Міськрада Рівного «заборонила» ЛГБТ-марші. Чому міськрада не може нікому нічого заборонити — пояснює директорка «Amnesty International Україна»

Перегляди:
3376
Автори:
Євген Спірін, Юліана Скібіцька
Дата:

Дар'я Светлова / Артем Марков / theБабель

Двадцять четвертого грудня на сесії Рівненської міської ради депутати проголосували за те, щоб заборонити представникам ЛГБТ-спільнот проводити марші, які вони називають «пропагандою девіантної статевої поведінки». Чому депутати не можуть нікому заборонити марші, акції, мітинги та інші публічні зібрання, пояснюємо разом з очільницею «Amnesty International Україна» Оксаною Покальчук.

Що там заборонили депутати міськради в Рівному?

Заборону маршів ініціював голова бюджетної комісії та депутат від «Свободи» Олег Карпяк. У проєкті рішення автори послалися на пункт 4 статті 3 Сімейного кодексу України: «Сімʼя створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, що не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства».

За підсумками голосування депутати склали проєкт рішення. У ньому йдеться, що потрібно заборонити на території Рівного «пропаганду різних видів девіантної статевої поведінки, зокрема у формі так званих маршів рівності, прайдів, фестивалів квір-культури, що проходять у місцях масового дозвілля сімей з дітьми». Ще у проєкті запропонували виключити «проведення публічних кампаній та заходів, які загрожують інституту сімʼї як складовій стратегії національної безпеки України».

А хіба в Рівному збиралися проводити Марш рівності?

Незрозуміло. У Facebook створили зустріч із маршем на 1 січня 2020 року, прийти на неї зібралася одна людина, зацікавилися 23. Організатор — Катерина Омельчук. Усі фото з профілю дівчини фейкові, раніше їх використовували на сайтах секс-знайомств. Журналістка агенції «Четверта влада» з Рівного Алла Максимчук написала theБабелю, що журналісти намагалися звʼязатися з дівчиною з профілю Катерини ще раніше, але їм так і не вдалося. «Ніхто ніколи не бачив цю особу», — сказала Алла. Ми написали повідомлення в профіль Катерини — на питання, чому проводити марш вирішили 1 січня, хтось від імені Омельчук пояснив, що справа в безпеці. «У цей день бидло буде боротися з бодуном вдома, і можна спокійно пройтися містом». Кому належить бот, поки зʼясувати не вдалося.

Ага, організатори запитали дозволу в міськради, а та заборонила?

Ні, зі сторінки Омельчук написали, що не зверталися до міськради за дозволом на проведення маршу — в Україні такі дозволи не потрібні. «Я у них не питала, тільки повідомила. Сказала, що буде до пʼятисот людей. Поліцію хотіли залучати за декілька днів до маршу, але вже бачу, що й не треба», — сказала вона в коментарі theБабелю.

«Місцева влада не має права забороняти проведення ніяких мирних зібрань, незалежно від тематики, гасел тощо. Держава зобовʼязана гарантувати людям можливість реалізовувати свої права та проводити мирні зібрання. Усе. Влада не оцінює їхню тематику, не навʼязує умови й поготів не має права забороняти або дозволяти. Мирні зібрання в Україні дозволені апріорі», — пояснила theБабелю очільниця «Amnesty International Україна» Оксана Покальчук.

А хто тоді може заборонити марш, якщо міськрада не може?

Тільки суд і то, якщо депутати в нього звернуться, тому що здоровʼю або життю учасників загрожує небезпека. «І навіть у цьому випадку рішення про заборону має бути обґрунтованим і пропорційним, відповідати чітко прописаним нормам закону», — говорить Покальчук.

Тобто що, будь-якої миті можна вийти на марш?

Так. Про акції, збори, мітинги, марші потрібно повідомляти. Але повідомлення — це не дозвіл. Його надсилають в орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. Коли потрібно повідомляти? Стаття 39 Конституції України говорить, що «завчасно». Що це означає — ніхто точно не знає, жодних законів або інших актів про «завчасно» не існує.

Як пояснюють у Центрі політико-правових реформ, суди при вирішенні питання про терміни повідомлення часто керуються Указом Президії Верховної Ради СРСР 1988 року, де написано, що потрібно повідомити за 10 днів до акції. Якщо є така можливість, потрібно зробити це за 10 днів, якщо ні — ви все одно праві, тому що не можна заборонити акції та марші.

Активісти ризикують тільки бути затриманими поліцією, як це було з Дариною Коцюрубою в Рівному, яка протестувала проти Зеленського, пояснює theБабелю експерт Асоціації українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів (УМДПЛ) Михайло Камєнев. «Поліція любить складати протоколи за статтею 185-1 КУпАП. Але майже завжди ці справи розвалюються в судах, оскільки є рішення Європейського Суду з прав людини «Вєренцов проти України» та «Шмушкович проти України». Згідно з ними не можна притягнути до відповідальності за «порушення порядку організації і проведення мирних зібрань», якщо такого порядку не існує в природі», — пояснює він.

Ба більше, якщо подію, через яку зібралася акція, не можна було передбачити (наприклад, побили студентів на Майдані чи ухвалили поганий закон), ніякі повідомлення взагалі не потрібні.

А навіщо тоді депутати засідали і «забороняли»?

Депутати, особливо від консервативних партій, дуже люблять засуджувати і забороняти марші рівності та «захищати традиційні цінності». У половині українських міст міськради планують звернутися або вже звернулися до президента і парламенту з проханням заборонити будь-які ЛГБТ-заходи. У грудні минулого року обласна рада Івано-Франківської області звернулася з таким проханням до президента і Ради національної безпеки. А ще попросила парламент ухвалити закон про заборону «гей-пропаганди» — такий закон є в Росії. Ще раніше мер Івано-Франківська Руслан Марцінків заявив, що «гей не може бути патріотом».

Наполегливо підійшли до цього питання в Чернівцях: у 2018 році депутати просили центральну владу заборонити ЛГБТ-марші, а в цьому жовтні підтримали таку петицію. Але нічого не вийшло — мер міста Олексій Каспрук ветував це рішення.