь-які інші контори, тому що у нас спільна мета. Зараз перемирʼя тріснуло, занадто багато часу минуло. Ну, і багато колективів не гребують Москвою, ватничають. Наш блок «Родичів» бив «Сегедку». Вони не соромилися носити футболки московського «Спартака» і взагалі їздили в Росію, щоб битися там у складі інших фірм. Така ж ситуація була з «ЦСКА Київ»: вони їздили до Риму нещодавно — битися за московський ЦСКА. На тлі цього у нас конфлікти. Але все одно, це бійки в лісі, а не напади в місті. Плоди перемирʼя теж є: на міжнародну тему можуть вийти разом фанати з Харкова та Дніпра. До війни це було неможливо.

Коли ви поїхали на війну?

Філя: З 20 травня 2014 року ми були вже на війні. Поїхали туди в кросівках, розгрузках охоронців з продуктового магазину. Зібрали мінімальну кількість речей і вже через два тижні брали участь у звільненні Маріуполя. Активно воювали пів року десь.

У Широкинській операції брали участь?

Філя: Ні. Я поважаю всіх, хто залишився воювати, але постійні перемирʼя та відводи з першої лінії — не моя історія. Я отримую задоволення, коли захищаю землю, звільняю місто або вбиваю ворога, а сама служба мені не подобається. Тому ми на початку 2015 року закінчили військові справи та перейшли до цивільного сектора. Створили громадянський корпус «Азову». А потім рух виріс до політичного, і сформувався «Нацкорпус».

А зараз що?

Філя: Уже рік, як ми вийшли з «Нацкорпусу». Мій друг Назар Кравченко був начальником штабу «Нацкорпусу», людиною, яка все це збудувала. Моя роль — голова по Києву.

У складі «Нацкорпусу» ви брали участь в акціях. Наприклад, минулого року під час однієї з акцій постраждали поліцейські. Ви продовжуєте використовувати насильство для досягнення цілей?

Філя: Я не вважаю, що насильницький протест більш ефективний. Найуспішніша форма — це ненасильницький протест. Але у протестувальників має бути право на насильство. Якщо ми візьмемо ті приклади, з якими нас повʼязують, то побачимо, що ми його використовували тільки у виняткових випадках. Наприклад, проти росіян, ватної пропаганди, сепаратизму тощо. Наприклад, затримання Лусваргі — до нього треба було застосувати силу.

Ти один з тих, хто його затримував?

Філя: Так. З ним зрозуміло, що треба було застосовувати силу. Друга історія — це незаконні забудови. У чому наша сила? Жодне будівництво незаконне, на якому ми зʼявилися, так і не почалося. Сила, яку ми застосовували там, — не проти паркану або поліції, а проти титушок, які били людей. А поліція випадково потрапляла.

Ви нещодавно їздили в Гонконг. На тобі була футболка «Хто замовив Катю Гандзюк». Яка ваша роль у цій ініціативі?

Філя: Я Катю знав. Вона була моєю доброю знайомою, і мої хороші друзі про неї відгукувалися тепло. Напади на активістів в Україні — це велика проблема. Те, що Катю вбили, усі знають, хто це зробив, і все одно покривають убивць — це страшно, так не має бути. Це означає, що в країні не працює правоохоронна система. Ще в ситуації з Катею ріже око неучасть у розслідуванні очільника МВС Арсена Авакова.

Філя: Аваков — це персонаж, який прийшов на посаду займатися бізнесом, а не будувати систему. Ми поїхали до нього додому, в Італію. Щоб люди знали, хто поруч з ними живе, ми провели акцію біля вілли Авакова. Приїхали та на паркані розвісили фотографії убитих і побитих українських активістів. Про це написала європейська преса. Ми знаємо, що він дуже образився на нас. Цього року Україна та Чехія підписали договір про обмін базами злочинців. І він вніс нас до цього списку — усіх, хто організовував акцію. Тепер нам закритий вʼїзд у Шенгенську зону.

Сергій Філімонов

Поїхали в Гонконг, тому що в Європу заборонили?

Філя: У нас є проєкт «Академія вуличного протесту». Нам дуже цікаві протести, ми вивчаємо їх по всьому світу, навіть на акції «жовтих жилетів» були. По-перше, Гонконг — це прекрасне місто, він нам сподобався. Ми знали, що зможемо і відпочити. А по-друге, змогли подивитися на протести.

Російські ЗМІ говорили, що ви поїхали вчити протестувати.

Філя: Ці російські сюжети дурні та пропагандистські. Вони придумали, що нам вже заплатили гроші, а китайська преса придумала, що ми працюємо на ЦРУ. Як було насправді? Ми нікого не вчили. І не тому, що не хотіли, а тому, що це б нашкодило. Останні дні в Гонконзі за нами постійно стежили. Чи готові ми навчати гонконгців протесту, якщо вони приїдуть в Україну? Так, ми будемо дуже раді та передамо їм усі свої знання.

Сергій Філімонов

А як вони взагалі вас знайшли?

Філя: Нас було важко не помітити на їхніх акціях. До нас підходили і запитували, звідки ми, коли ми говорили, що з України, вони по-справжньому раділи. Усі вони дивилися фільм про Майдан. Вони нам казали: «Дякую, що ви приїхали, ви дуже піднімаєте наш бойовий дух». А потім, коли китайська преса почала про нас писати і друкувати скріни з наших соцмереж, нам написали сотні людей. А потім нам почали писати всі світові ЗМІ: Reuters, Vice, BBC. Ми нічого протизаконного не зробили. Навіть коли ми їхали, я відразу говорив: «Якщо навіть поліція тричі буде не правою, не реагуйте, зробимо тільки гірше».

У Гонконзі хотілося ланцюгом помахати?

Маляр: Звичайно. Там поліція поводиться ще нахабніше, ніж у нас. Вони кидають гранати в протестувальників, поливають газом, тільки у них балончики не поміщаються в руку, а як маленькі вогнегасники. Якщо їм якісь дії не подобаються, вони заливають одразу всіх. В обличчя автомати направляють, навіть журналістам і мирним жителям.

Що найближчим часом робитимите?

Маляр: Хотілося б поїхати в Іран на протести та в Чилі. В Ірані дуже цікаво, там Amnesty говорить про 400 трупів, поліція стріляє з гранатометів по людях. Є цілі міста, які протестують. Хочеться подивитися на протест зі східними рисами. Це дуже цікаво, але там немає інтернету, тому дуже небезпечно. Втім, було б що в «Академії» розповісти.

Іранський досвід як частина внутрішнього розвитку?

Маляр: Ми так провели свою молодість, найкращі роки. Коли люди ходили в університети та за ручку з дівчатами гуляти, ми рубалися з мусорами на барикадах і воювали. Тепер це частина життя, і нам цікаво, як це відбувається в інших країнах. Ми хочемо стати фахівцями з цього діла, і нам це вдається.

Філя: Коли ми повертаємося з іншої країни, стаємо досвідченішими в протестах. Протест змінює не тільки президента, він також може змінити й неякісну їжу у школі.

Сергій Філімонов