Палеоорнітологів у світі не більше сотні. Один з них — Леонід Горобець. Він вивчає рештки доісторичних птахів, пише блог про науку і зібрав рахівського крижня для фільму «Мої думки тихі» — ось його історія

Автор:
Алла Кошляк
Редактор:
Євген Спірін
Дата:

Юлія Вебер / «Бабель»

Науковців, які спеціалізуються на викопних птахах, у світі всього близько сотні. Один із них — доктор біологічних наук Леонід Горобець. Він працює в Національному науково-природничому музеї, а ще читає лекції про те, чому важливо вивчати птахів, які жили на Землі в давні часи (спойлер — наприклад, щоб зрозуміти зміни клімату), і веде науково-популярний блог «Стромата». Там можна прочитати про жука Гітлера, розміри датських котів різних епох і про схожість ламантинів зі слонами. Кореспондентка «Бабеля» Алла Кошляк зустрілася з Леонідом у закритому на карантин музеї, де він описує колекцію знайдених у різний час викопних решток, і запитала вченого, які птахи жили на території сучасної України 48 мільйонів років тому, як вчені дізналися про пір’я у динозаврів і звідки взявся рахівський крижень у фільмі «Мої думки тихі».

Юлія Вебер / «Бабель»

Динозаври цікавлять усіх, а коли стають птахами — то вже не дуже

Із Леонідом ми зустрічаємось біля входу до Національного науково-природничого музею. Велику будівлю в самому центрі столиці кияни оминають увагою — і дарма. У 24 залах зібрано понад 30 тисяч експонатів, що розповідають про еволюцію Землі та історію народів, які населяли територію України. Непоганий піар музею зробив вихід фільму «Мої думки тихі» — глядачів зацікавив рахівський крижень. Але такого птаха не існує, пояснює Леонід, для фільму використали скелет звичайної качки.

Юлія Вебер / «Бабель»

— Мене попросили підібрати кістки якоїсь пташки, щоб підходила за сценарієм. А коли були зйомки, навіть не бачив. Скелет у мене залишився, пошукаю і розкладу вам його в кабінеті.

Рахівський крижень, а насправді звичайна качка.

Юлія Вебер / «Бабель»

Музей нині зачинений на карантин, співробітники приходять туди кілька разів на тиждень. Леонід складає каталог кісток різних птахів, які є у фондах. Кістки потрібно пронумерувати, записати в спеціальну книгу і в таблицю в екселі. Попереджаю, що розмова займе кілька годин. Леонід посміхається:

— Частина нашої роботи — розповідати про діяльність музею, тож запишу зустріч із вами у звіт.

Леонід Горобець ділить кабінет із колегою. Невелике приміщення буквально завалене кістками. Різні за розміром, кольором та формою, вони лежать на столі, у коробках на підлозі та, звісно ж, пронумеровані та розкладені за видами птахів у величезних старих дерев’яних шафах. Питаю про найцікавіші знахідки, Леонід блискавично орієнтується у сотнях шухляд і дістає знайдені в одеських катакомбах кістки страусів.

Леонід дістає скам'янілості, знайдені в одеських катакомбах.

Юлія Вебер / «Бабель»

Кістки страусів, які колись жили на території сучасної України.

Юлія Вебер / «Бабель»

— Там були не тільки страуси, там і верблюди, і слони, і носороги. Ось, наприклад, ця кістка, назвемо її гомілковою. Це гомілка дрохви, і в усіх птахів вона більш-менш однакова — видовжена. Сучасних видів птахів приблизно десять тисяч, викопних ще пару тисяч набереться — і в усіх вона видовжена. А у дрохви з одеських катакомб вона чомусь сплющена. І ніхто не знає чому.

Загалом, вивчення птахів дає розуміння, який рельєф і клімат були на певній території в давнину. Чисельність і ареал птахів залежить від похолодання і потепління, пояснює вчений. Наприклад, зараз рибалки скаржаться на засилля бакланів — вони завжди починають селитися вище по Дніпру, коли теплішає. Або лелеки — за часів Київської Русі ці птахи прилітали на територію України, бо було потепління, а в період похолодання лелека зникає, і навіть Сковорода описував його як птаха, про якого мало хто знає.

Юлія Вебер / «Бабель»

Юлія Вебер / «Бабель»

— Деякі птахи дуже привʼязані до середовища, наприклад, коли знаходите поруч кістки глухаря, то можна однозначно стверджувати, що тут був ялиновий ліс. Якщо знаходиш тетерука, то це означає, що на території були березові ліси. Птахи — чудові індикатори навколишнього середовища, тому що птах найменше згоден терпіти зміни: якщо щось змінилося — він узяв та й полетів собі.

Фахіців із викопних птахів у всьому світі не більше сотні. Деякі з них більш затребувані, деякі менше. Наприклад, китайці виділяють великі гроші на дослідження птахів мезозойської ери, а більш «молодих», які жили 48—30 мільйонів років тому, китайці не вивчають, а відкидають у відвал.

— Поки птахи були динозаврами, вони всім цікаві, щойно вони перестали бути динозаврами і стали птахами — одразу інтерес зник. Та навіть ті, які жили тисячу років назад, як на мене, цікаві, але чомусь людям більше подобаються динозаври і мамонти.

Юлія Вебер / «Бабель»

На Луганщині жили крокодили та птахи з розмахом крил у чотири метри

Колись на місці сучасної України були субтропічні острови, які омивав прадавній океан Тетіс. «Але це було 48 мільйонів років тому, тож із відпусткою ми всі вже трохи запізнилися», — жартує Леонід. Один з найдавніших відомих на території України видів птахів — це пелагорнітиди з розмахом крил до чотирьох метрів, кієворніси, ітардіорніси та колімбікулюси. Їхні рештки знайшли під час розкопок на Луганщині. Завдяки дослідженням нових знахідок кієворніса вдалось встановити, що цей птах гніздився на далеких від материка островах, де не було ссавців. Так з’ясували, що відклади на території Києва та Луганщини сформувались не просто на узбережжі, а саме на узбережжі острова.

На території сучасної Луганщини знайшли рештки двох видів пелагорнітид: дасорніса і лютетодонтоптерикса. Їхні рештки знаходять на всіх континентах, і вони досі породжують більше запитань, ніж відповідей. Щелепи цих істот були всіяні гострими зубоподібними виростами. Чи були ті утвори лише схожими на зуби, чи справді зубами — одностайної думки немає. Учені намагаються зрозуміти, як це можливо, адже зубів на той час у птахів уже не було. Якщо підтвердиться, що це саме зуби, а не щось інше, то відкриття буде дуже важливим для глибшого розуміння еволюції — нині вважається, що коли якась ознака у виду зникає, то вона більше не повертається.

Зубоподібні вирости у птахів, знайдених на Луганщині.

Юлія Вебер / «Бабель»

— Геологи спершу приїхали на місце, орієнтуючись за картою, ішли, продивлялися місцевість, де можна покопати пробу на викопні рештки. Наприклад, такі шматки дерева, якому приблизно 48 мільйонів років, можна знайти на вулицях міста Новопсков Луганської області.

Рештки дерева, якому 48 мільйонів років.

Юлія Вебер / «Бабель»

Із приходом до музею Леонід менше їздить на розкопки, бо тут дуже багато матеріалу, який треба розібрати. Питаю, чи не сумує він за експедиціями. Каже, що будь-де можна знайти цікаве для науки. Наприклад, його аспірант нещодавно знайшов у парку Слави камінь із відбитками давніх коралів.

— Звісно, сама атмосфера експедиції, азарт пошуку — це дуже цікаво. Проте музей вражає кількістю інформації, коли ти можеш знайти фрагмент картини минулого — це інше задоволення.

Усе минуле каталогізують. У Леоніда є електронний список на 14 тисяч зразків, його також треба продублювати у паперовому вигляді.

Усі експонати вручну записують до спеціальних книг.

Юлія Вебер / «Бабель»

— Поки що встиг внести сімсот-якийсь номер. І тут, бачите, завжди записується місце зберігання — не просто номерок, а ще й шафа, де він зберігається, і номер ящика.

Птахів зазвичай описують за видовженими кістками або черепом.

Юлія Вебер / «Бабель»

Питаю, чи бувають помилки або фальсифікації. «Трапляється», — згадує Леонід і розповідає про професора-палеоорнітолога, який вважав, що курка була одомашнена на території України. Не через ура-патріотизм, а тому що 5—6 мільйонів років тому на території України були птахи, яких описали як Gallus archiaki. Також рештки курей знаходили у відкладах часів мамонтів, тому, здавалося, були всі підстави вважати, що кури в наших краях існували споконвіку. Потім описане як Gallus archiaki виявилось не куркою, а павичем. А знахідки ровесників мамонтів виявилися значно молодшими, просто їхній вік встановили неправильно. Так уся теорія про одомашнення курей українцями втратила наукове підґрунтя.

Кожну кістку треба підписати тушшю.

Юлія Вебер / «Бабель»

Взагалі, щоб описати знайденого викопного птаха, треба знайти видовжені кістки або череп. За ними можна зробити висновок, що це за вид і коли він жив на певній території. Але, наприклад, ніяк не можна дізнатися колір птаха або іншої істоти.

— У рідкісних випадках з динозаврами вдається дізнатися їхнє справжнє забарвлення, але переважно кольори залежать від фантазії науковців. Ми можемо знати, що якийсь вид був вкритий пірʼям, а якої саме воно будови — невідомо. У певної групи рептилій був пір’яний покрив, це абсолютно нормально, хоч і незвично. Коли починають казати, що тиранозавр був вкритий пірʼям, одразу ж з’являється мільйон знавців динозаврів, які кажуть: «А покажіть, де тиранозавр з пірʼям?» Але оскільки ми то там, то тут знаходимо динозаврів з пірʼям, є цілком логічним припустити, що більшість, а може і всі динозаври були з пірʼям, зокрема й тиранозаври. Учені неодноразово знаходили скелети з відбитками пірʼя, рештки маленьких динозаврів з опереним хвостом у бурштині тощо.

Учені не знають, яке забарвлення було у птахів, тому Леонід зобразив їхні силуети.

З блогу Леоніда Горобця

Жук із Дагестану, жук Гітлера та кістка пеніса кажана, яка виявилась пальцем жаби

Про різні цікаві знахідки у вільний від роботи час Леонід пише у блозі «Стромата». Там є перекази різних досліджень, наукові меми та дивні історії з життя вчених.

— Є така кісточка в ссавців, os penis — тобто кісточка статевого члена. Вона в багатьох є, в людей її якраз немає. Вона досить діагностична, і в Росії за нею описали, наприклад, новий вид кажана. А потім виявилося, що це не кістка нового виду кажанів, а фаланга пальця жаби. Отаке буває.

Бувають помилки, а бувають і свідомі фальсифікації. Наприклад, російський вчений Сергій Пушкін описав новий вид жуків Дагестану, який потім виявився намальованим у фотошопі.

— Він, за великим рахунком, обманював сам себе, тому що жуків Дагестану досліджує тільки він один. Тож такі випадки дивні трапляються. Або є жук, названий на честь Гітлера. Так фанати Гітлера збирають цих комах собі на сувеніри — і вони тепер вимираючий вид. Коштує жучок дві тисячі євро.

Взагалі, люди нерідко збирають дивні колекції. Наприклад, викопні рештки, які можуть бути радіоактивними. Якщо поруч з ними є стронцій, то у викопних кістках він заміщує кальцій. Кістка стає природною пасткою, в якій накопичується стронцій, і потім може давати радіоактивне випромінювання.

Іноді вченому достатньо однієї кістки, щоб ідентифікувати, що за древній птах перед ним.

Юлія Вебер / «Бабель»

Леонід показує знахідку часів будівництва метро в Києві — скам'янілу рибу.

Юлія Вебер / «Бабель»

Шахраї можуть видавати одні скамʼянілості за інші, давніші. «Наприклад, бачу, продається кістка курки, якій там тисяча років, але при цьому на ній написано, що це миша пліоценова, якій 5 мільйонів років», — розповідає Леонід.

— Якось з Монголії нелегально привезли скелет динозавра і продали у США за десять мільйонів доларів. Монголія подала до суду, в результаті контрабандиста Америка посадила, а скелет забрала в музей. Людина, яка витратила десять мільйонів, залишилась ні з чим. Ну і Монголія, виходить, теж.

Біля вітрин із скамʼянілостями запитую, чи були спроби щось нелегально вивезти з українського музею. Леонід розповідає, що були випадки, коли цікавились мамонтами.

Юлія Вебер / «Бабель»

Приходили якісь люди, і казали: «Напишіть довідку про те, що цей череп мамонта не має наукової цінності, бо мамонтів було багато». «Їх може багато, але це все належить народу України, і наш музей одностайно проти таких оборудок», — говорить Леонід.

— Я розумію, що найкоротший шлях до яхти і вілли — це бізнес. Але я не бізнесмен. Коли йдеш у науку, треба усвідомити, що безпосередньо наука буде давати зарплати не так багато, але в мене є вільний час, щоб викладати — цим і підзаробляти, і сіяти розумне, добре, вічне.

Юлія Вебер / «Бабель»