«Картина з коронавірусом у 10—15 разів гірша, ніж ми бачимо». Співзасновник Monobank Олег Гороховський — про боротьбу з епідемією, плани банку та бізнес у кризу. Велике інтервʼю

Автори:
Марія Жартовська, Катерина Коберник
Дата:
«Картина з коронавірусом у 10—15 разів гірша, ніж ми бачимо». Співзасновник Monobank Олег Гороховський — про боротьбу з епідемією, плани банку та бізнес у кризу. Велике інтервʼю

Аліна Сафоненко / Артем Марков / «Бабель»

Протягом останніх кількох місяців співзасновник Monobank Олег Гороховський став одним із найпопулярніших і найбільш цитованих бізнесменів у країні. Після початку епідемії коронавірусу він разом із друзями та партнерами зайнявся покупкою дорогого медичного обладнання — апаратів ШВЛ і ЕКМО, і запустив ініціативу зі збору грошей для лікарів, які заразилися. Гороховський пообіцяв, що компенсацію — шість тисяч гривень — медики зможуть отримати наступного дня після звернення. За два тижні сім тисяч меценатів зібрали 6,1 мільйона гривень. До епідемії Гороховський більшість часу присвячував Monobank. Після відходу в політику Дмитра Дубілета Гороховський фактично став головним медійним обличчям бренду. Як консультант він допомагав Міністерству цифрової трансформації розробляти і запускати «державу в смартфоні» — мобільний додаток «Дія». У великому інтервʼю «Бабелю» Гороховський розповів, скільки грошей він уже витратив на боротьбу з вірусом, які нові продукти запускає Monobank і чого не варто робити бізнесу в кризу.

Боротьба з коронавірусом, благодійність і співпраця з Мінцифри

Скільки особисто ви витратили на боротьбу з епідемією і скільки зібрали разом з іншими бізнесменами?

Особисто я витратив три мільйони гривень, а взагалі є три ініціативи. Перша — ми запропонували бізнесменам взяти участь у купівлі апаратів ШВЛ і обрати клініки, куди вони їх передадуть. Зібрали так два з половиною мільйона гривень, долучилися девʼять бізнесменів.

Друга, яку чомусь мало висвітлювали у ЗМІ, — придбання двох апаратів ЕКМО, які ми передали шістнадцятій міській лікарні Дніпра. Ми це зробили втрьох — я, мій партнер Володимир Яценко і [СЕО процесингової компанії LeoGaming] Альона Дегрик. Це коштувало шість мільйонів гривень.

Ще ми збираємо гроші для медиків, які захворіли на коронавірус. Уже зібрали близько 5,9 мільйона гривень від 5 900 меценатів [цифри актуальні на момент інтервʼю — 12 квітня]. Приблизно два з половиною мільйона гривень дав бізнес, решту — люди. Із цих коштів кожному хворому лікарю ми заплатимо шість тисяч гривень. На жаль, кількість хворих лікарів швидко зростає, і, з огляду на динаміку, реальної картини по країні ми не знаємо. Думаю, вона в 10—15 разів гірша, ніж ми бачимо.

Як ви перевіряєте, чи справжні лікарі до вас звертаються і чи вони хворі?

Є форма заявки. Але з форми ми беремо десь половину лікарів, а інших шукаємо самостійно — за публікаціями у виданнях, телефонуємо в лікарні та просимо дані. Дані лікарень ми не перевіряємо. Коли лікар звертається самостійно, ми можемо верифікувати документи, які він передав, нам допомагають МОЗ і Міністерство цифрової трансформації.

Наша сильна сторона в тому, що виплати проходять вже наступного дня після звернення. Якби ми робили це через найкращий фонд, гроші йшли б набагато довше. Зараз, на жаль, вже зʼявляються новини про померлих лікарів. Ми порадимося, і гадаю, сума допомоги сімʼям померлих медиків буде значно більшою.

Перевіряють заявки працівники Monobank?

У нас є кілька волонтерів із числа працівників колл-центру. Деякі колеги просто запропонували долучитися й допомагають, хто як може: хтось збирає заявки, хтось допоміг зробити сайт.

Доктор Комаровський казав Євгенові Черняку, що в країні немає фахівців для роботи з апаратами ШВЛ, які ви купували.

Так, це правда. На Заході в лікарів, які обслуговують ШВЛ, є спеціалізація — респіраторний терапевт, а у нас нема. Ми висували умову, щоб наше обладнання було досить простим у використанні, воно не годиться для найважчих випадків. Для найбільш важких необхідний виключно апарат ЕКМО.

Скільки коштує один апарат ШВЛ і ЕКМО?

Б\в ШВЛ, які ми купували, коштували 248 тисяч гривень, але зараз ці цифри дуже умовні. З ЕКМО історія складніша. Сам апарат коштує два з половиною мільйона гривень, але до нього потрібні дуже дорогі комплектуючі. Набір підключення пацієнта коштує близько пʼяти тисяч євро, і щодня потрібно міняти насадки, через які надходить повітря. Щоденне підтримання [пацієнта] коштує близько 500 доларів. Ми купили 10 комплектів для 10 пацієнтів. Я, до речі, не дізнавався, чи почали ними користуватися.

Друзі, знайомі зверталися до вас із проханням купити ШВЛ особисто для них?

Деякі люди цікавилися і не говорили, чи вони хочуть передати апарат в клініку або залишити собі. Можливо, у когось була думка купити собі, але це ж не фотоапарат — ти сам не зможеш ним користуватися. Має бути палата реанімації, спеціальне обладнання. Якщо хочеш перестрахуватися, логічніше купити і передати в лікарню. Якщо з тобою потім щось трапитися, лікарі, яким ти допоміг, із більшою ймовірністю підключать тебе до апарату.

Епідемія, як і багато тем в Україні, розколола суспільство. Одні вірять в ефективність карантину і сидять вдома. Інші не вірять і теж сидять вдома. Третім усе одно — вони критикують владу. Ви з ким?

Я вважаю, що карантин — правильна історія, а в Україні — єдина правильна. У нас немає ані ресурсів, ані можливостей впоратися з великою кількістю хворих. Очевидно, у нас справи краще, ніж були в аналогічний період у схожій на нас за багатьма факторами Іспанії, — такий висновок можна зробити з кількості померлих. Отже, ми робимо все правильно: заздалегідь самоізолювалися і не чекали на сплеск, як в Італії чи США.

Ясна річ, якщо ми рано ізолювалися й у нас не так багато хворих, хтось кричить: «Навіщо ми сидимо вдома». Якби не ізолювалися і люди почали масово хворіти та вмирати, кричали б: «Якого біса влада не відправила на карантин». Третя категорія людей існує завжди.

Вам не здається, що на тлі активного й ефективного бізнесу влада виглядає невпевнено?

Це абсолютно природно, бо бізнес не зобовʼязаний, а може. Він робить лише те, що йому вдається, де відчуває, що буде успішним і ефективним. А в держави немає вибору — вона повинна займатися усіма питаннями, зокрема найскладнішими та непопулярними. Фактично бізнес бере участь у передачі грошей, але якби питання можна було гасити грошима, США спокійно вирішили б усі свої проблеми за день.

Глава Міністерства цифрової трансформації Михайло Федоров пропонував вам допомогу — діджиталізувати процес збору або передачі грошей?

У нас дуже добрі стосунки з Михайлом Федоровим, я щонайменше раз на тиждень беру участь у бордах, які проводить міністерство. Зараз із програми «Дія» хлопці переключилися на «Дій вдома» та інші активності, повʼязані з коронавірусом.

Хто залучив вас і команду Monobank до розробки «Дії» і в якій ви якості?

Команда Monobank не бере участі в розробці «Дії». Ми з Михайлом були знайомі ще з передвиборчої кампанії президента. Тоді мене попросили проконсультувати з питання створення колл-центру, налаштувати комунікації, але це було волонтерство. Пізніше, коли у мене виникла проблема із заміною паспорта, я зателефонував Михайлу та запропонував подивитися на технології отримання паспорта, які вони розробляли. Він сказав, що йому це цікаво, запитав, коли і куди приїхати. Ми поспілкувалися, і я активно включився в роботу: брав участь у запуску, обговореннях дорожньої карти, бізнес-процесів і дизайну «Дії». Радий, що доклав до цього руку.

Але, взагалі, банк має бути поза політикою. Щойно ти показуєш політичні пристрасті — якимось клієнтам це не подобається, і від тебе йдуть.

Хто конкретно попросив вас допомогти з колл-центром?

Зеленський.

Утім, якась частина команди Monobank або Fintech Band працювали на «Дію»?

Не було такого, що хтось працював на «Дію», усі працюють на Monobank. У нас були розробники, які налаштували вхід у «Дію» через Monobank, але це було більше потрібно нам, ніж «Дії».

Зараз у нас є спільний проєкт з Мінцифри. Його завдання — щоб електронний підпис, який буде в «Дії», міг використовуватися для будь-яких дій громадянина і бізнесмена. Буде просто кнопка «підписати «Дією» — і так можна буде підписувати зовнішньоекономічні контракти, здійснювати нотаріальні дії, віддалено відкривати рахунки в банках. Ця тема важлива для всіх бізнесів, не лише для Monobank. Це win-win у чистому вигляді.

Monobank

Ви говорите, що Monobank має бути поза політикою, однак його співзасновник Дмитро Дубілет нещодавно був міністром Кабінету міністрів, а відомого в минулому політика Сергія Тігіпка готували у премʼєри замість [Олексія] Гончарука. Це не заважає бізнесу?

Це бізнесу точно не допомагає. Але бізнес роблять не машини, а люди. У конкретних людей є інтереси, амбіції, плани. Я, наприклад, точно можу сказати, що не збираюся і не піду в політику, але допомогти державі як волонтер можу.

У Діми [Дубілета] свої погляди, він тягнеться до великих проєктів у масштабі держави й тому вийшов із Monobank.

Якщо б, не дай бог, Тігіпко пішов у премʼєри, він би вийшов з Universal Bank. Але він не наш партнер, у нас відносини побудовані у форматі «виконавець — замовник». Ми компанія, яка постачає ліцензійний софт і отримує винагороду за ліцензію.

Ви написали у Facebook, що Дубілет, будучи РЕР, не зможе повернутися в Monobank. Можете прокоментувати?

Дмитро в інтервʼю вам у понеділок відповів на це запитання. Мені нічого додати.

Аліна Сафоненко / Артем Марков / «Бабель»

Як Monobank проходить кризу, де падіння?

У нас природне зниження припливу нових клієнтів, тому що багато людей фізично не можуть прийти за карткою. За іншими показниками все поки непогано. Є невелике погіршення [кредитного] портфеля. Думаю, воно повʼязане з тим, що прибрали штрафи і пеню за порушення графіку платежів — частина клієнтів відклали внесення платежу до завершення карантину.

Нещодавно ви писали, що надаватимете кредитні ліміти клієнтам із низьким кредитним рейтингом, ви це робите?

Ми робимо, але не розкриваємо глибоко нашу кухню. Якщо розповімо, що і як працює, хтось спробує цим скористатися.

А що з VIP-картками, стали менше продавати? Раніше багато хто купував їх заради того, щоб користуватися лаунжами в аеропортах, але зараз ніхто нікуди не літає.

Усе повернеться. Ми не переробляємо продуктову лінійку під карантин — це було б дивно. Ми хотіли продати 100 тисяч залізних карт і багато платинових, але народ у нашій країні, на жаль, бідний, і всі продукти для заможних або майже заможних клієнтів не продаються. Двісті пʼятдесят гривень на місяць, які потрібно заплатити за платинову картку, — барʼєр для дуже багатьох клієнтів, хоча сервіси, які ви отримуєте за ці гроші, коштують набагато дорожче. Якщо ти тричі на рік зайдеш у лаунж Master Card, то вже з лишком окупиш цю картку. Усе це коштує дорожче і дотується платіжними системами.

Нещодавно ви відкрили попередню реєстрацію на рахунки для ФОПів і вже отримали понад 30 тисяч заявок. Як довго доведеться чекати в черзі?

Ми спочатку запросимо тих, хто подав заявку, тижні два-три подивимося на цю ситуацію під навантаженням і потім пустимо всіх інших. Там усе буде дуже просто, і це головна наша особливість — ми намагаємося і хочемо, щоб усе було просто. Ми націлюємося на IT-підприємців, які просто перераховують гроші з рахунку фізособи. Їм не потрібні окремий додаток і окрема картка, не потрібні всі ці історії з податковою звітністю, оскільки за них все робить бухгалтер.

Чому при такому попиті за багато років ніхто не зробив зручний кабінет для ФОПів.

Тому що дуже складно зробити просто і досить просто зробити складно. Багато банків роблять складно. Ми й по собі бачимо, що з кожним роком, із новими клієнтами ми обростаємо «пожитками». У нас головна дискусія — як зробити так, щоб клієнти бачили на екрані лише те, що їм потрібно. У нас додаток вже свайпиться в усі сторони світу. По-моєму, [засновник компанії Apple Стів] Джобс говорив, що великі компанії відрізняються не тільки тим, що вони зробили, але й тим, від чого відмовилися.

«Бабель»

Скільки у вас зараз клієнтів?

Зараз 2 мільйони 115 тисяч клієнтів.

Які результати по дитячих картках? Це перспективний продукт?

Дитячі картки — це суцільна радість і позитивні емоції. Там бізнесу немає ніякого. Загалом у нас вже 15 тисяч дітей. Із ними була кумедна історія. У нас є нагорода «Діти капітана Гранта» — потрібно поповнити картки десяти дітей. Ми дуже розраховували, що той, хто збирає нагороди, загітує десять знайомих дітей відкрити картки, але вода потекла в інше русло. Хтось роздобув номери карток десяти дітей, зокрема моєї дочки, опублікував їх у спеціальній групі, і народ почав масово ці картки поповнювати. Сипалася купа переказів по одній-десять гривень. Не всім батькам подобається, коли їхнім дітям сторонні дядьки кидають гроші, тому ми швидко перебудувалися, і нагорода тепер звучить «Поповніть картку дитині на тисячу гривень».

Скоро у нас ще зʼявиться «Банка» — це шедевральна історія.

Ми саме хотіли запитати, що таке ваша «Банка»?

Це як скарбничка, але скарбничка — це таврія, а в нас буде мерседес. Можна буде збирати в різних валютах на один рахунок, запрошувати збирати друзів і членів сімʼї, вона буде красивою — із котами, які вилазять, і дуже зручною. Цей сервіс дозволить відкладати непомітно, округляти рахунок.

Коли запуск?

Дата релізу 30 квітня, але, можливо, трохи посунемо — релізи день у день із планами нам ще не вдавалося видати.

Скільки у вас нагород Monobank?

У мене 48. А у вас?

38 [відповідає Жартовська].

Можна футболочку замовити [сміється].

Ви любите книгу Дена Кеннеді «Жорсткий менеджмент», але якщо подивитися на Monobank із боку, здається, що в роботі ви використовуєте зовсім інші принципи.

Так і є. Якщо у тебе в компанії понад двох рівнів управління, тобі неминуче доведеться використовувати інструментарій жорсткого менеджменту. Але в нас у Monobank два рівні управління — овнери і менеджери проєктів. Коли ти можеш регулярно спілкуватися з менеджером, тобі не треба його контролювати механічно. Це не означає, що у нас немає класичних систем контролю для колл-центру — там контролюється все.

Koto, Smartass і одна порада бізнесу

Що зараз із Koto?

Koto запустився точнісенько з оголошенням карантину та забороною кредитуючим організаціям стягувати з клієнтів відсотки і штрафи. Зараз Koto на холостому ходу. Ми залучаємо трохи клієнтів його тестувати і чекаємо на завершення карантину. Усе кредитування у Британії загальмувалося.

Скільки грошей ви витратили на розвиток Koto?

Не скажу, комерційна таємниця. Не так щоб багато, але й не мало.

Раніше ви говорили, що сума порівнювана з витратами на Monobank в Україні, вона збільшилася?

У нас був бюджет, ми його трохи перевищили, тому що потрібно було провести декілька аудитів. Але сума порівняна з Monobank. Ми витратили менше, ніж будь-який інший гравець, який заходить із таким продуктом у Британію. Багато в чому тому, що наша розробка — в Україні, зарплати у нас українські, а не британські.

Коли в Україну прийде Revolut? У них в планах був 2020 рік.

Ми б дуже хотіли, щоб він прийшов, — прихід таких гравців хвилює і збуджує, але я не вірю в це. Він пару разів поспілкується з нашим Національним банком і піде в Бангладеш — там і людей більше, і інвестиційний клімат кращий.

Ми хотіли обійтися без запитань про Нацбанк, але якщо ви самі згадали: чому ви так часто критикуєте заступницю голови Нацбанку Катерину Рожкову, це з часів «Привату» залишилося?

Вона дуже нетиповий представник регулятора — вона не любить банки. Вона працює в наглядовому органі, а наглядові органи в усіх країнах виступають на боці банків, які дотримуються нормативів. У Рожкової інша риторика: «Банки зажерлися», «Потрібно, щоб банкам було важко». У мене відчуття, що вона не любить свою роботу, хоча, швидше за все, вона непоганий професіонал.

Ви один із засновників Smartass (про запуск і концепцію спортклубу читайте тут). Ви почали отримувати прибуток, як цей бізнес справляється з кризою?

Так, у нас уже кілька місяців є впевнений прибуток. Щоправда, у карантин він зник, але хлопці — молодці. Там зібралася дуже крута команда тренерів. Катя Кузьменко, колишня дружина Дмитра, і [директор клубу] Вітя Глущенко горять цією справою. Я в цьому проєкті — пасивний інвестор, це бізнес для задоволення.

Франшизу не плануєте продавати?

Може, будемо. Ми розмірковували над масштабуванням перед карантином. Думали зробити одну-дві локації в Києві та подивитися трохи змінену модель з ухилом у спорт. Він добре себе показує, а рестораном ми задоволені менше. Але там смачні коктейлі, я за ними скучив. Під час карантину зазвичай використовуєш тільки моноалкоголь, максимум два інгредієнти — віскі та лід.

Дайте пораду бізнесу, тільки не про можливості зростання в кризу — для багатьох зараз це звучить як знущання.

Я не дуже люблю давати поради — невдячна справа, і не хочеться виглядати ментором. Але бізнесу в кризу не варто займатися стратегією: будувати стратегію в умовах високої невизначеності — невдячне заняття. Ти ухвалюєш дуже неточні рішення, які з високою часткою ймовірності доведеться корегувати. Криза — це можливість подивитися всередину, зрозуміти, які процеси працюють не ідеально, налаштувати дистанційну роботу, оцінити кости.

Зараз деякі бізнеси стали більш затребуваними, ніж раніше: онлайн-доставка, продуктові групи. Велика помилка — намагатися спекулювати на цьому, краще отримати лояльних клієнтів. Якщо зростає попит на доставку, краще взяти більше клієнтів, а не підвищити втричі ціну. Так, зараз люди заплатять більше, але криза закінчиться, а клієнти запамʼятають, хто на них нажився, а хто простягнув руку допомоги. Не треба жити за принципом «вкрав, випив, у вʼязницю». Соціальна відповідальність бізнесу стає важливою частиною бізнес-моделі.

Аліна Сафоненко / Артем Марков / «Бабель»