Велика історія українського пива. Львів: гільдія пивоварів, авторські закуски та маркетингова стратегія — частина друга

Автор:
Сергій Пивоваров
Редактор:
Гліб Гусєв
Дата:

Кароліна Ускакович / Артем Марков / «Бабель»

Оглядач «Бабеля» Сергій Пивоваров продовжує розповідати про історію пивоваріння в Україні. Перша частина була присвячена великим заводам, елітним ресторанам і династіям пивоварів Києва. У другій — читайте про те, як варили пиво у Львові: від перших ремісничих пивоварних цехів XIV століття до великих промислових обʼєднань XIX — початку XX століття. Як розвивалася культура споживання пива у Львові, як пивовари дивували клієнтів авторськими закусками, а великі промисловці розвивали логістику і маркетингову стратегію, влаштовуючи яскраві рекламні кампанії та вигадуючи слогани на кшталт «Хто львівське пʼє, той сто років живе».

Традиції львівського пивоваріння закладалися в середньовічних монастирях. Зі старовинних рукописів ченці дізнавалися про кращі методи і рецепти варіння пива та вдосконалювали їх. Перші ремісничі цехи пивоварів зʼявляються у Львові наприкінці XIV століття.

Першим світським власником броварні, який згадується в історичних документах, був львівський міщанин Ганко Клеппер. Згідно із записом у книзі Львівського магістрату, у 1384 році він купив пивоварню і заснував велике фермерське господарство в одному з передмість Львова, яке згодом отримало назву Клепарів.

Крім пивного бізнесу, сімʼя Клепперів володіла виноградниками, білильнями, ставками, де розводили рибу. У XV столітті одного з Клепперів, відомого своїм меценатством, обрали бургомістром Львова.

Кароліна Ускакович / Артем Марков / «Бабель»

Єзуїти побудували броварню у львівському передмісті — Клепарові, на землях, які їм надав польський магнат Станіслав Потоцький. Завдяки найчистішій воді з місцевих джерел, високоякісному солоду і хмелю та вдосконаленій рецептурі львівське пиво поступово набуває популярність в Європі. Його експортували навіть до Німеччини, адже воно було настільки якісним, що не втрачало смаку й після двотижневого транспортування.

Міська влада постійно намагається регулювати пивний бізнес і завадити появі монополії на цьому ринку. У 1670-х Львовом прокотилися кілька «пивних воєн» — сертифіковані пивовари боролися з кустарями, які нелегально варили пиво значно гіршої якості.

У першій половині XIX століття до Львова приїжджають німецькі, австрійські та чеські пивовари. Вони засновують високотехнологічні підприємства в місті та передмістях. Поступово у Львові формується культура споживання напою. Промисловці відкривають ресторани і пивні, намагаючись здивувати відвідувачів не лише пивом, а й закусками. Наприклад, броварня Грунда, яка розташовувалась на шляху до Винників, славилася своїми смаженими курчатами. У багатьох львівських закладах до пива пропонували «шніцлики» — невеличкі бутерброди з сиром, переважно бринзою, або із сардинами чи копченим мʼясом, рибою.

Реклама пива початку ХХ століття. Ресторан на Площі Ринок у центрі Львова, початок ХХ століття.

«Бабель»; ЦКФФА ім. Пшеничного; «Бабель»

У 1848 році сімʼя австрійця Яна Кляйна викупила невелику пивоварню в передмісті Львова — Погулянці. Кляйн розширив виробництво і незабаром перетворив Погулянку на популярне місце для відпочинку і розваг, знамените не лише смачним пивом, але й фірмовими «кляйнівськими» варениками і печенею. А поруч стояв кіоск із морозивом на будь-який смак.

Чеський пивовар Кароль Киселька прославився тим, що поруч зі своєю броварнею у Львові побудував водолікарню, куди перекачували гарячу воду з виробництва. Вона була популярною серед арістократії та інтелігенції аж до початку ХХ століття. Також у Львові були відомі пивоварні та ресторани Йохана Прохаски, Фрідеріка Гюбнера і багатьох інших.

Кароліна Ускакович / Артем Марков / «Бабель»

На початку XIX століття орден єзуїтів занепав, його позбавили привілеїв, володінь і прав на пивоваріння у Львові. Але їхня пивоварня в Клепарові не закрилася, а перейшла до приватних власників. У середини XIX століття завод процвітав під управлінням прусського промисловця Роберта Домса, а потім — Юліуса Лілієнфельда. У цей час він стає першим за розміром у регіоні та третім — у всій Австро-Угорщині.

До 1897 року через різні ринкові умови та фінансові можливості у Львові залишилося чотири великі заводи. Щоб успішно протистояти конкуренції, пивоварні Кляйна, Грунда і колишня «єзуїтська» в Клепарові обʼєднуються в акціонерне товариство.

Реклама львівського пива початку ХХ століття. Вид Львова, 1920-ті роки.

«Бабель»; ЦКФФА ім. Пшеничного; «Бабель»

Пивоваріння у Львові знову розквітло наприкінці XIX — початку ХХ століття. Львівське акціонерне товариство броварів розширює і модернізує своє виробництво. У 1912 році будується новий солодовий завод, варильний та фільтраційний цехи, ливарна майстерня і бондарня. У Клепарівській пивоварні встановлюють сучасну розливну установку на пʼять тисяч пляшок на годину.

До наглядової ради акціонерного товариства запрошують транспортників і готельєрів, що дозволяє налагодити логістику поставок. Зʼявляються філії у великих містах сучасної України та Польщі.

Вулична реклама львівського пива під час міжнародної виставки-ярмарку у Львові на початку 1920-х років.

Wikimedia

Львівське пиво стає впізнаваним брендом також завдяки маркетинговій стратегії. Зʼявляються рекламні слогани: «Львівське пиво — це клас!», «Хто львівське пʼє, той сто років живе», «Хто хоче без турбот жити, той має львівське пити». Запуск нових продуктів завжди був повʼязаний із рекламними кампаніями, наприклад вуличними парадами.

Адміністрація підприємства придумала і своєрідне анонімне мініопитування. Працівникам пивоварні після зміни роздавали різнокольорові жетони на безкоштовний кухоль пива, кожен колір відповідав певному сорту пива. Робітники опускали жетони в спеціальну коробку, а потім за ними визначали, який сорт люблять найдужче. Найбільше виробляли пиво Bawar і Exportowе, Porter Іmperial був презентаційним сортом.

Кароліна Ускакович / Артем Марков / «Бабель»