88 років тому Амелія Ерхарт стала першою жінкою, що здійснила одиночний політ через Атлантичний океан. І це не єдине її досягнення. Розповідаємо історію авіаторки — в архівних фото

Автор:
Яна Собецька
Дата:

Двадцять першого травня 1932 року американська пілотеса Амелія Ерхарт стала першою жінкою, що здійснила одиночний політ через Атлантичний океан. І другою людиною в світі, якій це вдалося, після відомого авіатора Чарльза Ліндберга. Вона вирушила з Канади і провела у повітрі понад 14 годин. Керувати літаком Ерхарт довелося в умовах шторму та надзвичайно поганої видимості. У літака відмовило кілька приладів та протік бак із пальним. Однак Амелія успішно завершила політ і приземлилась у полі в Ірландії. Цей політ був не останнім знаковим досягненням Ерхарт. «Бабель» розповідає історію відомої авіаторки та публікує архівні фото.

Амелія Ерхарт позує зі своєю Літаючою лабораторією та колегами в аеропорту Університету Пердью, 1936 рік.

Bettmann / Contributor

Американський пілот Чарльз Ліндберг став першим в історії авіатором, який сам-один перелетів через Атлантичний океан у 1927 році. Цей політ приніс йому світову славу і був єдиним у своєму роді, поки його не повторила пілотеса Амелія Ерхарт.

Амелія Ерхарт захопилася літаками під час Першої світової війни — неподалік шпиталю, де вона на той час працювала медсестрою, розташовувався військовий аеродром. У січні 1921 року Ерхарт записалася на курси пілотажу до інструкторки Аніти Снук. Невдовзі після цього придбала свій перший літак — «Кіннер Ейрстер». Через яскраво-жовтий колір Ерхарт назвала його «Канаркою».

22 жовтня 1922 року Амелія на літаку піднялася на висоту 4 300 метрів — вище, ніж будь-якій жінці-пілоту вдавалося раніше. Кілька місяців потому отримала ліцензію пілота — на той момент такі ліцензії мали лише пʼятнадцять жінок.

Через рік після трансатлантичного перельоту Ліндберга спадкоємиця сталеливарного бізнесу Емі Піппс Гест вирішила довести, що жінці такий політ також під силу. Спершу вона хотіла вирушити у трансатлантичний політ сама, однак із цим не погодився її чоловік. Тож Гест вирішила обрати для цього «правильну дівчину», для чого сконтактувала з піарником Джорджем Путнамом. Ідеальною кандидаткою стала Ерхарт. Путнама заінтригувало, що дівчина дуже схожа на Ліндберга. Він зателефонував Ерхарт і запропонував їй взяти участь у польоті.

Пілотеса Амелія Ерхарт спирається на гвинт правого двигуна свого літака. Американський авіатор Чарльз А. Ліндберг у своєму льотному костюмі.

Bettmann / Contributor; New York Daily News Archive / Contributor

17 червня 1928 року Амелія Ерхарт вирушила у свою першу трансатлантичну подорож, щоправда, у ролі пасажира. Політ від Ньюфаундленду до Уельсу тривав 20 годин 40 хвилин. Літаком під назвою Friendship керували пілот Вілмер Шульц та механік Луїс Гордон. Амелія Ерхарт була у ролі другого пілота, однак пілотувати їй майже не довелося. Незважаючи на це, саме на Ерхарт після прибуття сфокусувалася увага ЗМІ. Захоплений натовп назвав її «леді Лінді». Сама ж пілотеса казала репортерам, що її роль зводилася до «мішка картоплі».

Літак Friendshіp з Амелією Ерхарт, Луїсом Гордоном та Вільмером Штульцем на борту залишає Беррі-Порт, Уельс, і прямує до Саутгемптона, 1928 рік. 

Bettmann / Contributor

Через те чотири роки потому Ерхарт загорілася ідеєю здійснити справжній одиночний трансатлантичний політ. На початку квітня 1932 року вона повідомила про свої наміри Путнама, з яким незадовго до цього вони побралися. Але той поставився до цієї ідеї вкрай обережно.

Ерхарт була не єдиною жінкою, яка прагнула повторити політ Ліндберга. Авіаторка Рут Ніколс вирушила в одиночний трансатлантичний політ у червні 1931 року. Вона зазнала аварії під час дозаправки, розбила літак і зламала п’ять хребців.

Тож ідея Ерхарт здавалася Путнаму цікавою, однак ризикованою. Подружжя вирішило порадитися з пілотом Бернтом Бальхеном — і той назвав Амелію готовою до польоту.

Ерхарт до останнього приховувала свої наміри від ЗМІ. Вона навіть віддала Бальхену свій літак Lockheed Vega. Нібито, для його майбутньої Антарктичної експедиції з дослідником Лінкольном Елсвортом. «Я хотіла здійснити цей політ, тому що цього прагнула я, а не тому, що громадськість мене до цього примусила», — пізніше казала Ерхарт.

Амелія Ерхарт у Саутгемптоні, Велика Британія, після її першого транслатлантичного польоту 1928 року.

DE AGOSTINI PICTURE LIBRARY / Contributor

Протягом квітня та травня 1932-го пілотеса готувалася до польоту — вчилася літати «всліпу» за поганої видимості та вивчала метеорологічні умови. Адже лише знаючи погоду, можна правильно розрахувати кількість пального.

Політ призначили на 20 травня — рівно через пʼять років після знакового польоту Ліндберга. Напередодні Ерхарт, Бальхен та його асистент Едвард Горскі вирушили до Канади. Перед тим, як здійнятися у небо, Амелія на аеродромі запитала у Бальхена, який давав їй останні настанови перед польотом: «Ти вважаєш, я зможу це зробити?» «Ще б пак», — відповів той.

Амелія Ерхарт, одягнена в шкіряну куртку авіатора, у кабіні літака. Амелія Ерхарт повертається до США після свого першого трансатлантичного польоту.

Bettmann / Contributor

Увечері 20 травня Lockheed Vega вилетів з Гарбор-Грейс у Ньюфаундленді до Франції. Перші чотири години трансатлантичного польоту були відносно спокійними. Проте згодом погодні умови почали погіршуватися. Зламався й висотомір. Амелію це, однак, не дуже турбувало. Вона була впевнена у тому, що зможе розрахувати висоту, допоки бачитиме поверхню океану. Згодом на шляху Ерхарт зʼявилися темні грозові хмари. Щоб залишитися на курсі, жінці довелося пролетіти просто крізь них. На додачу до цього, через дощ системи літака замерзали. Ерхарт час від часу втрачала контроль над Lockheed Vega, який то поринав униз, то знову набирав висоту.

Амелія Ерхарт зі своїм чоловіком Джорджем П. Путнамом у Маямі, Флорида. Американська авіаторка Амелія Ерхарт разом з італійським міністром аеронавтики Італо Бальбо у Римі.

Bettmann / Contributor; DE AGOSTINI PICTURE LIBRARY / Contributor

Лише на світанку шторм ущух. Однак через те, що Амелії постійно доводилося вирівнювати висоту, пального залишилося небагато. Ерхарт перемкнулася на додатковий паливний бак і відчула, як паливо стікає її шиєю. Відсік протікав десь угорі.

Через зламаний альтиметр, протікання допоміжного паливного резервуара та інші несправності пілотеса не долетіла до Франції. Вона приземлилася на фермерському полі неподалік ірландського міста Лондондеррі. Загальна тривалість польоту склала 14 годин 56 хвилин (політ Ліндберга тривав понад 20 годин). Коли Амелія вийшла з кабіни, до неї підбіг здивований фермер. «Ви здалеку прилетіли?» — запитав він. «З Америки», — відповіла Амелія.

Вона попросила фермера відвезти її до Лондондеррі. І вже звідти зателефонувала у Нью-Йорк і розповіла про свій успіх чоловікові. Попри те, що Ерхарт не долетіла до Парижа, як це зробив колись Чарльз Ліндберг, після повернення до США її зустріли як героїню. Президент Герберт Гувер вручив їй золоту медаль Національного географічного товариства. А Конгрес нагородив Хрестом льотних заслуг, який вручають військовим за надзвичайний героїзм.

Про успіх Ерхарт багато писали у ЗМІ. Щоправда, здебільшого як про «місіс Путнам». Прочитавши матеріал «Місіс Путнам перелетіла Атлантику у рекордні терміни» у The New York Times, пілотеса написала видавцю газети і попросила називати її в публікаціях не прізвищем чоловіка, а Амелією Ерхарт.

Після трансатлантичного польоту Ерхарт продовжила свою кар’єру пілота. Так, 25 серпня 1932 року вона здійснила одиночний трансконтинентальний політ і дісталася від Лос-Анджелеса до Ньюарка, що у Нью-Джерсі, за 19 годин 5 хвилин. А 11 січня 1935 року вона стала першою людиною, яка самотужки перелетіла Тихий океан. Проте Амелія мріяла про ще одне велике досягнення — здійснити навколосвітню подорож літаком. «Жінки, як і чоловіки, повинні намагатися здійснювати неможливе. Якщо їм це не вдається, їхня поразка має ставати викликом для інших», — писала вона у одному з листів до чоловіка.

20 травня 1937 року пілотеса разом із навігатором Фредом Нунаном вирушили у навколосвітній політ. Вони здійнялися у повітря з аеродрому в Окленді, Каліфорнія, і полетіли на схід — через США, уздовж східного узбережжя Центральної та Південної Америки, через Атлантику, Африку, південний край Аравії та Індію.

Амелія Ерхарт поправляє черевик, сидячи на одному з коліс свого літака, в аеропорту Ньюарка після трансконтинентального польоту, 25 серпня 1932. 

Bettmann / Contributor

29 червня Амелія та Нунан дісталися міста Лае у Папуа Новій Гвінеї. Їм залишилося пролетіти лише одинадцять тисяч кілометрів через Тихий океан. 2 липня вони відлетіли до острова Хоуленд. На літаку було вдосталь палива. Коли літак Ерхарт наближався до острова, берегова охорона отримала від пілотеси кілька радіоповідомлень. У першому йшлося: «Ми маємо йти за курсом, проте не бачимо вас. Пальне закінчується. Не могли сконтактувати з вами по радіо. Летимо на висоті 300 метрів».

Спроби відповісти були марними — Ерхарт та Нунан їх не чули. О 8:43 за місцевим часом пілотеса вийшла на зв’язок востаннє. До місця призначення Ерхарт і Нунан так і не долетіли. Ні їх самих, ні їхній літак не знайшли і дотепер. Існує, однак, низка теорій, які «пояснюють» зникнення Ерхарт.

Перша — що вона була шпигункою і мала створити мапу Тихого океану для американського президента Франкліна Рузвельта, однак її схопили і вбили японці. Інша теорія стверджує, що вона вижила після авіатрощі і решту життя пропрацювала банкіром у Нью-Джерсі під чужим іменем. Третя теорія каже, що Ерхарт та Нунан розбилися на безлюдному атолі Нікумароро в Тихому океані. Проте й донині ніхто не зміг розгадати таємницю їхнього зникнення.

Передова шпальта видання Daily News від 3 липня 1937 року, що вийшла під заголовком «Літак Ерхарт зник у морі». Студійний портрет пілотеси Амелії Ерхарт.

New York Daily News Archive / Contributor; Hulton Archive / Stringer