80 років тому радянські війська окупували країни Балтії. Після цього нові «народні уряди» Литви, Латвії та Естонії щонайперше попросилися до складу СРСР

Автор:
Сергій Пивоваров
Редактор:
Євген Спірін
Дата:

Лейтенант радянських танкових військ читає лекцію про життя робітників в СРСР у столиці Литви Вільнюсі, жовтень 1939 року.

Сімнадцятого червня 1940 року радянські війська захопили ключові точки і головні стратегічні обʼєкти Латвії та Естонії. На територію Литви Радянський Союз вторгся двома днями раніше. Таким чином завершилася окупація країн Балтії, які увійшли до сфери впливу СРСР після пакту Молотова — Ріббентропа у серпні 1939 року. Після початку Другої світової війни балтійські уряди під тиском Радянського Союзу підписали пакти про взаємодопомогу, а влітку 1940-го СРСР звинуватив Литву, Латвію і Естонію в порушенні договорів. Усім трьом країнам висунули ультиматум — створити новий уряд, схвалений Москвою, і дозволити ввести необмежену кількість радянських військ. Балтійські уряди прийняли ці умови, щоб уникнути кровопролиття. Уже в середині липня в усіх трьох країнах відбулися позачергові парламентські вибори, на яких перемогли прорадянські кандидати. А на початку серпня нові парламенти попросили Москву включити їхні країни до складу СРСР. «Бабель» згадує події літа 1940 року, коли країни Балтії втратили незалежність.


Питання про незалежність трьох балтійських держав — Литви, Латвії та Естонії — було фактично вирішене ще в серпні 1939 року. Тоді Німеччина і СРСР підписали пакт Молотова — Ріббентропа. Згідно з секретним додатковим протоколом до цього договору, країни Балтії включалися до радянської сфери інтересів. Спочатку Литва була в сфері впливу Німеччини, але потім Сталін виміняв її на польські території, окуповані німцями на початку Другої світової війни.

Міністр закордонних справ СРСР В'ячеслав Молотов підписує радянсько-німецький пакт про ненапад, таємні додаткові протоколи цього договору коригували «сфери інтересів» Німеччини і СРСР в Європі, 23 серпня 1939 року.

Wikipedia

«Доля балтійських країн не перебувала в їхніх власних руках. Їх захоплення готувалося заздалегідь. Радянські штаби вже у 1938—1939 роках друкували військові карти, на яких наші країни позначалися як Литовська, Латвійська і Естонська РСР. Наперед, щоб потім не передруковувати. За цими картами і відбувались усі пересування військ», — говорить перший керівник Литви після відновлення незалежності в 1990 році Вітаутас Ландсбергіс.

Ось як про це розповідав сам Вʼячеслав Молотов: «Питання про Прибалтику, Західну Україну, Західну Білорусію, Бессарабію ми вирішили з Ріббентропом у 1939 році. Німці неохоче йшли на те, що ми приєднаємо до себе Латвію, Литву, Естонію і Бессарабію. Коли через рік, в листопаді 1940 року, я був у Берліні, Гітлер запитав мене: «Ну добре, українців, білорусів ви поєднуєте разом, ну, гаразд, молдаван, це ще можна пояснити, але як ви поясните всьому світові Прибалтику?». Я йому сказав: «Пояснимо».

Хронологія подій радянської окупації країн Балтії в червні 1940 року:

  1. Радянські війська під виглядом навчань висуваються до кордонів країн Балтії.

  2. Балтійський флот СРСР отримує наказ про повну військову блокаду Естонії.

  3. СРСР висунув Литві ультиматум з вимогою відставки уряду і розміщення необмеженого радянського військового контингенту.

  4. Радянські війська вторгаються до Литви і нападають на кілька латвійських прикордонних застав.

  5. Аналогічні до литовського ультиматуми отримують Латвія і Естонія.

  6. Радянські війська окуповують Латвію і Естонію.

  7. У країнах Балтії формуються нові перехідні уряди, узгоджені з Москвою.

За словами литовського історика і дипломата Альфонсаса Ейдінтаса, «окупація не була традиційною, а радше «повзучою», з поступовим обмеженням суверенітету усіх трьох країн.

Наприкінці вересня 1939 року радянські військові кораблі зʼявляються біля балтійського узбережжя, а літаки порушують повітряний простір усіх трьох країн, збираючи розвіддані. На початку жовтня 1939-го Естонія, Латвія і Литва під тиском підписують з Радянським Союзом пакти про взаємодопомогу. За умовами цих угод СРСР створив на територіях балтійських країн морські, повітряні і сухопутні бази, розмістивши там близько 75 тисяч своїх солдатів.

Радянський військовий корабель у порту Риги, кінець 1939 року.

Mark Redkin / FotoSoyuz / Getty Images

У квітні 1940 року Німеччина окуповує Данію і Норвегію, на початку травня — Бельгію, Нідерланди і Люксембург, а німецькі війська вторгаються до Франції. На цьому тлі радянська преса починає критикувати уряди балтійських країн за те, що вони «псують добросусідські відносини».

Наприкінці травня СРСР звинувачує Литву у викраденні двох радянських солдатів. На початку червня в Ленінградському, Калінінському і Білоруському військовому округах була оголошена тривога. Під прикриттям навчань радянські війська концентруються біля кордонів країн Балтії. Військове угруповання налічувало близько 435 тисяч людей, до 8 тисяч гармат і мінометів, понад 3 тисячі танків, понад 500 бронемашин, 2 601 літак.

Схеми радянської військової блокади і вторгнення до Естонії і Латвії у 1940 році з Російського державного військово-морського архіву.

Wikipedia

Чотирнадцятого червня німецькі війська вступають до Парижу. Цього ж дня СРСР звинувачує Литву в порушенні договору про взаємодопомогу і висуває ультиматум. Його суть зводилася до того, щоб створити новий уряд, схвалений Москвою, і дозволити ввести на територію країни необмежену кількість радянських військ. Вже за два дні аналогічні ультиматуми отримали Латвія та Естонія.

На цей час країни Балтії були фактично заблоковані з моря і повітря. Радянські війська нападають на кілька латвійських і литовських прикордонних постів, намагаючись спровокувати збройні сили на відповідні дії. Литовський президент Антанас Сметона наполягав на організації опору радянським військам, однак не знайшов підтримки більшої частини уряду і втік до Німеччини. Його латвійський і естонський колеги — Карліс Улманіс і Константін Пятс — прийняли умови ультиматуму. Пізніше їх заарештували і відправили в табори Сибіру, де вони померли.

Німецькі репатріанти чекають на корабель на набережній Риги. У жовтні 1939 року Латвія уклала з Німеччиною договір про репатріацію етнічних німців, до весни 1940 року країну покинули близько 50 тисяч людей. Завантаження речей німецьких репатріантів у Ризі, 1939 рік.

Wikipedia

Офіційне видання Valdibas Vestnesis («Вісник Уряду») 18 червня опублікувало заклик президента Латвії Карліса Улманіса до народу: «До нашої країни увійшли радянські війська. Це відбувається з відома і згоди уряду, що, в свою чергу, випливає з існуючих дружніх відносин між Латвією та Радянським Союзом. Тому я хочу, щоб і жителі нашої країни на введення військових частин дивилися дружньо».

На цей момент радянські війська вже контролювали основні центри і стратегічні обʼєкти всіх трьох балтійських країн. У кінці червня сформувалися перехідні «народні уряди». А 14—15 липня у Литві, Латвії та Естонії відбулися позачергові парламентські вибори, на яких перемогли прокомуністичні «Блоки трудового народу». Списки їхніх кандидатів визнали єдиними, що «відповідають вимогам закону», таким чином на виборах у них просто не було конкурентів. Але навіть в таких умовах не обійшлося без фальсифікацій. Латвійський історик Інесіс Фелдманіс пише, що «радянське агентство новин ТАРС дало інформацію про згадані результати виборів за дванадцять годин до початку підрахунку голосів у Латвії».

Радянські танки БТ-7 проїжджають біля ризького автовокзалу, 17 червня 1940 року. Радянські танки на вулицях Риги, 17 червня 1940 року.

На перших же засіданнях нові уряди проголосували за петицію про приєднання до Радянського Союзу. І на початку серпня 1940 року Москва «задовольнила» їхні прохання. Після цього НКВС влаштував у країнах Балтії масштабні чистки «неблагонадійних і контрреволюційних елементів». До літа наступного року з Литви, Латвії і Естонії депортували близько 130 тисяч громадян.

Прорадянська демонстрація в Ризі, літо 1940 року.

Wikipedia

Радянські історики характеризували події 1940 року як соціалістичні революції і наполягали на добровільному характері приєднання балтійських держав до СРСР. Але, за словами латвійського журналіста, політолога і колишнього депутата парламенту Алекса Грігорʼєвса, говорити про будь-яку «добровільність» не доводиться: «Моя мама розповідала, як вона побачила це «добровільне приєднання»: «Я йшла на роботу, на вулицях стояли танки». Жодних ілюзій щодо «добровільності» ні в кого не було, навіть у тих, хто це все вітав. Маврік Вульфсон, тоді член компартії, пізніше історик, а ще пізніше один з ідеологів відновлення незалежності Латвії, говорив: «Я ж сам ці танки цілував».