Що мали побудувати на місці ЦУМу та де в Києві розташована перша споруда у стилі конструктивізму. «Бабель» публікує уривки з книги «Будова Києва (1921—1932)» та показує, як ті самі будівлі виглядають тепер

Автор:
Алла Кошляк
Дата:

Наступного тижня виходить репринт альбому про столицю в 20-ті роки минулого століття — «Будова Києва (1921—1932)». Перше видання мало тираж лише 1 200 примірників і жодного разу не перевидавалось. Знайти його сьогодні майже неможливо. Перевидання максимально точно відтворює старий альбом, кошти на його друк збирають краудфандингом. Передмову до книги «Будова Києва (1921—1932)» написав києвознавець Михайло Кальницький. У додатку до книги він створив таблицю, де містяться старі та сучасні адреси будівель, якщо вони збереглися до нашого часу. «Бабель» публікує уривки з тексту Кальницького та архівні фото з дозволу видавництва «ВАРТО» і показує, як виглядають описані там місця тепер.

Жовтневими днями 1932 р. з Шостої київської друкарні, що містилася на Львівській площі, вийшов наклад у 1200 примірників видання, яке підготувала Київська міськрада. Книга альбомного формату, на цупкому жовтуватому папері, оформлена в дусі новаторського дизайну, мала назву «Будова соціялістичного Києва». На 168 сторінках містилися численні зображення київських споруд, зведених чи відремонтованих у радянські роки, а також короткі довідки про них.

Видавництво «ВАРТО»

Серед матеріалів, які увійшли до альбому, особливу увагу можуть привернути три змістові аспекти. Це, по-перше, висвітлення поступу київської промисловості; по-друге, характеристика житлового будівництва засобами кооперації; по-третє, концентроване та багатогранне зображення спадщини вельми цікавого архітектурного напрямку — київського конструктивізму.

Основні теоретичні засади конструктивістської архітектури було вироблено західноєвропейськими будівничими (зокрема, Ле Корбюзьє) ще у 1910-ті. Йшлося про те, щоб насамперед виявити у зовнішніх формах будівлі конструкцію та функцію об’єкта, уникаючи штучних засобів декору. Такому підходу сприяло поширення в будівництві металевих та залізобетонних конструкцій, осклених поверхонь.

Проєкти Ле Корбюзьє

Ludvig14 / Wikipedia

Як символ торжества нового стилю сприймався грандіозний комплекс будівель установ «Держпром», що його звели у Харкові впродовж 1925—1928-х. «Революційна архітектура» стрімко просувалася просторами колишнього СРСР. В одній і тій самій манері споруджувалися заводські цехи і складські приміщення, робочі клуби та житлові будинки.

Держпром у Харкові

Wikipedia; Filipanti / Wikipedia

Достеменно відомо, коли й де саме конструктивізм уперше проявився в архітектурі Києва. У лютому 1927-го в міській пресі промайнуло повідомлення про те, що на Раківці (так на честь радянського керівника України Християна Раковського певний час називали Шулявку), на вулиці Лагерній (тепер Маршала Рибалка) будівельний відділ Окркомгоспу за проєктом архітектора М. Анічкіна розпочинає зведення пожежного депо. На будівництво асигнували 100 тис. крб. Місцевий журнал «Глобус» підкреслював: «Це буде перша в Києві будівля в так званих нових формах».

Wikimedia

Невдовзі могутня хвиля конструктивізму накотилася на Київ. На десятках будівельних майданчиків кипіла робота. Споруди з бетону й скла поставали на старовинних вулицях Подолу й Печерська, знайшлося їм місце й на Хрещатику.

Кароліна Ускакович / «Бабель»

Перші кооперативні будівлі були споруджені для більш-менш заможних пожильців. Так, у 1927 р. на розі вулиць 25 Жовтня (Інститутської) та Карла Лібкнехта (Шовковичної) виріс невеликий, на 8 квартир, двоповерховий будинок житлобудівного кооперативу під своєрідною назвою «Веселий кут» — один з об’єктів, відзначених в альбомі «Будова соціялістичного Києва». Членами кооперативу були банківські службовці та керівні працівники. До їхнього числа увійшов головний інженер заводу «Ленінська кузня» Михайло Бережков. Щоправда, у трагічні 1930-ті багатьом мешканцям «Веселого кута» довелося відчути на собі зовсім не веселі наслідки сталінського терору. Сам будинок, «підрісши» ще на два поверхи, зберігся дотепер.

Кароліна Ускакович / «Бабель»

Окремі новобудови опановували цілі квартали. Конструктивістських форм набували комплекси заводів «Більшовик» і «Ленкузня», потужної електростанції на Рибальському півострові, ними було позначено вигляд величезного павільйону Київської кінофабрики (тепер кіностудія імені О. Довженка). В альбомі «Будова соціялістичного Києва» наведено не лише фотознімки готових будівель у новому стилі, але й щойно підготовлених проєктів. Здавалося б, «Донбас української культури» (таке найменування використовували в ті роки для Києва) невдовзі набуде вигляду справжнього індустріального центру.

Кароліна Ускакович / «Бабель»

Але... змінювався суспільний клімат, змінювалися й продиктовані «згори» смаки. Авангардні течії, насичені ароматом революційної романтики, мусили поступитися місцем манірній помпезності сталінського режиму. Конструктивісти несподівано перетворилися з фаворитів радянського режиму на його жертв. Уже в 1933 р. у київській пресі пролунали перші заклики «проти спрощеного схематизму, за радісну архітектуру будованого соціялізму», а надалі архітектурна критика оголосила прихильників раціонального стилю агентами «буржуазного формалізму», які приховують від трудящих естетичні принади архітектури. У виданні сумної пам’яті 1937 р. прозвучали грізні слова: «Стала ясною справжня суть різного роду конструктивістів, які під прапором пролетарського стилю протаскували свої нежиттєві, сухі схеми, що не мають нічого спільного з життєрадісним світовідчуванням робітничого класу». Так «революційний стиль» фактично був репресований. Не в добрий час зародився він у Києві саме на вулиці Лагерній...

Тим часом траплялося, що конструктивістські будівлі зазнавали свідомого «перевдягання». Так зробили, наприклад, з кінотеатром «Жовтень» на Подолі — кілька десятиліть він простояв в «облагородженому» новим декором вигляді, аж поки вже нинішні реставратори не повернули його до первинних форм.

Кароліна Ускакович / «Бабель»

А проєкт Єврейського театру на Хрещатику, запропонований зодчим Йосипом Каракісом, довелося на вимогу керівництва декілька разів переробляти в напрямку «освоєння класичної спадщини», через що будівництво театру було надовго призупинено і, зрештою, скасовано.

Найбільш показовим проявом гоніння на конструктивістську естетику в Києві стала доля будівлі на вельми відповідальному місці — розі вулиць Воровського (Хрещатика) та Леніна (Богдана Хмельницького). За проектом архітектора Миколи Холостенка на цій ділянці було розпочато будівництво семиповерхового корпусу, призначеного для державних установ. Відповідне проектне зображення, що увійшло до альбому «Будова соціялістичного Києва», демонструє справжню кульмінацію авангардної архітектури, рішуче протиставлену старому Хрещатику. У ній відчувався вплив європейських метрів Ле Корбюзьє та Ґропіуса.

Кароліна Ускакович / «Бабель»

На це будівництво асигнували понад півтора мільйона карбованців державних грошей. Роботи стартували, було зведено стіни та інші конструкції. Щоправда, у 1934 р., коли до Києва переїхала столиця України, будівлі надали нових функцій, призначивши її під «Дім книги» — центральний видавничий офіс. Однак після того, як повіяло іншими вітрами, конструктивістська споруда в самому центрі міста опинилася в епіцентрі критики. М. Холостенко спробував урятувати становище, запропонувавши новий варіант проекту, де фасад уже було обліплено пілястрами, карнизами, рельєфами та статуями. Але це не допомогло. Наплювавши на витрати, незавершену будівлю просто розібрали дощенту як таку, що «не відповідає планувальним та архітектурно-просторовим вимогам». Незабаром на її місці вже у більш помірній стилістиці радянського ар-деко звели відомий усім киянам корпус ЦУМу.

У подальшому з конструктивізму, зрештою, зняли принизливі ярлики. Його спадщиною зацікавилися історики архітектури. В ній знаходять виразний дух сучасності, сміливість фантазії, своєрідний смак. Найкращі зразки цього стилю в Києві оголосили пам’ятками архітектури. Проте нині твори київського конструктивізму спіткала неоднозначна доля.

Переважна частина житлових будинків, збудованих кооперативами, відомчих та студентських гуртожитків збереглася донині. Деякі з них користуються значною популярністю — як-от збудований талановитим архітектором П. Альошиним «Будинок лікаря» на вул. Великій Житомирській, 17, де вперше у місті було застосовано плаский дах. Видатний майстер зодчества зумів вдихнути в образ цілком функціональної оселі живу душу і людське тепло. Збереглися й конструктивістські навчальні корпуси — приміром, первісток радянського шкільного будівництва на Польовому пров., 10 (школа № 71).

Кароліна Ускакович / «Бабель»

З меншим терпінням нащадки поставилися до культурних центрів і клубів, зведених у формах конструктивізму. Тільки деякі з них, найбільш виразні (колишній будинок культури харчовиків на Контрактовій площі та споруджений заводом «Більшовик» будинок металістів на Шулявці), зберегли первинні форми. В інших випадках на конструктивістські будівлі чекала радикальна реконструкція — так сталося з колишнім клубом робітників ДПУ (нинішній Театр на Липках) та клубом ім. Реденса (тепер Центр культури та мистецтв МВС України).

Кароліна Ускакович / «Бабель»

Що ж до численних промислових будівель авангардної доби, то з ними сталося те ж, що й взагалі з усім київським архітектурним «індастріалом». Через закриття та занепад багатьох виробничих підприємств їхні корпуси, зокрема й конструктивістські, у кращому випадку переробляються під комерційні функції, у гіршому — взагалі зникають назавжди. Одним з найбільш помітних прикладів стала доля колишнього казанового цеху заводу «Ленінська кузня». Ця велетенська будівля біля залізничного вокзалу декілька років стояла порожньою, потім її зовсім розібрали, а на вивільненому місці влаштували автостанцію.