Першого дилофозавра знайшли в 1940-му році. Відтоді ці динозаври пересварили наукову спільноту та «знялися» у «Парку Юрського періоду». Але як вони виглядали, стало відомо лише зараз

Автор:
Яна Собецька
Редактор:
Євген Спірін
Дата:

Сніжана Хромець / Артем Марков / «Бабель»

Першого представника дилофозаврів знайшли в 1940-му. Однак, як саме вони виглядали, було невідомо ще вісімдесят років. У кінострічці «Парк Юрського періоду» представника цього виду зобразили як невеликого динозавра. Він умів плюватися отрутою і так убив одного з персонажів. Зовнішній вигляд дилофозаврів пересварив наукову спільноту. Деякі вчені вважали, що дилофозаври були великими хижаками. Інші — що вони були такого ж зросту, як індики. Лише тепер дослідники зʼясували, як насправді виглядали дилофозаври. «Бабель» розповідає, що відомо про хижаків, які мешкали на Землі сотні мільйонів років тому.

Вісімдесят років тому, у 1940-му, американець Джессі Вільямс відшукав на території індіанської резервації Навахо-Нейшен у штаті Аризона рештки динозавра. Він показав скам’янілості палеонтологам Каліфорнійського університету Берклі. Група дослідників на чолі з Семюелем Веллсом встановила, що рештки належать доти невідомому динозавру — дилофозавру.

Палеонтологи вирішили реконструювати вигляд тварини. Але значної частини кісток бракувало, тож їх замінили гіпсовими елементами, щоб скелет виглядав завершеним. У результаті динозавр вийшов схожим на іншого хижака Юрського періоду — алозавра. Той пересувався на двох ногах і міг сягати 6 метрів заввишки і 12 — у довжину.

У 1954 році палеонтологи, які вивчали першого дилофозавра, опублікували наукову працю за результатами дослідження. У ній вони не уточнили, які елементи реконструкції були справжніми скам’янілостями, а які — виготовленими з гіпсу. Ні слова про це не було і в наступній праці, яку та ж команда учених випустила ще через тридцять років.

Наукова спільнота розділилася на два табори. Одні палеонтологи додержувалися думки, що дилофозавр був подібним до великих динозаврів, як-от цератозаври та алозаври. А інші вважали, що дилофозаври були схожими на маленьких целофізисів і мали такий самий зріст, як індики.

Зображення алозавра, створене британським художником Чарльзом Найтом.

Wikimedia

У низці ранніх досліджень дилофозаврів описували як тварин, що мали слабкі щелепи та вразливий «гребінець». За цим описом створили дилофозавра з культової стрічки «Парк Юрського періоду». У фільмі 1993 року цей динозавр невеликий за розміром, вміє розправляти складки на шиї і має гребінець на голові. А ще плюється отрутою і в такий спосіб убиває одного з героїв кінострічки.

До 2020 року ніхто достеменно не знав, як дилофозаври виглядали та еволюціонували. Адам Марш, палеонтолог з Техаського університету в Остіні, сім років вивчав п’ять найбільш повних скелетів дилофозаврів, знайдених у США. Деякі з них зберігалися у Каліфорнійському університеті Берклі. Інші відшукав колега Марша Тімоті Роу. Серед недосліджених раніше скам’янілостей були задня лапа дилофозавра, череп та таз. У липні Марш та Роу опублікували результати спільного дослідження у Journal of Paleontology. Палеонтологи з’ясували, що дилофозаври були зовсім не такими, якими їх уявляли творці «Парку Юрського періоду».

Кадр з фільму "Парк Юркського періоду"

Насправді тварини мали міцні щелепи з потужними м’язами, у довжину сягали 6 метрів, а важили три чверті тонни. На думку Адама Марша, дилофозаври були «макрохижаками» і могли з легкістю вполювати навіть велику здобич: «Це велика за розміром тварина, створена для того, щоб їсти інших тварин».

Жодне наукове дослідження не знайшло доказів того, що дилофозаври були отруйними. Однак у чомусь творці стрічки «Парк Юрського періоду» мали рацію. Дилофозаври справді мали на голові подвійний гребінь — від ніздрів до очниць. Дослідники припускають, що цей гребінь був яскравого кольору і допомагав дилофозаврам залякувати суперників та залицятися до потенційних партнерів, як це роблять павичі за допомогою своїх хвостів.

Скелет дилофозавра, що зберігається в Королівському музеї Онтаріо. Череп та таз динозавра реконструйовані, шия випрямлена, а ліва лапа та хвіст зміщені вгору.

Wikimedia

Гребінь дилофозаврів мав специфічну конструкцію. Кістки, що його формували, були тонкими. Однак містили мережу «бульбашок» з повітрям, яка їх зміцнювала та захищала. Подібні «бульбашки» учені відшукали й у інших частинах скелету. Марш та Роу припускають, що ця еволюційна перевага допомогла динозаврам стати вищими на зріст і не набрати зайвої ваги, яка б зробила їх повільними та неповороткими.

На думку учених, дилофозаври були першими великими динозаврами-м’ясоїдами в Північній Америці. Хижаки проіснували кілька десятків мільйонів років. Згодом їх витіснили інші види, зокрема цератозаври та алозаври.